Ваше Блаженство, Високопреосвященні Владики, Дорога Жалобна Громадо.
Вчора члени Львівського Крилоса зложили свій поклін Наслідникові Покійного Патріярха Йосифа і привітали його як спадкоємця великого Митрополита Слуги Божого Андрея і Блаженнішого Йосифа і зокрема всіх надбань останнього, всіх його здобутків для нашої Церкви і народу.
Хочу в цю історичну хвилину повторити слова, які сказали ми до його Наслідника вчора (12 вересня 1984).
Це велика історична хвилина, бо нею в якійсь мірі починається нова сторінка історії нашої Церкви, нова сторінка для збереження і розгорнення надбань і здобутків Блаженнішого Патріярха в Римі і на поселеннях, нова сторінка для овочів його довгих змагань за волю і добро нашої Церкви і народу і за її відродження на її началах, нова сторінка змагань за нашу єдність на поселеннях, за єдність Церкви на поселеннях з матірною Церквою-Мученицею в Україні, за його великі труди для нашої рідної богословської науки, за розвиток наших монаших чинів і духовних покликань.
Цей список аж ніяк не вичерпує великої праці майже цілого століття цього великого Мужа. І для нас починається нова сторінка в історії, вже без Його особистої участи.
Для Вас Блаженніший Владико відкрилась ця нова сторінка з великою і нелегкою відповідальністю. Бо це діло, Блаженнішого Патріярха Йосифа, яке є теж продовженням задумів і чинів Слуги Божого Митрополита Андрея. На Ваші рамена спочили сьогодні їхні труди і хрести, всі їхні змагання і боротьба, всі їхні здобутки і висліди невтомної їхньої праці.
Ми аж надто свідомі того великого тягару. бо як близькі помічники Блаженнішого Патріярха Йосифа ми бачили їх у повній їхній вагомості і знаємо добре, який це хрест, бо теж частинно брали участь в його несенні.
Цього хреста, цих трудів, цих здобутків, цих терпінь, цих змагань не можна собі ані зменьшити, ані злегшити, ані щось з них скинути з рамен. Це противилось би навіть волі Христа, що казав: хто хоче йти за мною нехай візьме свій хрест!
Ми мабуть є єдиними, і кажу це щиро перед Вами в присутності моїх співбратів, що можемо Вам. Ваше Блаженство, щиро, віддано і з деяким досвідом помогти. Знаємо волю Блаженнішого Патріярха Йосифа, ми пізнали і вивчили ним намічений напрям і з тією самою готовістю ми Вам поможемо з Божою благодаттю, що всіх нас укріпляє.
Підкреслюємо ще раз, ми всі були негідними спадкоємцями столітніх змагань і надбань нашої Церкви і народу, коли б ми хотіли собі щось улегшити, чи піти слідом за якимись коньюнктурами, чи перекреслили труди великих двох наших церковних Мужів ХХ-го століття, яких ми стали наслідниками.
Під Вашою дбайливою опікою остаються, як знаєте, такі надбання тут в Римі і на поселеннях: Студіон і монахи студити. Український Католицький Університет і його філії. Українське Богословське Товариство, храм Св. Софії, Патріярший двір і церква Жировицької Богоматері, Товариство Свята Софія — яке є відповідальне за всі матеріяльні здобутки і є легальним власником тих матеріяльних дібр, Колегія Св. Софії — тобто перенесена Львівська Духовна Семінарія до Риму для плекання духовних покликань. Дальше, ми — Крилос Львівської Архієпархії — оруддя праці Блаженнішого Патріярха Йосифа, увесь адміністраційний і канцелярний апарат створений Блаженнішим Патріярхом Йосифом за 21 років його життя на волі. Остаються для нас усі зв’язки створені Блаженнішим з Римською Курією і нашим в ній приятелями, з політичним рідним і чужинецьким світом, з науковими рідними і чужинецькими кругами. І врешті залишилась здійснена велика ідея, що виникла в нашій історії зараз на початку Унії з Апостольським Престолом в Римі і пережила 400 літ твердого історичного шляху і завершилась в особі Блаженнішого Йосифа — Патріярхат Української Католицької Церкви.
Цеї ідеї-факту Українського Патріярхату вже викреслити не можна, з чим погоджується, бодай в сумлінню, велика більшість нашого єпископату і розуміють її слушність церковні мужі Риму, і її не можна навіть змовчувати.
Цей Ваш титул Патріярха, який успадковуєте по великім Покійнику є і буде для Вас хрестом. Але цього хреста скинути Ви не можете ради миру в нашій Церкві, ради тих 400-літніх змагань за нього. Не можете не прийняти цього хреста особливо ради нашої Святої Української Церкви-Страдниці, бо тільки в Києво-Галицькому Патріярхаті буде вона в силі протиставитися всім отруйним і смертоносним «стрілам лукавого». Ми в несенні цього хреста Вам поможемо.
Ці слова звертаю також і до Священного Синоду наших Владик, що відновився поза межами України саме великими зусиллями Блаженнішого Патріярха Йосифа. Не перекреслім пам’яті і діл великого Мужа! Коли заборонимо з честю згадувати його ім’я і його діла — каміння говоритиме! Сльози вірних будуть кликати до неба про поміч. Зокрема ідеться про високий історичний титул патріярха, який він прийняв, відкидаючи зі запереченням усі почесті і титули, які міг мати, ради своєї Церкви і народу. Шануймо цей історичний титул, який Він здобув в очікуванні визнання його Апостольським Престолом. В цьому титулі містяться всі його надбання, здобутки і терпіння.
Нехай ім’я великого Патріярха Йосифа остане серед нас у вічній пам’яті!
Рим, 13 вересня 1984 р.
Український Католицький Університет.
о. Іван Хома (тепер єпископ) і всі Члени Львівського Крилосу.
