Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість була би своя.
Тарас Шевченко
Українська Католицька Церква має не лиш богато зовнішніх ворогів, але й немало внутрішніх неполадків, чого доказом є стаття єп. Сапеляка «За Богословські Основи Українського Патріярхату», («Нова Зоря», Чікаґо, 5-го серпня, 1973).
У ній він розглядає форму правління Вселенською Церквою і стверджує, що «різнородні конкретні, канонічно устійнені форми колеґіяльного правління, як Митрополії, Верховні Архиєпископства, Патріярхати, Єпископські Конференції, Загальні Синоди, опираються як на своїй основі на верховному уряді Петра і на підчиненому йому уряді Апостолів, себто на уряді Римського Архиєрея та єпархіяльних Єпископів». Верховне Архиєпископство УКЦ устійнене Папою Павлом VI 23-го грудня, 1963 p., а всетаки єп. Сапеляк своїми писаннями і ділами дав богато доказів непослуху проти тої леґальної, канонічно устійненої форми колеґіяльного правління.
Після підчеркнення, що згідно з постановами ІІ-го Ватиканського Собору «Латинська Церква переходить процес децентралізації єп. Сапеляк далі пише: «частинна децентралізація правління у Католицькій Церкві, головно пасторального характеру, в користь Патріярхів та Єпископських Конференцій знаходить координацію на періодичних Римських Синодах, на яких Голови і Представники Єпископських Синодів і Конференцій допомагають Римському Архиєреві у правлінні Вселенською Церквою». Дивно чому та децентралізація не мала б відноситись також до УКЦеркви! Якщо й єп. Сапеляк був римо-католицьким єпископом, (що, зрештою, вийшло б тільки на користь нашій Церкві), то він мусів би належати до аргентинської Римо-Католицької Конференції і підпорядкуватись її голові. Як на Римський Синод Вселенської Церкви їдуть Патріярхи і Голови Єпископських Конференцій, які «помагають Папі управляти Вселенською Церквою», то хто, отже, на думку єп. Сапеляка, мав право репрезентувати вітку УКЦеркви в Аргентині під час останнього Римського Синоду Вселенської Церкви (1971 p.): Голова Римо-Католицької Аргентинської Конференції, чи Первоієрарх Української Католицької Церкви?!
У Східніх Церквах нема «Конференцій», але є Синоди на чолі із Патріярхами, які репрезентують свої Церкви під час Римських Синодів, і так мусіло б бути і в Українській Католицькій Церкві, якої вітки є розкинені по цілому світі. Перед тим Верховний Архиєпископ, а тепер Патріярх Йосиф І, управляє УКЦерквою в молитовній злуці із Римським Архиєреєм і нема законної причини, щоб другі чинники, (Римська Курія, під натиском Москви), вмішувались у її внутрішні справи.
Видно, що владику Сапеляка чужі поставили на єпископа УКЦеркви, для потреб якої він не виявляє належного зрозуміння, а свої виступи достосовує до добра сучасної Римської адміністрації. Очевидно, що коли справу номінацій єпископів буде вирішувати не Патріярх, а чужі чинники — то вони будуть добирати собі таких, які слухатимуть їх беззастережно і не завагаються навіть діяти на шкоду рідної Церкви. Так і єп. Сапеляк поставив служіння чужим вище від обов’язків супроти Української Католицької Церкви й Народу. Будучи таким членом постійного синоду він своїми ділами руйнує тяжким зусиллям здобуту єдність УКЦеркви.
Ісус Христос сказав до Апостолів: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга» (Мат. 20, 25-26). Ці, сказані до Апостолів, слова відносяться також до єпископів, які повинні своїй Церкві служити, а не панувати над нею.
