Конференція «Аграрна реформа в Україні. Внесок Церкви» проходила у Львові в Академії ветеринарної медицини у передріздвяний час, 21 грудня. Безсумнівний глибокий символізм часу відбуття цієї конференції — переддень святкування приходу Спасителя на землю. У конференції, організаторами якої були товариство «Сільський господар», згаданий «Фонд Святого Володимира» і Львівська аграрна палата, взяло участь понад двісті учасників. Патронат над конференцією узяла Українська Греко-Католицька Церква, а безпосередніми в основу розгляду давно назрілого в Україні питання ліг документ Папської Ради «Справедливість і Мир», «За кращий розподіл землі. Виклик аграрної реформи».
Документ оприлюднений у січні 1998 року в українському перекладі з’явився нещодавно у львівському видавництві «Свічадо» завдяки старанням о. Йосифа Андріїшина, голови Патріяршого трибуналу УГКЦ й спонсорської підтримки парафії свв. Володимира і Ольги Чікаґзької єпархії США. Документ часто критикує аграрно-суспільні відносини країн Латинської Америки, проблемою яких є збереження великих землеволодінь окремих родин: землевласники-латифундисти, незацікавлені у належному використанні землі, побільшують людські страждання обмеженого у засобах, перебуваючого у великій бідності народу. Неважко спостерегти подібність теперішньої земельної ситуації в Україні: щоправда, латифундистами виступають в нас державні органи, які вперто затримують за собою право розпоряджатись землею.
«У світлі соціяльної доктрини Церкви, — стверджується в документі (п. 27), — процес концентрації земельної власності веде до конфліктів, тому що він чітко протидіє волі та спасенному намірові Бога, оскільки заперечує прибуток від плодів землі для дуже великої частини людства. Спотворена нерівномірність розподілу спільних благ і можливостей розвитку будь-якої людини, а також антигуманна незрівноваженість індивідуальних і колективних відносин, до яких призводить така концентрація, є причиною конфліктів, що підточують саму основу громадянського співіснування і викликають розпад соціяльної тканини та деградацію природнього середовища».
І вказаний документ Папської ради «Справедливість і мир» виразно стає на захист прав приватної власності дрібного землероба, підкреслюючи труднощі, на які наражає його непродумана макроекономічна політика держави, зокрема ж експорту продуктів сільського господарства, інші недружні йому умови господарювання. Законне право власності на землю дрібних землеробів, землю, яку вони віддавна обробляють і власниками якої є «де-факто», — підкреслює документ — часто лише обмежується хитким адміністративним визнанням та нормативними рамками. Воно також стає перепоною відповідального природокористування, котре приватне володіння робить принаймні з огляду майбутніх поколінь сім’ї (п. 14).
У виступах учасників конференції, що пройшла у Львові, відчувалось бажання глибше пізнати традицію відношення до землі українського селянства. Відчувалось спадкоємство духу митрополита Андрея Шептицького, повторювались його надихаючі слова зі звернення до селян і священства: «Тримайтеся своєї землиці, організуйтеся… сприяйте цьому». Єпископ-помічник Глави УГКЦ Любомир Гузар у вітальному слові до учасників конференції чітко вказав, що Церква не замінить влади у справі землі. «Земля належить Богові, — ствердив владика, — який дарує її людям — селянам, і це підкреслює роль людини в управлінні землею».
Слід зауважити, що серед делегатів конференції були священики різних конфесій, не лише з Львівщини, але й з Тернопільщини, Закарпаття та ін. регіонів України. Обширний аналіз документу Папської ради зробив о. д-р Михайло Пришляк. «Брак матеріяльних благ обмежує свободу, творить несправедливість у діях через концентрацію великих просторів землі у нечисленних руках осіб, родин, підприємств, кооператив та держав, обмежуючи нижчі верстви людей і тримаючи їх у справжній біді, а оправдується це правом, законами тими самими верствами доцільно закладеними» — наголосив отець-доктор, — Богословське пізнання не суперечить раціональному, наслідком же атеїзму стало найбільше рабство, нищення людини і її економіки». Отець закликав науковців укласти закони аграрної реформи, що охопили б усю широту питання, й представити цей правовий проект до розгляду державного керівництва: «Я певний, що ваша добра воля побільшиться і напевно дамо нашому населенню силу побороти цю штучну кризу з поміччю Бога, Церков та людей доброї волі».
І в словах депутатів Верховної Ради, представників влади було чути радість від факту сміливого залучення Церкви до вирішення соціяльних проблем, надію на подальшу підтримку духовенства у зрушенні важливої для України проблеми аграрного реформування з застоялого місця: «Це прекрасно, що Церква висловила розуміння і готовність до співпраці у вирішенні такої важливої проблеми… Шкода, що ми спізнені щонайменше на 5 років», — зауважив Роман Шмідт. Часто повторювались слова про необхідність вияву Церквами України повноти їх змісту: духовного зміцнення народу, лікування людських ран, завданих попереднім режимом, широти навчальної функції. В конференції крім представників духовенства, ділових кіл і громадських діячів брали участь провідні вчені в галузі сільського господарства, тваринництва й біології, професори науково-дослідних інститутів Академії Наук України, зокрема професор Роман Кравців, ректор Львівської державної академії ветеринарної медицини ім. С. Гжицького. Р. Кравців сказав пізніше кореспонденту: «Хоч є районні управління сільського господарства, т.зв. агропроми, та вони звикли займатись лише колективними господарствами. І теж нижчі владні органи, районні ради і до сільських, якось не націлюють, не вчать займатись державотворчою працею. Є теж велика границя між виконавчою владою і законодавчою, її треба перебороти. А коли священик на сході села після Служби Божої вийде до людей обговорити ці питання — то є вже велика сила».
