Завдяки наполегливим намаганням проф. Володимира Янева, Президента Українського Христіянського Руху, Українська Католицька Церква в діяспорі була репрезентована на III Світовому Конґресі Апостольства Мирян у Римі нарівні з іншими національно-державними церквами. На цьому величавому Конґресі було понад 3 тисячі делеґатів від 103 націй з цілої земної кулі. Завданням Конґресу було устійнити ролю мирян як «Божого люду» в сучасній структурі Церкви згідно з новими поняттями та постановами Ватиканського Вселенського Собору. Через брак місця я обмежуся тільки до короткого накреслення важніших моментів у діянні української католицької делеґації. Для інформації подамо список делеґатів, що приїхали з 8 країн вільного світу: Проф. Др. Володимир Янів – Франція, Проф. Др. Олександер Кульчицький – Франція, Дарія Мельникович – Франція, Ольга Яцків – Франція, Др. Маркіян Заяць – Німеччина, о. Др. Іван Гриньох – Німеччина, о. декан Іван Леськович – Німеччина, о. Др. Іван Музичка – Англія, інж. Василь Борецький – Англія, Др. інж. Петро Зелений – Бельґія, мґр. фарм. Михайло Головатий – ЗДА, Др. Пилип Демус – ЗДА, Др. Роман Смик – ЗДА, Ірина Павликовська – Канада, Ірина Малицька – Канада, Проф. Др. Богдан Галайчук – Арґентина, мґр. фарм. Ю. Костюк – Австрія /католицька преса Люба Вітошинська – Париж /світська преса/.
Крім цих осіб в офіційній канадській делеґації було двох українців інж. В. Дейнека та І. Новосад, що в міру вільного часу прилучувалися до української делеґації, яка брала участь у всіх пленарних засіданнях Конґресу, а крім цього була поділена на ряд дискусійних груп, т.зв. «карфурів». Українська делеґація заступала 10 різних українських об’єднань мирян та на своєму засіданні 10. жовтня 1967 р. в навечер’я відкриття Конґресу, вибрала президію в такому складі: проф. В. Янів – голова, п. І. Павликовська і проф. Б. Галайчук – заступники голови, та Др. М. Заяць і інж. В. Борецький – секретарі.
Українська група відбула в часі 9-ти денного побуту три офіційні засідання, обговорено ряд пекучих питань мирянства нашої Української Католицької Церкви, та в висліді рішено створити Головну Раду Українських Об’єднань Апостольства Мирян та доручено президії подбати про заходи для реалізації тієї постанови, при чому на зовнішньому відтинку вже тепер вона повинна репрезентувати загал українських організованих мирян.
Делеґація взяла участь у святкуванні 75-літнього Ювілею Сестер Служебниць, 14 жовтня 1967 р. Архиєпископ Скитальців Кир Іван Бучко у сослуженні Владик Кир Плятона Корниляка та Кир Йосифа Шеґеді на гробі св. свящ. Йосафата відслужив Службу Божу в наміренні Сестер. Вечером, цього ж дня, відбулася в монастирі Сестер Академія з дуже гарною програмою, в якій теж брали участь члени нашої делеґації.
