З відкриттям нового українського духовного закладу в Римі в перебудованих приміщеннях УПМС Семінарії в Римі, при вулиці Боччея 480, що відбулося в празник св. Йосафата (н.к.) 12 листопада, подаю до відома українцям в краю та діяспорі про офіційне закриття Української Папської Малої Семінарії в Римі. Нова українська семінарія, призначена для наших отців та семінаристів, які підготовляються до магістерки або докторату, називатиметься Український Папський Інститут Покров Пресвятої Богородиці, і нею провадитимуть ОО. Василіяни. Українська Папська Мала Семінарія проіснувала 47 років, тобто від 1951/52 p., коли в першому її осідку в Люрі, у Франції, відбувся перший шкільний рік, до біжу чого 1998 року, коли провівся останній шкільний рік 1997/98 в італійській школі ОО. Салезіян «Борго Рагацці Дон Боско», при вул. Пренестіна 468, в Римі. Це була єдина цілоденна середня школа і ліцей в діяспорі, в котрій, під проводом укр. ОО. Салезіян, всі уроки велись на українській мові. З неї вийшли не тільки ретельні священики, 70 (по семінаріях в Римі зараз вчаться поверх 40 випускників МС), але безліч діячів на громадській та церковно-парафіяльній ниві. Розгляньмо коротко історію цієї преважливої для Церкви й народу установи.
В 1909 р. за порученням Львівського Синоду та за старанням Митрополита Андрея Шептицького заснованою була у Львові Мала Семінарія, ректором котрої став пізніший Владика Іван Бучко (хіротонія 1929 p.). На своїх початках МС була інтернатом, своєрідною цілоденною бурсою для студентів, бо на виклади семінаристи ходили до публічних шкіл. МС пізніше мала власні виклади, на які ходили не лише семінаристи-мешканці, але також інші студенти, які з різних причин жили поза семінарією.
Після Другої світової війни, коли велике число українців опинилось у таборах скитальців у Німеччині, Австрії та Італії, а УКЦ була зліквідована Сталіном, придбано заходами Й. Мельниковича, представника ССУФ (Суспільної Служби Українців у Франції), о. Я. Перрідона, колишнього ректора Львівської Малої Семінарії, який опинився у Франції, Владики Івана Бучка, Апостольського Візитатора на Европу, і закуплено фінансами ІРО (Міжнародною Організацією для Скитальців) за гарантуванням Конгрегації для Східних Церков за каденції кард. Є. Тіссерана, будинок Шене (Le Chesnaye) в Люрі, близько Орлеану у Франції. Будинок коштував 17.000.000 франків і з навколишнім тереном мав служити продовженням рільничої школи, яка була заснована в Австрії заходами УННРА (Допомогова Організація Об’єднаних Націй східної й середньої Европи скитальцям).
Помимо всіх зусиль плян продовження рільничої школи перепав і владика Іван Бучко представив інший плян: заснувати Малу Семінарію. Така пропозиція була прийнята всіма сторонами, але кому повірити провід? Підбір упав на ОО. Салезіян, які займаються вихованням молоді у християнському та патріотичному дусі, по засадах їх заснувателя, св. Івана Боско.
Звідки взялись українці у Згромадженні ОО. Салезіян? Першим, у кого настала ідея заснувати українську вітку ОО. Салезіян був о. Кирило Сілецький, парох жужеля у Бельзкім Деканаті Перемишльської Епархії. Він також, між іншими, заснував в 1892 р. Згромадження Сестер Служебниць Непорочного Зачаття і Згромадження Сестер св. Йосифа в 1894 році. Він кілька разів їздив до італійського міста на півночі, Турина, колиски ОО. Салезіян, для розглянення можливости заснування такої вітки у своїй парафії.
