Понад 70 студентів Львівської Богословської Академії та Духовної Семінарії Святого Духа відвідали західні держави з терміном перебування від 2-х тижнів до 2-х місяців.
Невеликими групами їх запрошували манастирі. парафії, доброчинні організації, окремі, люди для спільної праці і відпочинку. Частину поїздок організував професор Джефрі Вілс, з Університету в Медісон (штат Вісконін, США), інші — зусиллями самих студентів. Зрозуміло, вони чудово відпочили, привезли масу вражень, знань, пережили різні ситуації та пригоди. Але метою поїздок було не лише відірватись від напруженого семестрового життя, спричинених іспитами стресів, швидше слід звернути увагу на сам принцип навчання, яким керувались засновники відновленої Академії.
Навчальна програма ЛБА, побудована за принципом західних ВУЗів, тому власна ініціятива, активність, прагнення здобути знання та досвід, великою мірою впливають на майбутнє студентів. У інтерв’ю студентського часопису «Софія» віце-ректор Борис Ґудзяк зазначав, що у студентові перш за все бачить, «людину, яка користає з нагоди, яка є готова працювати і не обмежуватися до мінімуму, яка виявляє ініціятиву…».
А створювати такі нагоди є одним з основних, хоч і не прямих, завдань Академії. Про це свідчить не лише навчальний процес, багатий на різноманітні конференції, зустрічі з науковцями світового рівня, реколекції, але й організація відпочинку. При згадці про літо 1998 року мимоволі пригадуються слова українського клясика: «Трись синку, межи людьми, — може, й сам людиною станеш». Йдеться не тільки про англомовні школи в Карпатах, куди з’їжджаються велика кількість іноземних гостей у якості вчителів розмовної англійської, але й про здобуття студентами різноплянового досвіду за межами України.
Так двоє дівчат були у Канаді. Як це не парадоксально, — вони допомагали турбуватись про місцевих бідних та бездомних у рамках так званої Місії Співчуття (St. John the Compos — sionate Mission). Церкви в Україні подібного досвіду майже не мають, оскільки, благодійна діяльність «державної Церкви» була заборонена, а інші конфесії перебували у підпіллі. Та поряд
із здобутим досвідом дівчата пережили незабутні враження — це був дивовижний і благодатний період у їхньому житті, — адже «Богословіє Бездомної Церкви» полягає в тому, що бідні самою своєю присутністю ведуть нас до Христа.
Дев’ятеро інших студентів на запрошення отця Олександра Шербрука поїхали до Лондона, де за вибором вони брали участь у парафіяльному житті при храмі св. Маргарети у містечку Твінкенгол, допомагали у будинку пристарілих людей або брали участь у проектах для бездомних. Звичайно, окрім такої волюнтерської праці і збагачення досвідом, це була також і культурно-пізнавальна поїздка. Хлопці і дівчата жили у типових англійських родинах, які люб’язно влаштували їм подорожі туманним Ельбіоном, або екскурсії у Британському Музеї. На питання які якості британського суспільства найбільше впадають в очі, усі зійшлись на організованості, сплянованості та культі сім’ї.
Інститут Східних студій Митрополита А. Шептицького при Університеті св. Павла в Оттаві (Канада) прийняв цього літа восьмеро студентів. Директор Інституту о. Андрій Чировський керував їхнім двомісячним навчанням за спеціяльною програмою. Лекції і прожиття проходили в українському манастирі Преображення Східного обряду, де п’ятеро семінаристів і троє сестер з Академії вивчали Історію та принципи східного чернецтва, історію Східних Церков, Богословіє та Літургію Візантії, паралельно відвідуючи їхні осередки та храми. І хоча, необхідно було читати велику кількість літератури англійською мовою та здавати кінцевий іспит у формі письмової роботи, перебування у манастирі швидше нагадувало реколекції і дійсно преображало, а відвідини та участь у богослуженнях усіх християнських східних та західних Церков надзвичайно розширювало світогляд і допомагало розуміти історію та сутність християнства. «Я почуваю себе ніби на вершині гори, звідки бачу і розумію долю, історію, особливості науки, подібності та відмінності кожної вітки християнської релігії», підсумувала свою розповідь сестра Параскевія.
