Торонтонська Конференція в днях 2-3-го червня ц.р. не принесла для патріяршо-мирянського руху розв’язки існуючих проблем, ані так потрібного (а нашому патріярхові так конечного) об’єднання усіх сил «Божого Люду» для спільної праці. Ця конференція не тільки що не осягнула побажаної мети, але противно, поглибила існуючі антагонізми. Гасло об’єднання усіх сил «За Патріярхат — за Помісність — за Єдність церкви і народу» залишалось і надалі спільною, але все ще не осягненою метою.
Аналіза існуючої ситуації вказувала на те, що до осягнення цієї мети потрібно зустрічі та свобідної виміни думок між представниками та діячами патріяршо-мирянського руху з цілого світу. Дійсність нераз показувала, що аліянси міст чи сусідних територій, оперті на коньюнктуральних зговореннях одиниць чи угруповань, в практиці такими й залишались. Спроби поширення діяльности таких структур, накинення з гори способу діяння, організаційної схеми чи односторонної координації спричинювали знеохочення та дезорієнтацію серед патріяршо-мирянського руху, зокрема в ЗСА, де цей рух, опертий на індивідуальному членстві, проявив себе динамізмом, муравлиною працею, вірністю і відданістю ідеям нашого Патріярха. Зате поважна частина «Громадсько-суспільного», (звичайно партійно унапрямлюваного) сектора в ЗСА, завдяки індиферентності своєго проводу, стала відзеркаленням опортунізму і прямо ворожого наставлення до справи патріярхату. Для тих провідників і для більшої частини їм духово підданого рядового членства справа патріярхату і помісности УКЦ була не національною проблемою, а тільки невигідною контроверзійною справою, що відтягала людей від «політики». І тоді хтось з цього проводу в ЗСА, як про це писав у своєму звернені до владик УКЦ в 1967 році наш Патріярх, мав зробити «демарш» до Державного Департаменту ЗСА проти комуністичного впливу на американські церковні справи. Але це не сталося.
Торонто, де в днях 1-4-го листопада ц. р. відбувався II С.К.В.У., являлося підходящим місцем для такої зустрічі та виміни думок. І саме з таким наміром Крайова Управа Т-ва за Патріярхальний Устрій УПКЦ вислала до Торонто своїх членів. їхнім завданням було:
І. В справах крайового характеру:
а. З’ясувати питоменність внутрішних обставин на терені ЗСА.
б. З’ясувати, що ця питоменність вимагає інших метод дії та організаційної структури патріяршо-мирянського руху.
в. З’ясувати, що оферта «помочі» в розв’язуванні існуючих на терені ЗСА проблем, від посторонніх а зокрема зовнішних чинників, є небажана і шкідлива, а респектування принципу «внутрішньо-крайової питоменности» та принципу невстрявання на терен другої крайової одиниці конечне.
г. Подати конкретну пропозицію виходу з положення, в якому опинилась дія патріяршо-мирянського руху після створення нової паралельної організації за патріярхат на терені ЗСА в минулому році.
II. В справі світового об’єднання патріяршо-мирянських сил згідно з бажанням нашого Патріярха:
а. З’ясувати важливість піонерської праці проведеної Світовим Товариством за Патріярхат УКЦ, яке постало з ініціятиви Крайової Управи Т-ва за ПУУКЦ в ЗСА 1969 року.
б. Знайти вихід із М. К. О.
в. Устійнити сприємливий для всіх принцип співдії крайових представництв в об’єднаній світовій репрезентації незалежного патріяршо-мирянського руху «За Патріярхат — за Помісність — за Єдність Церкви і Народу», на поставлених в минулих роках Світовим Товариством за Патріярхальний Устрій УКЦ основах. Вихідним положенням для виконання намічених завдань є прийняття принципу одної крайової організації для кожної теренової одиниці, та одного представництва тої одиниці до світової репрезентації.
Для розв’язання найтяжчої проблеми у ЗСА — існування паралельних патріярших організацій крайового характеру — члени Крайової Управи нашого т-ва подали у Торонто такі далекойдучі постуляти:
- Крайова Управа т-ва за ПУУКЦ є згідна модифікувати структуру т-ва й назву, у змислі суґерованого вже крайового об’єднання «За Патріярхат — за Помісність — за Єдність Церкви і Народу».
- Крайова Управа є згідна модифікувати статут т-ва у змислі тіснішої співпраці з товариствами статутово спорідненими, (церковними, братськими), і співпраці на дорадчій базі з громадськими товариствами нецерковного характеру.
Ці постуляти не могли бути повністю узгіднені в так короткому часі у Торонто, й тому завданням на найближчий час буде доведення до повного порядку усіх крайових справ, а опісля приступлення до створення центральної світової репрезентації мирянських організацій. У тому змислі виготовлено й підписано друкований вище комунікат.
