Динаміка сучасного життя спонукає нас до читання та написання невеликих за обсягом текстів. Щораз більше науковців замість писати великий наратив, віддають перевагу писанню менших текстів, які публікують у тих чи тих друкованих або інтернет-виданнях, а потім об’єднують їх і видають у форматі окремої книги. За таким принципом сформована книга професора Євгена Нахліка «Віражі Франкового духу: Світогляд. Ідеологія. Література». Чимало частин цієї монографії мені траплялося читати раніше на інтернет-порталі Zbruč.eu. Однак не спішіть робити висновок, що можна оминути цю книгу, якщо ви уважно стежите за публікаціями її автора. Це не просто збірник окремих текстів, які після першої публікації в інтернеті без змін перекочували до книги. На вас чекає приємний бонус, адже книга є розширеною та покращеною версією, тож у ній можна знайти чимало такого, чого не було в перших публікаціях.
Привертає увагу вдало підібрана назва монографії. Головний її заголовок – «Віражі Франкового духу» – відображає всі ті виверти і оберти, повороти і перевороти, підйоми і спади, що відбувалися в духовно-інтелектуальному світі Івана Франка. Ця назва дає натяк на те, що в ній читач не знайде шаблонних образів «Франко-Каменяр», «Франко-Мойсей», «Франко-Геній» і т.п. Автор пропонує відмовитися від спрощених чорно-білих схем та податися разом в інтелектуальні пошуки, які розкриватимуть іншого Франка, сповненого суперечностей та світоглядних драм. Якщо ви належите до тих, що не шукають простих розв’язків, ця книга напевно не залишить вас байдужими. Підзаголовок книги «Світогляд. Ідеологія. Література» дає читачу можливість конкретніше зрозуміти акценти. Дослідник намагається комплексно розглянути Івана Франка як особу, в якій поєднувалися мислитель, політичний діяч та митець. Крізь кожну із цих іпостасей автор відкриває читачам той, часом еволюційний, часом революційний шлях, що його пройшов Іван Франко.
А оскільки книга охоплює чимало аспектів і написана у формі окремих наукових есеїв: зміни у світогляді Івана Франка; його участь у створенні радикальної партії та причини виходу з неї; ідеологічні, естетичні та компаративістичні аспекти його поезій; його гуманістичні ідеали та політичні переконання; взаємини з відомими особистостями його часу (В. Барвінським, А. Шептицьким, М. Драгомановим, М. Павликом та іншими.). Ось далеко не повне розмаїття тем, які охоплює автор. Мене ж ця книга зацікавила насамперед оглядом релігійних поглядів Івана Франка, що було темою мого дисертаційного дослідження, яке після доопрацювання невдовзі має вийти у вигляді монографії «Пророк чи єретик? Релігійний світогляд Івана Франка та його взаємини з греко-католицьким духовенством». Даруйте мені деяку пафосність, але «Віражі Франкового духу» – це одна з кращих книг, які мені доводилося читати на тему релігійних поглядів Франка. Набагато об’єктивнішим свідченням, аніж моя думка, є й те, що вона ввійшла у трійку номінантів цьогорічної Міжнародної премії Івана Франка.
Ми, люди, часто потребуємо сенсів та смислів. І в їхньому пошуку нам цікавий та важливий досвід інших людей. Наше звернення до літератури та історії можна розглядати як одну з форм пошуку відповідей на важливі питання та виклики, що постають перед окремою людиною, спільнотою людей, поколінням чи людством загалом. Свою працю Євген Нахлік починає власне з апеляції до цього пошуку відповідей на виклики сучасності: «що сказав би Франко, якби жив нині, про ту чи іншу суспільно-політичну або культурну проблему, подію, явище?»1. Мабуть, йому не раз доводилося намагатися відповідати на подібні питання. Не знаю, чи автор пам’ятав про відомий античний вислів «tempora mutantur et nos mutamur in illis» (лат. «часи змінюються, і ми змінюємося разом із ними»), але його відповідь саме в дусі цього вислову: «А який Франко? Далекого 1875 року? Чи трішки ближчих 1878 – 1880 років? Чи, скажімо, 1900-го? Чи, врешті, 1913-го?»2. У своєму вступі дослідник декларує важливий принцип, що пронизує всю книжку: вивчаючи філософські, літературні, політичні чи будь-які інші погляди Івана Франка, слід брати до уваги період і контекст, в якому вони були висловлені: з якого приводу, з яких причин, для якої авдиторії, від чийого імені (відкрито, під псевдонімом чи анонімно)3. Принцип, здавалося б, самоочевидний, однак ним часом нехтують, особливо в дослідженні релігійних поглядів Івана Франка.
Ця тема спричинила резонанс ще за життя самого Франка, а по його смерті стала предметом дискусій, які часом переходили у вкрай заідеологізовані дискурси. Різні українські політичні та суспільні групи ще в міжвоєнній Галичині ангажувалися в неї, намагаючись використати символічний капітал Івана Франка. Радянська ідеологічна машина накладала на поета власні лекала, помістивши його в прокрустове ложе войовничого атеїзму та антиклерикалізму. І ця політика пам’яті не могла не залишити свій слід. Коли українці нарешті отримали змогу вільно говорити про свою історію, через потребу руйнувати радянські міфи, їх часом кидало в іншу крайність. У франкознавчих студіях це проявлялося в намаганні зруйнувати міф Франка-атеїста, представивши його якомога більш віруючим. І що більше – то краще! Це цілком природна рефлексивна реакція, яка стала причиною того, що дослідження цієї теми подекуди мали ті самі хиби, притаманні радянському періоду: надмірна увага до самих текстів та нехтування контекстами, ігнорування еволюції його світогляду, некритичний підхід до джерел, небажання розглянути погляди Франка відсторонено від власних життєвих цінностей та поглядів.
