Свіжий номер

5(505)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Відповідь Миколі Чубатому

Відповідь Миколі Чубатому призначена для друку в щоденнику «Америка»,
куди автор М. Галів своєчасно вислав її. Редакція щоденника «Америка» відповіді не надрукувала і тим позбавила своїх читачів можливости дізнатися про аргументи другої сторони. Друкуємо відповідь М. Галіва щоб хоч частинно запобігти цій неетичній практиці.

Редакція.

Хвальна Редакціє!

Сподіюсь, що не відмовите мені помістити цього листа на сторінках газети «Америка», як відгук на статтю проф. Миколи Чубатого, що появилась за 5- те вересня ц. р. під назвою «Єпископи, миряни та шлях помісности Української Католицької Церкви», в якій автор полемізує з моїми статтями, що появились у червневому числі ц. р. в журналі «За Патріярхат».

Мені дивно, що М. Чубатий, знаючи добре, як науковець сеньйор і добрий публіцист, що того рода статтю в першу чергу належало містити в тому журналі, де появились статті з якими полемізує. Редакція журналу «За патріархат» мене запевнила, що М. Чубатий їм цієї статті до журналу не прислав. Звертаю на це увагу тому, що читачі «Америки» не читали моїх статей і не мають уяви, як насправді були представлені мною проблеми до яких заняв становище М. Чубатий. Очевидно, на повириваних фрагментах, а то і поодиноких речень вирваних з контексту, що зробив М. Чубатий не можна мати справжньої картини, але М. Чубатий дозволив собі написати невластиві заключення, приписуючи мені неоправдані й кривдячі закиди.

М. Чубатий ніби присвячує свою статтю для оборони Владики Йосифа Шмондюка з приводу мною написаних статей, але рівночасно розправляється з Громадським комітетом для привітання Верховного Архиєпископа Помісної УКЦеркви, Блаженнішого Кир Йосифа в Нью-Йорку, а зокрема з його головою д-ром Романом Осінчуком. З статті випливає, що М. Чубатий не знає, що і які були зроблені заходи Громадським Комітетом, щоб нав’язати й узгіднити весь плян візитації Блаженнішого Кир Йосифа на терені Нью-Йорку з Владикою Шмондюком. М. Чубатий в статті дає лекцію, — хто є господарем дієцезії, як приїжджає церковний ієрарх, так, якби цього не знав Громадський Комітет, який складався не тільки з самих ляїків в церковних справах, але був його членом о. д-р Володимир Ґавліч, ЧСВВ, а в засіданнях брали участь о. К. Прийма. о. Кучма, о. В. Андрушків. Фактом є і цього не заперечить сам Владика Йосиф Шмондюк, що він не цікавився справою підготовки привітання їх Блаженства Кир Йосифа у Нью-Йорку і відмовився контактуватись в цій справі з Громадським Комітетом. В цій справі Громадський Комітет вживав різних доріг включно з добрими і впливовими приятелями Владики Шмондюка з чого нічого не вийшло. Правдою є, що Громадський Комітет не звертався до М. Чубатого, але М. Чубатий міг все прийти на засідання Комітету і запропонувати свою услугу. Нікому не було відомо, що М. Чубатий має такі добрі відносини з Владикою.

Треба тільки підкреслити, що Громадський Комітет Мав у пляні запросити наших братів закарпатців, а саме Владику Мунгальської Метрополії. Чому не запрошено, М. Чубатий повинен запитати Владику Шмондюка.

Заголовок моєї статті: «Не запрошувати на бенкет православних, протестантів, рабина й американських політичних діячів — вимога Владики Йосифа Шмондюка» М. Чубатий називає «напастливим узагальненням приписуване стемфордському Владиці». Повище наведений заголовок не є мною вигаданий і не є моїм твором, але взятий з тексту розпорядження Владики Й. Шмондюка. Цікаво знати кому тепер приписати цю напастливість? Вже саме повище зіставлення говорить за себе. До такої вимоги я тільки додав свій коментар а не поучення. Нажаль, М. Чубатий не спромігся довести, що мої, як він пише «поучення» були безпідставні.

Я у своїх статтях ні разу не вжив слів «обману», чи «фарисей». Ці слова належать М. Чубатому. До речі я навіть не міг вжити слова «фарисей», бо воно у жадному випадку не підходить. Не буду тут розводитись і давати дефініцію слова «фарисей», яке у нас часто вживається у звуженому розумінні й викривленому значенні.

Вимога М. Чубатого, щоби Товариство за Патріярхальний Устрій УКЦеркви винесло супроти мене за таку «нищівну» атаку і «безвідповідальний напад на честь нашого Владики» конечні консеквенції звучить не серіозно, зовсім не в дусі науковця і публіциста.

М. Чубатий замість аргументів і фактів вживає мови обвинувачення, не довівши обвинуваченому вини. Ні в одному випадку М. Чубатий не доказав мені, що я написав неправду. Називати факти їх властивими іменами, які б вони болючі не були, не є зневагою, ні клеветою. Кожному вільно до певних публичних фактів, чи подій висловити свою думку, чи написати коментар, якщо справді заступаємо свободу слова і думки.