Викладач патристики у коледжі при Велмонтському абатстві Джородж Бертоль після прочитаного ним курсу патристики в ЛБ. запропонував подібну програму в США знайшов фонди ще для кількох студенті Хлопці жили у типовому Бенедиктинському манастирі, брали участь в денних літургічні відправах, тобто жили життям латинські ченців, паралельно вивчаючи історію Церкви Америці, історію протестантизму, розвиті західного чернецтва. Вікенди, як правило, заповнювали відвідини американських сімей, спілкування із звичайними людьми, краще пізнавання плюсів та мінусів їхнього життя. Завжди «вражали чудові, щирі прийоми і відкритість».
Особливе місце у цій розповіді слід надати тому, чого студенти досягли, виключно своїми зусиллями. Зокрема, за результате тестування їм надали дві з десяти стипендій виділених Україні Фондом Сороса за сприяння центру Відродження, що дало їм змогу т чатись в Українському Дослідницькому Інституті при Гарвардському Університеті. Впродовж двох місяців вони проходили найновіші курси вивчення української літератури ХХ століття які читав д-р філології Григорій Грабові останні дослідження з історії України у ХХ столітті, а також незвичний курс під назве Політична Трансформація України.
Гарвардський Університет є визнаний одним з кращих, тому до навчання там надихає сама його світова слава і престиж. Крім цього, нашим студентам хоча б на цей недовгий час поталанило відчути ідеальні умови навчання: персональний комп’ютер, величезна бібліотека, достатня кількість часу для музеїв, виставок, спорту, відвідин опери, звичайного усамітнення, а також достойні побутові умови. Не останню ролю грало і те, що Гарвард — всесвітній осередок науки, а спілкування людей усіх континентів допомагає усвідомити своє власне місце в науці та місце своєї держави у світі.
Найчисельнішою стала поїздка до Італії, яка поєднала у собі риси релігійного паломництва та грандіозної екскурсії. Варто сказати про організаторів, помічників та труднощі. Такий задум з’явився ще минулого року, але за браком коштів та ініціятиви керівництва цього не сталось. Цього року за це взялись студенти і їм це вдалося! Більшість труднощів, пов’язаних із виробленням віз, організацією транспорту, харчування вони взяли на себе. Багато допомогли авторитет і знайомства віце-ректора Академії д-ра Бориса Ґудзяка, канцлера Патріяршої комісії о. Михайла Квятковського, пані Єви Рибальт з УКУ в Римі, пані Марії Кампателлі з «Centro Aletti» при Папському Орієнтальному Інституті. Учасники прощі також вдячні тим, хто їх супрводжував, робив їхню подорож духовною та цікавою — професорові Львівської Академії Мистецтв д-ру Володимиру Овсійчуку та о. Миколі Фредині. Завдяки їм ця подорож була пізнавальною і багатою на внутрішні індивідуальні пережиття, що виникали при безпосередньому контакті з шедеврами мистецтва та християнської культури.
Найстарші християнські храми Равени і Луки, катакомби св. Каліста у Римі, гріб св. Франціска і Клари в Ассізі, розмальована Мікеланджелом Сикстинська каплиця, Ватиканські храми і знамениті музеї, старовинні манастирі, зокрема, грецький острівний манастир Ґроттаферрата та вірменський з унікальною бібліотекою, — усе це допомагало усвідомити, відчути себе частиною цієї величезної спадщини, зрозуміти своє власне місце в мозаїці вселенського християнства. З іншого боку, навіть, світські пам’ятки викликали відчуття, схожі на релігійні. Усі стилі (від романського до постмодернізму) і напрямки розвитку західно-европейського мистецтва можна було побачити, порівняти, торкнутися…
На колективному рівні поїздка відобразилась на взаєминах між студентами, вони краще пізнали один одного, свої здібності і характер. Чотири тижні кочового життя у спекотній Італії були не лише цікавим відпочинком, але й нелегким випробуванням. Співаючи Вечірню чи Акафіст у якійсь італійській церкві академісти відчували себе певною спільнотою із цілями і обов’язками. Маю на увазі відчуття єдиної команди, члени якої не лише разом вчаться і відпочивають, — вони покликані творити майбутнє своєї Церкви, свого народу.
Широкий світогляд і багатий практичний і духовний досвід, що походять саме від такого безпосереднього спілкування з іншими культурами та людьми, забезпечують ту «тверезість і рівновагу духа, ширину думки», про які писав Андрей Шептицький, і які необхідні проповідникам народу. Саме таке завдання ставить перед собою Академія сьогодні — виховувати лідерів, які мають універсальні знання і можуть працювати в будь-якій сфері людської діяльності.
Андрій Курляк