Натомість Євген Нахлік долає ці комплекси та уникає вищезгаданих хиб, демонструючи здатність дати оцінку Іванові Франку sine irae et studio (лат. «без гніву та пристрасті»). З повагою, але без зайвого пафосу. Критично (в науковому сенсі), але з симпатією. Пильне та проникливе прочитання Франкових текстів у «Віражах Франкового духу» поєднується з урахуванням суспільного контексту та індивідуальних психологічних особливостей. Окремі частини книги написані як захопливий інтелектуальний детектив, наприклад підрозділ «На перехресті стежок Іван Франка й митрополита Андрея Шептицького 1913 року». Автор формулює проблему, чи справді вшановував Митрополит Андрей Шептицький Івана Франка в часі святкування 40-річного ювілею творчості останнього? Деякі франкознавці й до цього висловлювали сумніви щодо достовірності цього факту. Євген Нахлік, однак, чи не перший, хто крок за кроком спробував реконструювати, звідки з’явився цей факт і чому. Найправдоподібніше, цього епізоду ніколи не було. Впадає в око постійний дослідницький сумнів, приманний автору. Навіть наводячи доволі переконливі аргументи на користь своєї гіпотези, він все ж не претендує на остаточний розв’язок проблеми, залишаючи простір для нових фактів чи інших інтерпретацій. Це характеризує його як доволі виваженого дослідника, який усвідомлює, що категоричність висновків часто може лише шкодити.
Автор цієї монографії чи не перший, хто спробував комплексно описати еволюцію релігійного світогляду Івана Франка, вписавши її в його світоглядну, політичну та літературну еволюцію. Він називає чотири етапи, кожен із яких відділений певною хронологічною межею, що відділяє Франка одного періоду від Франка іншого періоду. Перший етап (1871 – середина 1876 р.) – це юний Франко-романтик під псевдонімом Джеджалик. Він оспівує новозавітні християнські ідеали та кидає виклик А. Міцкевичу, якого ж наслідує. Другий етап (середина 1876 – 1895 рр.) – це молодий Франко, що під впливом Драгоманова та пережитого арешту переходить на позитивізм, соціалізм і матеріалізм. Він починає писати в жанрі реалізму, а в релігійних поглядах стає вільнодумцем. Третій етап (1896 – 1907 рр.) – Франко зрілий, в якого настає вікова авторевізія – критичний перегляд поглядів молодості. Він переходить від соціалізму до націоналізму, від реалізму до модернізму. І четвертий етап (1908 – 1916 рр.) – релігійне навернення останнього життєвого періоду, що супроводжувалося візіями, які відкривалися поетові внаслідок хвороби – потойбічний світ, духи, рай, пекло, Бог.
Класифікація Франкового світогляду, запропонована Євгеном Нахліком, загалом мені імпонує. Хоча з погляду еволюції релігійних поглядів є в ній одне слабке місце. Стосується воно третього етапу. Автор і сам визнає, що це найбільш проблемний етап з огляду окреслення меж та верифікації Франкових поглядів4. Він слушно зауважує, що це був не революційний стрибок, а еволюційний перехід5. Тема релігійних поглядів власне у підрозділі про третій етап якось вислизає, і лише в наступному підрозділі на контрасті з четвертим етапом дізнаємося, що третій етап в контексті релігійного світогляду мало чим відрізняється від другого. Загалом, погоджуючись, що окреслення релігійних поглядів Франка найбільш проблематичне саме на цьому етапі, я би все ж не ставив у цьому питанні знак рівності між «другим Франком» та «третім Франком». Мені все ж видається, що різниця є, а тому цей третій етап Франкової релігійної еволюції можна розглядати як проміжний між двома іншими. Це комплексна проблема, яку я не розгляну в межах цієї рецензії, однак спробую дати відповідь у своїй майбутній монографії. Думаю, що ключем тут може стати такий модерний концепт, як приватизація релігії. Внаслідок цієї приватизації особа не потребувала спільноти та Церкви як посередника для зв’язку з Богом. І думаю, що якщо розглядати релігійність Івана Франка крізь призму цього концепту, це допоможе наблизитися до розуміння деяких аспектів його світогляду.
Насамкінець хочеться привітати автора з цим, без сумніву, новим словом у франкознавчих студіях, а читачам рекомендувати його книгу, яка, сподіваюся, буде перевидана, адже попередній наклад занадто мізерний для такої важливої монографії.
Ігор Медвідь, історик, викладач УКУ, науковий співробітник музею Івана Франка
- Нахлік Є. Віражі Франкового духу: Світогляд. Ідеологія. Література. – Київ: Наукова думка, 2019. – С. 7.
- Там само. – С. 7.
- Там само. – С. 10.
- Там само. – С. 46, 50.
- Там само. – С. 63.
