Покійний Вячеслав Чорновіл належить до тих вийняткових особистостей у нашому українському житті, якого неодмінно належить згадати його світлу пам’ять, бо він для нас, для українського народу, Матері-України жив і віддав все своє життя в служінні свойому народові, несподівано — трагічно переставився у той світ, де вже немає турбот, болів, а життя безконечне. Він став перед маєстатом Всевишнього Господа Бога з багатою книгою свого життя. На жаль, немає відповідних слів, якими можна б було всеціло схопити зміст його життя. Ось це його безперебійне служіння своїм братам зрячим і не зрячим, обірвалось трагічно в автомобілемову випадку — катастрофі, у четвер, 25-го березня 1999, о годині 11:30 ночі, київського часу, біля селеща Городище, Бориспільського району.
Так непередбачено, несподівано відійшла від нас повна енергії, творчих плянів, незрівняний великий патріот, унікальна людина – Вячеслав Чорновіл. Треба підкреслити, що його ім’я від довгих, довгих років було прапорним так для українців в Україні, як для українців у діяспорі. Вячеслав Чорновіл був втіленням живучости і невмірущої ідеї — вільної, незалежної соборної України. Ця ідея незалежности була у нього вічно жива і творча та повна динаміки.
Вячеслав Чорновіл належав до тих осіб, що все мав відвагу не тільки заступатись, але й обороняти правду, українську правду. Він мав відвагу домагатись для України тих самих прав, що мали вільні народи і якими користалась російська федеративна республіка. Він ставив ці вимоги і змагався за них перед, здавалось би, непереможним російським імперіялізмом, яким був, у той час. Радянський Союз. Цю ідею він висував, її обстоював і домагався навіть тоді коли ще і ще раз був кинутий в холодну Північ на довголітнє заслання і каторгу. Здавалось, що більшовицька машина його змеле, як змолола безчисленні мільйони українських життів, але Вячеславу Всевишній Господь допоміг вижити. Вячеслав видержав млини смерти і можна сказати, що він належав до особливих особистостей й у нашому українському підневільному житті. Вячеслав все своє життя був творчо діючим, починаючи від здобуття своєї професії, як журналіст, яку він гідно і достойно здійснював і його першою творчою працею, що підпільними шляхами продісталась на захід і тут побачила денне світло, це був його унікальний твір «Лихо з розуму». Ця праця відкривала нам тогочасну Україну, долю українського народу та його поневолювачів. Вячеслав все був неперевершеним українським патріотом, але за це все дорого платив своїм життям. Він був один з тих перших, який допомагав воскресати Українську Державу та її утверджувати.
Хронікар, який був на похоронах Вячеслава напевно відмітить, що справді Вячеслав був унікальною особистістю. Цю його особистість, як уже під час свого виступу у Нью-Йорку, депутат до Верховної Ради України, колишній міністр зовнішних справ України Генадій Удовенко, говорив про море людей, що приїхали із усіх закутків України, щоб взяти участь у похоронах, віддати останній поклін і сказати в останнє «прощай» у безповоротну дорогу Вячеславу Чорноволу, говорить багато. До речі, про це вже подавала преса. Це справді непередбачений і несподіваний спонтаний вияв українського народу. Спершу здавалось би, що сьогодні український народ у своїх економічних клопотах і негараздах став байдужий, але виявилось під час похоронів щось відмінного. Смерть Вячеслава Чорновола, немов усіх збудила з летаргічного сну і поставила на ноги. Можна по різному підходити до праці Вячеслава, але неможна заперечити його динамічности, його творчости та оборонця невмірущої ідеї української незалежносте. Вячеслав Чорновіл все був видний, ми все його чули на Верховній Раді України і він все старався, як колись Микола Хвильовий, вказувати шлях не до темряви — півночі, але до сонця, до самобутности, до заходу, бо тільки у таких обставинах Україна може свобідно рости і розвиватись. Якби ми не пояснювали, але нам і тут в діяспорі, як і в Україні буде бракувати Вячеслава Чорновола.
Вячеслав народився 24 грудня 1937 p., на Звенигородщині Київської области. Батьки Вячеслава були сільськими учителями, які дали йому родинне виховання. Вячеслав закінчив факультет журналістики на Київському Державному Університеті у 1960. Спершу у роках 1960-1963 працював на Львівській студії, де був редактором молодіжних передач. Згодом у роках 1963-1965 працював на будівництві Київської ГЕС, як редактор багатотиражної газети. Він також завідував відділом газети «Молода гвардія». Пробував аспірантуру на Київському Університеті, але дальша його життєва дорога вела до звільнення з праці, обшуків, арешт і довгі роки заслання. І так у 1967 році Вячеслав був заарештований і засуджений на три роки ув’язнення. Після відбуття ув’язнення Чорновіл почав видавати самвидавний «Український вісник» і в 1972 році його знову арештували і засудили на шість років ув’язнення і три роки заслання за «анти- радянську агітацію та пропаганду». Заслання відбував у Якутії. І знову у 1980 році Вячеслав був заарештований і засуджений за вигаданими звинуваченнями на п’ять років ув’язнення, але на вимогу і протест прокурора Якутії достроково був звільнений. Вячеслав був одним з організаторів Гельсінської спілки, якої став одним з її секретарів. З початком 1990 років доля для Вячеслава міняється. Його обрано головою Львівської Обласної Ради. В 1991 році стає кандидатом у президенти. Вячеслав звільняється з становища голови Львівської Обласної Ради і включається активно у працю, як співголова Народного Руху України. Його обирають депутатом Верховної Ради України і він стає головою фракції НРУ. На жаль, коротко перед трагічною смертю В. Чорновола НРУ поділився, цей факт мабуть В. Чорновіл тяжко сприйняв, але він не здавав своїх позицій. Так Вячеслав Чорновіл перенісся у Божі засвіти на 62 році життя. Відійшов, як вояк, який все життя боровся за незалежність і свободу українського народу.
В особі Покійного Вячеслава Чорновола Україна втратила полум’яного українського патріота, унікального борця й оборонця прав українського народу, бути господарем на своїй власній землі, який віддав ціле своє життя служінню свойому народові.
Хай світла пам’ять про нього іде з роду у род.
Микола Галів