Єп. Сапеляк у своїй статті також критикує Православні Церкви, а в тому й Українську Автокефальну Православну Церкву за те, що вони «в більшій або меншій мірі залежать від світських властей», але це не зовсім згідне з правдою. Українська Автокефальна Православна Церква не є залежна від світської влади. Зате владика має рацію, що московська Православна Церква є цілковито залежна від цивільної комуністичної влади. Але, як бачимо, це зовсім не перешкоджає ватиканським достойникам приймати коштовні дарунки із невинною кров’ю сплямлених рук тих, які при помочі НКВД ліквідували українські церкви і є відповідальні за вбивство міліонів людей. Отже екуменічні торги коштом УКЦеркви продовжуються і згідно із вимогами Москви розбивається єдність нашої Церкви. Не допускається до Синоду і до визнання Патріярхату). І, дивним дивом, український єпископ не стає в обороні прав Церкви, за яку згинули мученичою смертю єпископи і тисячі вірних та священиків, а винаходить «поважні рації богословського характеру», щоб доказати, що УКЦеркві ніякі права не належать, та що зайвими, а то й шкідливими є старання за визнання Патріярхату і підписання конституції.
Також єп. Сапелякові не подобалось, що у Православних Церквах «світські люди, титулом приналежності до Церкви і як представники мирян, беруть участь на Соборах з рішаючим голосом». Церква не є приватною власністю єпископів. Згідно з очеркненням ІІ-го Ватиканського Собору членами Церкви є всі люди, які через св. Тайну Хрещення одержали освячаючу ласку, і як повноправні члени Церкви вони мають право і обов’язок дбати і боронити її перед зовнішніми і внутрішніми ворогами. З того виходить, що така активна участь мирян у Синодах є правною і конечною.
Згідно з постановами ІІ-го Ватиканського Собору Східні Церкви мають рядити собою; це очевидно відноситься також до Української Католицької Церкви і у зв’язку з тим їй необхідна Конституція. Єп. Сапеляк пише, що «Єпископат не одобрив проекту (Конституції), бо стали на перешкоді поважні рації богославського характеру». Це неповажне, бо єп. Сапеляк знає, що перешкод богословського характеру немає; натомість є натиск із Москви на Ватикан, а з Ватикану на наших владик. Мирян все ще мають надію, що від дані УКЦеркві і відважні владики переконають тих других і справа підписання Конституції обійдеться без більшого натиску вірних.
Далі єп. Сапеляк осуджує заходи за Український Католицький Патріярхат і уболіває, що «за останні роки провід цієї акції перебрали деякі світські еміграційні Організації». Мусіли перебрати! Бо єпископи не тільки що не боронили прав нашої Церкви, але валили її єдність. Йому тяжко погодитись із думкою, що він, як український єпископ, повинен слухати українського Патріярха; чомусь краще йому подобається діставати накази безпосередньо від Східньої Конгрегації.
Дивне становище єп. Сапеляка до адміністративної самоуправи УКЦеркви, до акту Берестейської Унії, а також до Конституції Українського Патріярхату, яка «мала б характер автономного права», як він це висловив. Виходить, що він зігнорував книжку світової слави знавця теологічних справ проф. Мадея «Le Patriarcat Ukrainien», як також праці таких авторів як о. Дж. Малоні, о. А. Флоріді, проф. В. Де Вріс (із Понтифікального Орієнтального Інституту в Римі), та інших шляхетних чужинців, які станули по стороні правди й справедливости обороняючи права УКЦеркви. А як поступає український єпископ? Коли чужі авторитети Східніх Церков доказують, що УКЦерква має право і обов’язок рядити собою, то чи випадає українському єпископові оспорювати їх?
Єп. Сапеляк старається переконати наївних, що наша Церква на еміґрації процвітає. Закарпатська Церква також процвітає, але на чийому подвір’ї? А миряни хочуть зберегти кожну вітку УКЦеркви, включно із тою в Аргентині, для українського народу. І тому коштом конечного відпочинку, недоспаних ночей і занедбання професійних обов’язків, вони усильно працюють над розбудовою Патріярхії та відважно обороняють права УКЦеркви перед зовнішніми і внутрішніми ворогами. Змагаючи до єдности і помісности, включно із вибором єпископів, наша Церква ніяких доґм не порушує ані не кривдить ніяку іншу Церкву. Ми тільки обороняємо своє і це є нашим святим обов’язком. Між різними Церквами повинно бути співжиття у дусі братньої любови, а не намагання кривдити і панувати над іншими, та ними торгувати.
За словами єп. Сапеляка «Єпископат Української Католицької Церкви є одиноким компетентним чинником» і дальші заходи в справі Патріярхату «належать до Українських Католицьких Владик». Слід привітати це ствердження й очікувати від єпископів акції, а не обструкції…