Тої ж суботи, дня 14 жовтня о год. 11-тій делеґації в повному складі відвідали Архиєпископа Кир Івана. Проф. Янів, після представлення делеґації, подав підсумки праці УХР, успіхи на Жіночому Конґресі, а особливо на «Унум Омнес», куди офіційно ввійшли до управи українці – проф. Янів та проф. О. Кульчицький. Архиєпископ Іван сказав знаменне слово; наведу зі запису декілька місць:
«Висловлюю радість, що наша делеґація на Конґрес така численна та бажаю, щоб ця група мала щастя бути господарями такого Світового Конґресу на нашій землі в вільній столиці Києві. Тимчасом мимо труднощів ми всетаки приявні тут і репрезентуємо Україну. Труднощі маємо від чужих та від своїх. Але хоч як важко досвідчає нас Господь Бог, то всетаки бувають моменти, коли маємо нагоду випростувати наші плечі та не втрачати надії. Прикро, що в нашому народі, теж і між священними особами, трапляються випадки сумні, бо дехто, як той біблійний Іссав, продають своє благословення за миску сочевиці. Є такі, що бридяться своїх традицій і їх забувають, є такі, що навіть зраджують. Вони ніколи цього гріха не зможуть спокутувати, так, як Іссав благав благословення і не дістав його». Згадав теж Преосвященний і про ці діви, які самі по собі не були злими, але через недбальство та брак уваги не приготовилися до приходу жениха й отямилися, як уже було запізно, щоб почути його слова – не знаю вас. «Я тішуся, – продовжував Владика – що в діяспорі найшлося стільки відважних світських апостолів і відмічую це з найбільшим признанням. Вони носять відзнаку нашої поневоленої Батьківщини. Ви чуєте на Конґресі, яка криза запанувала в Церкві, але й чуєте голос Христа в Ваших серцях «Я з Вами». Вам прийдеться ще деякий час працювати серед діяспори, навчати про звичаї, рідну мову, віру батьків, щоб вкінці привітати вільну та незалежну нашу Батьківщину. Це для Вас мої побажання, Мої Дорогенькі!»
По авдієнції зав’язалася гутірка та делеґати зустрілися з Ректором Великої Семінарії та професорами.
Безпосередньо після авдієнції у Преосвященного Кир Івана делеґати подалися до Священної Конґреґації для Східніх Церков, де їх приняв секретар Конґреґації Архиєпископ Марі Бріні. Проф. Янів представив поодиноких членів делеґації, а опісля вказав на здобутки українців на «Унум Омнес», на Жіночому Конґресі та на численну приявність на Конґресі Мирян. Далі вказав на значний напрям наліво на Конґресі. Проф. Янів підкреслив факти, які дуже прикро вразили українських делеґатів, а саме брак Української Служби Божої на Конґресі та недопущення української молитви на Понтифікальній Службі Божій, яка за те була прочитана в російській мові. Далі проф. Янів подякував за дари Священної Конґреґації для українців, а головно за Малу Семінарію та дар для НТШ – Сарсель. Архиєпископ Бріні заявив, що не сподівався такої офіційної зустрічі, але обіцяв дальшу допомогу українцям, бо вони заслужили на допомогу Святого Престола за всі переслідування, яких зазнає Українська Церква.
В неділю, 15 жовтня, Папа Павло VІ в сослуженні 24 кардиналів, архиєпископів та єпископів Синоду, між ними був теж і наш Верховний Архиєпископ Блаженнійший Йосиф Кардинал Сліпий, відправив на гробі св. Петра Службу Божу для учасників Конґресу та запрошених дипломатів і гостей.
В часі Служби Божої Святіший Отець запричащав особисто 80 делеґатів, що їх вибрали з поміж себе делеґації. Між ними були від українців п. Маркіяна Дубляниця-Гузар з Торонта та Др. Роман Смик з Шікаґо.
В неділю вечером зібралася наша делеґація в Українському Католицькому Університеті, щоби віддати поклін нашому Верховному Архиєпископові Блаженнішому Йосифові Сліпому, що промовив коротко але вимовно:
«Висловлюю радість, що Ви прийшли до свої хати, бо кожний із Вас дав тут свою цеголку. Навіть, коли ми вернемося на Україну, то це залишиться свідком, що ми могли в критичний час створити такий центр. Дякую Вам за це. Бог сповняє, як людина співпрацює. Ми не є державною нацією, тому мусимо працювати іншими засобами. Справу Церкви від національних первнів неможливо розділити. Так було століттями, так і є тепер. Хто є українцем-католиком, цей теж є українським патріотом. Коли є компакна маса, з нею треба рахуватися і наші вороги свідомі цього. Радію, що своєю присутністю Ви показали нашу силу».