Цю ідею пізніше зреалізував о. Петро Голинський, катехит перемишльської гімназії. Його підтримав о. Василь Гриник, член перемишльського крилосу. Перемишльський єп. Йосафат Коциловський здійснив цю ідею і вислав у 1932 р. першу групу хлопців, в числі 10, до Італії, в місто Іврею. З цієї групи п’ять стало священиками — о. Ст. Чміль (котрого Патріярх Йосиф Сліпий найменував своїм мітратом, а пізніше єпископом; помер в святості 1978 р. і похований в крипті Св. Софії в Римі); Теодор Кудла, Роман Самотий, Василь Тиндало, а один, Іван Саба, став салезіянським братом (монах, але не священик). В 1937 р. поїхала друга група, в числі 6 осіб, з чого стали священиками Григорій Гарасимович (помер 1997 p.), Роман Саба (пом. 1982 p.), Андрій Сапеляк (нині Владика) та Іван Тилявський. У 1938 приїхала третя група, в числі 8, з котрих 5 стало священиками: Лев Гайдуківський, Володимир Гринишин, Роман Мазяр (пом. 1989 p.), Михайло Пришляк, Василь Сапеляк. В 1939 p., тобто напередодні Другої світової війни, приїхала остання група, в числі 6, з котрих три стали священиками, а саме: Костантин Лихач (пом. 1976 p.), Іван Ортинський, Євген Коцан, а один. Іван Харовський, став салезіянським братом.
З огляду на заведення комуністичного режиму на наших землях, ті отці не могли повернути в Україну, тому Владика Іван Бучко вирішив поручити провід Малої Семінарії в діяспорі, що мала бути своєрідним продовженням Малої Семінарії (1919-1944) у Львові, ОО. Салезіянам. Верховний Настоятель ОО. Салезіян погодився на пропозицію Владики.
Офіційне відкриття Малої Семінарії (кінчався шкільний рік1951 /52) в Люрі відбулося 29 червня 1952 р. торжественною Службою Божою, яку відправив на площі перед Семінарією єп. Іван Бучко у присутності численних достойників, церковних та світських. Семінарія отримала назву Український Інститут св. Івана Боско і матиме осідок у Люрі до 1956 р. В першому шкільному році, 1951/52 було 18 студентів, і вони під час перебудови будинку в Люрі були тимчасово приміщені у французькій Малій Семінарії св. Еверета в Орлеані, 19 кілометрів від Люрі; всі студенти з Франції; 1952/53
- починають приїжджати студенти з Німеччини та Бельгії; 1953/54 — 53, з чого 15 з табор наших біженців в Трієсті, Італії та 1 з Англі 1954/55 — 45, 1955/56 — 34. Навчання, за винятком деяких предметів по-українському, мусили вестись тільки на французькій мові, що утруднювало науку більшості студентів, які не знали французької мови. В 1956 p., при кінці вже шкільного року, з огляду на те, що будинок вимагав докорінного дорогого ремонту, Салезіяни по нараді з Східною Конгрегацією, вир шили замкнути на стало Семінарію в Люрі і перенести її до Італії, в Кастельґандольфо, біля тридцять кілометрів від Риму.
16 грудня 1956 р. торжественною Службою Божою, яку відправив єп. Іван Бучко в присутності кард. Тіссерана та української кольонії в Римі, відкрито другий осідок Малої Семінар дальше під проводом ОО. Салезіня. Ректором став о. Андрій Сапеляк. Тут вона проіснувала д 1959 р. Йому до помочі стали отці В. Гринишин, Л. Гайдуківський та Р. Саба. Осідком була «Вілля Сан Андрея», куплена Митрополито Андреєм в 1929 р. на літню резиденцію для Великої Семінарії св. Йосафата в Римі. Заряд ОО. Салезіян мав достачати українських Салезіян для проводу і науки, а Східна Конгрегація утримувала б Семінарію. Осідок мав бути тимчасовий, бо Східна Конгрегація вирішила вибудував новий великий будинок, який мав служити Семінарією. В 1956/57 р. було 24 студентів; в 1957/58 – 41; в 1958/59 – 49.
