(Коментар. Радіоавдиція «Голос Мирян») Цієї осени матимемо нагоду вітати другий СКВУ. На цій імпрезі сили, що є при владі, за допомогою усіх доступних засобів пропаганди будуть старатися переконати українських громадян, що ця інституція необхідна, та що вона осягнула певні успіхи. Хоч тих успіхів голим оком не видно, то все ж таки переконування легковірних буде продовжуватися навколо теоретичних стверджувань, мовляв, «найвища світова громадянська централя», «об’єднані усі творчі сили», «координація», «наш рідний парлямент», і тим подібних. Ми не втручалися б у сферу тих політичних відношень і не кидали б нашого критичного погляду та не псували б настрою усім тим нашим дорогим радіослухачам, що видержують в системі УККА — СКВУ і придають їй стільки реального значення, скільки можуть, як би нам і нашому товариству не було суджено жити, розвиватися і працювати в ній, та коли б могли з цією системою зовсім не зустрічатися. Але в дійсності, то система цієї по назві громадської, а по суті політичної, надбудови, титулом своєго «надбудівельного» становища роками уже старається прибрати мирянський рух під свою контролю, а патріярхальне товариство також роками старається вдержати свою оригінальність і незалежність. «Координація» це інструмент, яким зручно послуговуються ці політичні і поплентацькі сили, що завзято стараються завести мирянський рух у спільний котьолок із політичним, хватаючися за сутність цього слова, яке кожній об’єктивній людині асоціятивно утотожнюється з чимсь позитивним, корисним, добрим, успішним. Не бажаючи нехтувати почуваннями тих невинних християнських душ, що в порожних суперструктурах бачать своє спасіння, у власному інтересі мусимо вказати на грубе зловживання терміном «координація», орудування яким спричинює нам непотрібні дискусії, а то й прикрості. Наведемо факт, що СКВУ зараз є повною консолідацією, чи координацією громадсько-політичних сил, (хоч сполучник між поняттями громадський і політичний впливає лиш на мельодійність цього зложеного поняття а не на його суть, бо суть це не пустяк і сполучників не любить), але ці об’єднані і скоординовані сили чогось зовсім не стараються вести своїх високих політичних аґенд скоординовано, лиш кожна із них робить свою «високу» політику окремо, нескоординовано і необ’єднано, позбавляючи тим визвольну політику тих успіхів, які об’єктивно ґарантує таке магічне слово як «координація». «Координацію» вони вживають лиш для захоплення сентиментів легковірних людей, а у практичних кроках вони обходяться без неї. Наведемо і другий факт із політичної дійсности. Недавно приїжджав до Вашінґтону генеральний секретар Комуністичної Партії Радянського Союзу — Леонід Брежнєв, і цей приїзд давав ідеальну нагоду для координації політичних сил на практиці. Усі наявні політичні сили повинні б у цей час провести якусь продуману скоординовану гідну політичну акцію, яка дійшла б до уваги і до опінії важніших у світі сил, і щоб вона гідно зарепрезентувала змагання українського народу до свободи і справедливости. Але від такої конечної і корисної координації наша псевдо-політика цілковито відмовилась. Усе, до чого високі політичні лідери були в цей важний час здібні — це кілька мізерних демонстрацій, які аж ніяк не репрезентували якости політичного думання ані ідеї боротьби за визволення на сучасному етапі. Отже — що практично маємо думати про координацію. Якщо це позитивна метода, то чому її не практикують ці, що про неї найбільше говорять? А якщо вона негативна — то чому вони майже силою накидають її мирянському рухові? Координація в розумних людей має своє значення. Одначе в стосунках нашого внутрішнього суспільного життя цей, і другі терміни, вживаються безвідповідально, зокрема тими людьми, що мають подвійну мораль: одну для себе, а другу для інших. Шкода, що така мораль визнається у нас ще так широко. Велика шкода, бо відповідальні за таку політику сили не мусять рахуватися ані з етикою, ані з рівнем своєї роботи, маючи запевнення, що наївних визнавців вони знайдуть без етики, і без рівня… Безвідповідальність і зловживання словом «координація» розраховані на тих, кому Всемогутній Господь відібрав змисл критицизму. Патріярхальне Товариство, на щастя, до них не належить…