Яке глибоке та багате змістом слово і Воно записалося в серцях делеґатів та вони забрали його зі собою, щоб ширити в вільному світі та пригадувати тим, що ці правди зуміли вже призабути. Делеґати оглядали прегарне приміщення Університету, бібліотеку, архів, музей, а опісля зростаючу будову церкви св. Софії, що творитиме по викінченні один комплекс з Університетом та Малою Семінарією. Автор цих рядків мав привілей оглядати модель тієї церкви та завважати, з якою любов’ю та пієтизмом наш Блаженніший говорив про це досягнення. Чи не варто б нам стати співбудівничими цього соборного храму? Того ж вечора делеґати відвідали Українську Малу Семінарію, де зараз навчається біля 100 молодців з різних країн діяспори. Зустріли ми о. Ректора А. Сапеляка, професорів і гуторили з молоддю чистою українською мовою, яка саме вернулася з виступу в Ватиканському Радіо. Тиждень тому хор Української Малої Семінарії їздив на Міжнародній Фестиваль Пісні до далекої Равени. Під дбайливим та вправним оком оо. Салезіян виховується квіт нашої молоді та надія на будуче нашої Української Католицької Церкви.
В понеділок, 16. жовтня, делеґація відвідала оо. Василіян, де прийняв та гостив її о. Др. А. Великий, ЧСВВ, а в вівторок, дня 17 жовтня, прийняв нашу делеґацію Преосвященний Кир Максим, Митрополит Канади, що живо цікавився нашою працею і досягненнями та плянами на майбутнє. Відбулася жива гутірка. Ми довідалися, що в справі нашої Української Католицької Церкви вже тричі на Синоді промовляли Верховний Архиєпископ Блаженніший Йосиф та Митрополит Кир Максим, і раз теж забрав слово Митрополит Амброзій. На питання одного з делеґатів, чи українські миряни на правильному шляху, Кир Максим відповів «небо треба здобувати силою».
Крім цих офіційних виступів та відвідин троє шікаґських делеґатів у складі мґр. М. Головатого, Др. П. Демуса та Др. Р. Смика мали понад годинну авдієнцію в секретаря Священної Конґреґації для Східніх Церков Архиєпископа Бріні, яка велася в приязній атмосфері. Під кінець авдієнції асистент Архиєпископа о. Монтана зробив усім спільну знимку. Опісля усі троє мали хвилинну авдієнцію в заступника Кардинала Чіконіяні – Архиєпископа Бенеллі в Департаменті Стейту Ватикану. В часі цих двох авдієнцій шікаґські делеґати мали нагоду представити свої наболілі проблеми, насвітлити останні події з терену Шікаґа – свячення пасок на вулиці, відмову церковного похорону мирянинові, справу потурбування Пароха Катедри та відтак масову «екскомуніку» без будь-якого церковного чи судового слідства. Делеґати одержали обітницю, що ці справи будуть просліджені.
Десять днів у Римі минули наче сон. Українські делеґати жили разом в одному приміщенні. Щодня відбувалася Св. Літурґія, що її відправляли священики-делеґати та гості о. Др. Малюґа ЧНІ та о. Др. Міні ЧНІ, які в той самий час брали участь у світовій Конвенції оо. Редемптористів.
Багато вражінь, багато ідей, багато плянів, що їх реалізація залежить в великій мірі від того, коли до берегів вільної Землі Вашінґтона врешті прилине дух II Ватиканського Вселенського Собору, а з ним визнається при Церкві належне місце для Світського Апостоляту Мирян.
Справа висилки делеґатів на Конґрес Мирян належить до компетенцій Єпископів. Наші усі три Владики зіґнорували цю імпрезу і тим дали до зрозуміння, що вони не визнають жадної ролі мирян у Церкві, а тому й не бажали участи кого-небудь із їхніх вірних у так важливому світовому конґресі. Вони не йдуть з духом часу у Католицькій Церкві, не допускають нових ідей до Української Церкви і держать своїх вірних у повній середньовічній рабовласницькій залежності.
Це лише підтверджує слова Владики Максима, що «небо треба здобувати силою…»