Доповідь народного депутата Романа Шмідта, а також виступ Ігоря Вуйцика, голови управи Львівської аграрної палати розкривали ситуацію аграрної реформи в Україні комплексно. А розглядувані окремі аспекти цього складного питання були спрямовані на вироблення знарядь господарського й суспільного розвитку аграрної реформи. Інженер-економіст Б. Боднар розповів про кредитні спілки та їх роль у відродженні приватного господарства, голова страхової компанії «Скарбниця» Б. Пасічний зробив аналіз страхування власників земельних паїв. Михайло Лесів, директор Агентства з розвитку агробізнесу та маркетингу вказав на значні проблеми сільськогосподарської кооперації сьогодні. Значимими, сповненими вболіваннями за майбутнє були й інші виступи учасників конференції.
«Важливо, що організаційний комітет, який працював над конференцією, залишається далі працювати над заторкнутими проблемами і поповнюється науковцями, котрі хочуть прикластись до цієї ділянки та мають вже певні напрацювання. Закликаємо до співпраці всіх бажаючих» – сказав після завершення конференції Ігор Матушевський. Ігор, голова «Фонду Святого Володимира» і заступник голови «Товариства Сільський Господар», головував теж на конференції «Аграрна реформа в Україні. Внесок Церкви», заключні документи якої публікуємо нижче.
ЗВЕРНЕННЯ учасників конференції «Аграрна реформа в Україні. Внесок Церкви» до духовенства, владних структур, політичних і громадських організацій, усіх людей доброї волі, які живуть і працюють на землі
Звернення укладено на підставі оприлюдненого на початку цього року документу «За кращий розподіл землі. Виклик аграрної реформи, виданий Папською Радою «Справедливість і мир»
Земля споконвіку відігравала визначальну роль у формуванні соціяльної та економічної бази українського народу. Україна володіє третиною світових чорноземів. Село — творець і хоронитель багатьох наших культурних традицій, української мови, християнської віри та етики. Селянство — основа творення української нації, її ментальності, звичаєвості.
Ці та інші чинники спонукали українофобів нищити етнічну основу нації — селянство і його хліборобську еліту — добрих господарів землі, національно свідому інтелігенцію, священиків. Більшовицька влада спричинилася до трьох голодоморів в Україні — 1921, 1933 і 1947 років. Найважчим і найзлочиннішим був штучний голокост 1933 року, під час якого загинуло 6 (за іншими джерелами 8) мільйонів селян.
Боже провидіння вчинило так, що маємо свою незалежну державу. Одначе, це не означає, що всі проблеми життя вирішені. Варто пригадати , що Держава і Церква, незалежні одна від одної та автономні, але обидві служать здійсненню особистого і громадського призначення людини. Ця служба буде тим краще виконана, чим краще Держава і Церква плекатимуть здорову співпрацю, зваживши на обставини часу і місця. Бо людина не обмежується виключно задоволенням матеріяльних благ, але, триваючи в людській історії, зберігає за собою своє вічне покликання («Радість і надія», ч. 76, II Ватиканський собор). Це означає, що людина — не каталог потреб, а найперше, серце, яке прагне бути вислуханим. Сьогодні звертаємося до того серця зі словом надії й запоруки, що Церква готова робити все можливе, аби повернути людську гідність кожному громадянину України. Відкладати справу пошанування людської гідності означає відкладати правдивий мир у суспільстві. Мир полягає не тільки у відсутності війни і не обмежується лише встановленням рівноваги між протилежними силами, не постає з якоїсь імперської гегемонії. Мир — це також плід любови і вимагає справедливості («Радість і надія», ч. 78).
Серед різних виявів справедливости важливим є право на приватну власність. Другий Ватиканський собор («Радість і надія», ч. 71) каже, що приватне посідання землею і її добрами дають кожному потрібний простір для особистої і сімейної незалежносте і повинні бути продовженням людської свободи. Ще митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні «О Квестії Соціяльній» писав: «Чоловік передбачає у своєму житті хвилини, в котрих потрібно йому буде вже наперед надбаного добра, яким би міг заспокоювати свої потреби. З самої природи шукає він своєї долі на майбутність і цей природний напрям є законом природного права, без котрого цей напрям був би блудним. В разі, якби чоловікові невільно було нічого капіталізувати, було б абсолютно неможливо запевнити собі утримання на випадок хвороби або старості. А це, між іншим, є його природне право, бо так як має право до життя, так і має право до того, без чого життя є непевне. Забезпечення знаходиться лише в приватній власності середників продукції, а перш за все землі. Лиш тоді може забезпечити своє майбутнє і бути спокійним про своє життя, коли має в руках можливість заспокоєння своїх потреб… Зі всіх можливих способів запевнення утримання — посідання землі є найпевніше, а навіть єдине, бо земля утримує своїми плодами життя, і хто не має певності мати овочі землі, той не має певності утримання життя, а певність мати овочі землі має лиш той, хто має клаптик землі на власність».
У тому ж посланні митрополита Андрея Шептицького «О Квестії Соціяльній», читаємо слова, котрі приймаємо як власні: «Опіка над убогими і оборона тих, що самі себе боронити не вміють, рівність, братерство людей — це лише право справедливість, завдяки розподілу земельної власності, до чого закликаємо владні структури, політичні й громадські організації, усіх людей доброї волі, які живуть і працюють на землі.
Львів, 21 грудня 1998 року.