В серпні 1959 р. Семінарію перенесено до нового будинку, при вулиці Боччея 480, а 1 жовтня на свято Покрови Пречистої Дії Марії (ст.к.) Владика Іван Бучко її торжественно поблагословив в присутності кард. Тіссерана, префекта Східної Конгрегації та численних ватиканських достойників та всієї української ієрархії вільного світу. На те відкриття приїхав спеціяльно запрошений Візантійський хор з Утрехту і співав під батутою проф. Мирослава Антоновича під час благословення і під час Служби Божої в день відкриття. Наступного дня у храмі св. Петра українська ієрархія відправила благодарну Службу Божу за допомогу в довершення великого діла. Семінарію відкрито під назво «Українська Мала Семінарія св. Йосафата». 1963 p., заходами Патріярха Йосифа Сліпого одержаним був Апостольський лист, датою червня, з наданням Малій Семінарії титулу «Папської» з правами і привілеями, зв’язаними титулом Папської Семінарії. Це піднесло рані школи і поставило її, між іншими, папськими виховними закладами та відкрило двері для легшого прийняття на дальші студії у різних університетах для тих. які покінчили навчання у Малій Семінарії та бажали студіювати щось інше, а не богословію. Офіційною назвою стала «Українська Папська Мала Семінарія св. Йосафата», на відміну від осідків в Люрі та Кастельгандольфо, що в офіційних документах був «Український Інститут св. Івана Боско», а для українців вжитою була назва «Українська Мала Семінарія св. Івана Боско».
Мрії укр. ОО. Салезіян виховувати рідну молодь здійснилися в шкільному році 1990/91, коли заходами тодішнього ректора, о. Євгена Небесняка. який відбув свою першу подорож в країну своїх батьків, прибуло перше число юнаків з Львова. їх було 22! Яка радість! Неописані людськими словами! Після них почали приїжджати інші групи хлопців з України. Число семінаристів в останніх роках існування Малої Семінарії на Боччея 1990/91 — 59; 1991/92 — 85; 1992/93 – 79; 1993/94 – 59 МС + 8 ВС (МС стала частинно «Великою», бо треба було примістити в будинку тих малих семінаристів, котрі здавши матуру, не могли перейти до Великої через брак місця у Великій Семінарії); 1994/95 — 45 МС + 22 ВС. 1995/96 – 22 МС + 27 ВС.
Чергове перенесення Малої Семінарії до Салезіянського Інституту «Borgo Ragazzi Don Bosco» в жовтні 1996 р. вже з «великими» «малими» семінаристами сталось в наслідок вирішення Конгрегації відбути докорінний ремонт приміщень Малої Семінарії. Частина семінаристів перейшла до Великої Семінарії, 20, а до Борго — 28, і 15 не вернулись на дальші студії. Тут семінаристи перебували до червня 1998 р. (1996/97 – 28; 1997/98 – 25).
Від заснування Малої Семінарії в 1951/52 pp. ректори змінялися, як і вчителі, число студентів з різних континентів (найбільше число становило 112 у 1968/69). Ціль Малої Семінарії – дати середньошкільне виховання українським студентам, майбутнім священикам і провідникам релігійного та культурного життя українського народу згідно з правдивими християнськими засадами. Від першого дня свого існування, до останнього. Українська Папська Мала Семінарія в Римі гідно сповнила своє завдання! Українські Отці Салезіяни розвиваються зараз в Україні з новими чисельними покликаннями і, можливо. одного дня вдасться відкрити Малу Семінарію в рідних сторонах.
Про історію Малої Семінарії вийшла у свій час книжка (укр. + англ. мови) з численними знімками, чорнобілими та кольоровими знімками. яку можна набути за 20 ам. дол. (залучена є поштова пересилка). Чеки на закуп книжки або на допомогу Отцям Салезіянам в Україні посилати на наступну адресу;
Rev. Ewhen Nebesniak
Collegio Santa Sofia
Via di Boccea 478 00166
Roma Italia
