(Реферат)
На початку цього року на засіданнях, нарадах та вічах Т-ва за Патріярхат можна було часто почути фразу, що «вказівка на годиннику УПКЦ показує п’ять мінут перед дванадцятою». Сьогодні нецілих чотири місяці після від’їзду нашого Патріярха ця вказівка невмолимо посунулась вперед і ми усі з тривогою в серцях бачимо, що це вже тільки шістдесять коротких секунд ділить нас від тої хвилини, коли виб’є дванадцята і прийде те, на що ми собі заслужили і за що колись судитиме нас історія.
Здається, що лиш учора ми вітали Його серед нас та заявляли нашим приятелям і ворогам від Риму аж до Москви, що Помісність і Патріярхат стали для нас заповітом і що скорше пекло ледом покриється чим ми за них змагатись перестанемо!
Здається, що лиш учора ми були свідками могутнього, масового та однозгідного плебісциту, коли ми заявили, що подобається це комусь, чи ні, Кир Йосиф Сліпий вже сьогодні є нашим Першим Патріярхом.
І врешті здається, що лиш учора ми з радістю і з надією в серцях слухали як наші владики перед тисячами вірних заявляли, що ми вступаємо на поріг «нової ери в історії нашої Церкви» та врочисто поминали Його в богослужбах як «Нашого Патріярха Кир Йосифа Першого»!
Чужинецька преса від Австралії по Рим писала про змагання нашого Патріярха, владик, духовенства та мирян за Помісність і Патріярхат, оборону історичних прав нашої Церкви та про ватиканську «східню політику». Мірилом заінтересування світової преси долею нашої Церкви та особою Патріярха, була поява обширного і прихильного репортажу на сторінках Нью-Йорк Таймс. Успіх тим замітніший, що як було досі, то українські суспільно-політичні проблеми дістались на сторінки цього щоденника тільки у формі солено платних оголошень!
Одначе навчені сумним дослідом минулого, ми не можемо безкритично захоплюватись тільки милими нам словами! Ми мусимо твердо і рішуче домагатись, щоб слова вже найближчому часі засвідчено ділами! Ділами які доказуватимуть, що цим разом наші владики зрозуміли важливість проблем, критичність історичної хвилини та відвічальність перед Всевишнім за народ, з якого вони вийшли, та якого пастирями він їх настановив!
Пам’ятаючи про сумні події з недавного минулого та з обережним оптимізмом ми мусимо бути готові на завтра, яке воно не прийшло б.
Саме тепер, більш чим колинебудь перед тим, відносяться і до нас усіх слова нашого Патріярха з Його звернення до наших владик в 1968 році: «Грядучі події вимагають від нас молитов і благань за нашу Церкву і наш нарід, покірної подяки за минуле і горячих мольб за захмарене майбутнє». Бо, ще недавно радісно-ясний небосклін постепенно затемнюють хмари, які вказують, що мимо могутнього всемирянського вияву волі та готовости станути в обороні наших прав, ватиканська політика супроти нашої Церкви не змінилась та що нею торгується як і колись!
Недавно Кардинал Філіппе (наслідник префекта Східньої Конґреґації Кардинала де Фюрстенберґа), відвідав Нашого Патріярха та домагався від Нього запевнення, що не скликуватиме Синоду! Ходять чутки, що такого запевнення він не одержав. І тут виринає питання: на чиє поручення Кардинал Філіппе діяв? Можливість перша, що на поручення Кардинала Війо і ватиканських «східньо-політиків». Можливість друга, що на прохання наших чинників, які не хочуть допустити до слідуючого Синоду. Бо ж саме слідуючий Синод був би «пробним каменем», який заставив би усіх наших владик засвідчити їхні слова ділами: Схвалити і підписати конституцію УПКЦ, проголосити Патріярхат і вибрати Патріярха!
Кир Андрій Сапеляк — «Ґенте рутенус — спіріту романус» (русин з роду — духом римщук), починає просувати свої про-курійні твори на американський терен. Спершу появились вони на сторінках «Нової Зорі», (офіційоз Кир Ярослава Ґабра), а останньо вже навіть у Філядельфії, в церковному бюлетені, колишнього редактора «Шляху». Все це вказує на постепенний поворот на старі позиції а не на «початок нової ери»!
Активна участь канадійських владик у творенню їм підпорядкованих псевдо-мирянських надбудівок вказує на послідовне намагання виелімінувати невигідний їм незалежний мирянський рух при помочі диверсійних дуплікатів. При цьому надуживається довір’я та авторитет Нашого Патріярха, як це мало місце на торонтонській конференції в червні ц. р.
Серед посиленого наступу явних і замаскованих противників і ворогів Нашої Церкви та її незалежного мирянства «ми мусимо, (цитуючи знова нашого Патріярха), спокійним оком глянути на пройдений шлях і зі здобутих досягнень та пороблених похибок витягнути, на основі набутого досвіду, висновки та вказати напрямні для дальшої праці. Так поступає кожна розумна людина, так треба поступати і нам». Саме тепер нам треба призадуматись над дальшою ціллю існування Товариства за Патріярхат та якого воно членства потребує і чи кождий з нас цим потребам відповідає.
Піонери патріяршого руху створили це Товариство для цілі, яку чітко означує сама його назва. Товариство своєго завдання ще не сповнило і не пора думати про його ліквідацію чи підпорядковання яким небудь опортуністичним чинникам! Товариство за Патріярхат базується на добровільному та індивідуальному членстві. Воно потребує членів, які зуміють, не очікуючи признань, похвал і нагород, йти вперто і послідовно до наміченої мети, без огляду чи вітер віє в плечі чи в очі! Кожний, що чується на силах, може вступити в ряди Товариства. Не сміємо думати ще тепер про відпочинок та попадати в зневіру чи знеохочення, бо це саме те, на що наші вороги розраховують і чекають! А вони може краще як богато з них знають про те, що на годиннику нашої Церкви тільки шістдесять секунд перед дванадцятою. — Тільки шістдесять коротких секунд!…