М. Чубатий пише… «М. Галів не знає багато справ, а якщо береться писати на такі теми, повинен ці справи студіювати й знати їх». Не буду тут доказувати наскільки я ці справи, як член Громадського Комітету знав, чи не знав і скільки мені ще треба студіювати, бо це окрема тема. Хочу тільки вказати й підкреслити, якщо б цю знаменну, зовсім правильну пораду, яку М. Чубатий зробив для мене застосував був у першу чергу до себе самого то напевно був би такої статті не написав. Нажаль, М. Чубатий має рецепти й поради для інших але сам ними не користується. А жалко!

Хто має рацію по відношені Владики Шмондюка скоро само життя покаже — без цього, щоб я потребував, як пише М. Чубатий його «атакувати», чи він його обороняти. Ось цікаво було б довідатись чому Владика Шмондюк заборонив церкви й церковних приміщень для Товариства священиків ім. св. Андрея у Ґлен Спей?

Радію і тішусь, що М. Чубатий змінив свою думку до Владики Шмондюка, бо я, та не тільки я один, мав нагоду в тому відношені слухати його відмінну, іншу опінію, як він висловив у статті.

Нью-Йорк, 7 жовтня 1973 р.

Микола Галів

 * * * *

 У критичному перегляді статті М. Галіва в щоденнику «Америка» ч. 154. проф. М. Чубатий заторкнув мериторичні, політичні і редакційні аспекти опрацьованої М. Галівим теми.

Проф. Чубатий не без цілі відкрив читачам факт, що в одному нашому журналі друковано аж три статті одного і того самого автора, що свідчило б про недостачу співробітників або композиційну недбалість журналу, чи радше головного редактора. Підмічений паном Професором факт, що об’єктивно рахується журналістичним промахом, пояснюється ні одним ні другим, а лиш початковими труднощами переходу журналу із квартальника на місячник при умові технічних труднощів, великих територіяльних віддалень між редакторами і співробітниками, та услугами американської пошти, яка знає як доручити віддаленому на 140 миль адресатові поспішну посилку аж за сім днів. Щоб при таких умовах вдержатися у місячних термінах — до журналу дається резервовий матеріял який є і чий він не був би і від сьогодні таке явище у нас не буде нікого дивувати.

Відповідальність авторів за друкований у нашому журналі матеріял самозрозуміла, а у випадку критикованої паном Професором статті вона винятково стійка. М. Галів був учасником подій, він консультувався в справі фактів у других членів Комітету й сьогодні не приходиться корегувати ні одного твердження із обговореної ним тематики.

Інтересний є тут факт, що свою критичну статтю із зовсім м’ягенькими що до переконливости розумного читача твердженням проф. Чубатий опублікував у газеті, що крім пониження не знайшла досі ні одного об’єктивного слова про організацію, якої він був основником. Бо на принципові статті проф. Чубатого з основною церковною тематикою в «Америці» місця немає, але на критику журналу «За Патріярхат» воно зразу знайшлося…

У політичному підході до теми відношення владик до мирян пан Професор поскромнішав, бо виявив лиш дві можливі альтернативи: «образи», (з акцентом над «а») й «напад на честь владики» — або «підшукання відповідних осіб» під смак владик. Обі альтернативи погані, і тому наш журнал заступає третю: відкрите, громадське й ділове відношення між владиками й мирянами, оперте на засадах ідейности, пошанівку, довір’я, повної інформації та спільних зусиль. Слушно, і зручно підхоплена проф. Чубатим проблема відношення патріярхального товариства до владик, (що в неполадках на сьогодні, але не від сьогодні), пояснюється невідповідним підбором людей до контактів з владиками й пропонується таких, з якими владики хотіли б говорити. Ствердження і розв’язка зовсім невдалі. Не про людей тут ідеться, а про ідеї, які вони заступають. Подарувати владикам можливість дискримінування мирян і самим вибирати чи покликати собі представників мирян, (що подекуди вже практикується), означало б кінець незалежному мирянському рухові. І так виглядає, що владикам наше незалежне мирянське товариство є небажане й вони ігнорують його не через поганих людей, але через його ідеї і програму. Тому над кращою й кориснішою дорогою полагодження цієї разючої ситуації слід основніше подумати. Дві шпальти проф. Чубатого в «Америці» такого думання не відзеркалюють. Але в контрасті до інтенції автора вони, (шпальти), в одному місці з’ясовують проблему наших владик краще, як можна було сподіватися: «Як таке міг п. М. Галів написати про Владику Йосифа Шмондюка, який не виломився із солідарности українсько-католицького Єпископату, не виступив з членства Синоду УКЦеркви?»… Якщо елемент «виломання із солідарности» серед наших єпископів є аж такий реальний, що йому у пресі віддається місце, то ніяк не можна позбутися його негативного впливу на відношення мирян до владик.

Степан Процик

Поділитися:

Популярні статті