Дня 20 травня у Ватикані відбулась торжественна державна церемонія для вісьмох нових амбасадорів при Апостольській Столиці, які вручили вірчі грамоти від своїх урядів Святішому Отцеві Іванові-Павлу II і одержали від папи потвердження цього його написаним словом, згідно з дипломатичною практикою ватиканської Держави. Церемонія відбулась в присутносте Державного Секретаря кардинала Анджельо Содано. Нові амбасадори подані у списку в офіціозі Ватикану «Ль’Оссерваторе Романо» в такому порядку: Україна, Австралія, Ємен, Мальта, Барбадос, Монако, Ісляндія і Тайляндія. Новоіменованим амбасадором при Ватикані стала пані Ніна Ковальська. До новоіменованих амбасадорів папа звернувся окремим словом, в якому закликав нових представників Держав при Ватикані до праці для миру, співпраці, солідарності й згоди між народами. У цій співпраці з Апостольською Столицею папа закликає всі народи, щоб у співжитті мовчала зброя і давала місце до переговорів-діялогу з респектом до праці. У співдії між народами, щоб зберігати гасло: жити в добрі з другими, щоб братерство переважало над ненавистю і насильством. Думаймо, щоб приготовити добру спадщину нашим нащадкам, а молодим народам-націям — здорові моральні й духовні вартости, щоб молоде покоління розуміло своє існування і сенс історії та вміло жити внутрішнім – духовним і суспільним життям. Новим амбасадорам зложив папа свої побажання успішної праці й уділив свого благословення.
Експеленція пані Амбасадор Ніна Ковальська народилась 6 липня 1937 року в Україні, студіювала і свій академічний диплом отримала в київському університеті. Хоч за совєтських часів жінок не допускали до дипломатичної служби (совєтська рівність жінок з мужчинами!), вона вибрала дипломатичні студії і дипломатичне звання. Її приділили до заграничної другорядної служби в таких функціях: стале представництво при Організації Об’єднаних Націй від 1964 до 1966 р. в Ню-Йорку, співробітник у Секретаріяті ОН в Женеві (1967-1970), загальна дипломатична служба в міністерстві заграничних справ (1970-1996), радник посольства України при ОН в Женеві — 1996-1998, а від лютого 1998 р. амбасадор у Швайцарії, де й живе.
У своїм зверненні до папи, вручаючи йому свої вірчі грамоти від президента Л. Кучми, вона писала, що «Україна – це одна з наймолодших держав сьогоднішньої Европи, спадкоємця могутнього середньовічного князівства, знаного як Київська Русь, яке мало тісні численні зв’язки з європейськими державами, не лише географічно, але культурними і релігійними, належала до європейської цивілізації». Пані амбасадор звернула теж увагу, що київська держава мала від найдавніших часів зв’язки з Апостольським Престолом, коли Церква не була ще поділена і св. Володимир держав такі зв’язки і з Царгородом і Римом. Впродовж своєї мученичої історії, під час різних окупацій, Україна не переставала своєї боротьби за свободу, хоч штучно все була відізольована від Европи. Дипломатичні зв’язки з деякими державами були відновлені в 1918 році, а зі св. Столицею в 1919. Цим пані Амбасадор легко натякнула, що вона не є першим амбасадором при Ватикані, але мала попередника! (Ним був граф Тишкевич, що також прибув на цю службу на зарядження С. Петлюри зі Швайцарії!). Гарно теж сказала пані Амбасадор, говорячи про гіркі часи поневолень, що сьогодні ми не маємо почувань, ані гіркости, ані відплати до нікого, а держимось давнього східного прислів’я, яке каже: минуле — то свічка, яка освічує дорогу до майбутності. І на цю дорогу Україна ступила 24 серпня 1991 року. «Столітні змагання українського Народу за волю завершились актом власної волі». Українська держава станула на шлях демократичних засад і правової держави, зберігаючи міжнародні права свободи, культу і прав людини, які береже прийнята Конституція України. Відбудова держави має великі труднощі для демократичних, економічних реформ і закріплення стабільносте з життям в мирі зі сусідніми державами. В цій праці великого значення є роля Церкви та братерські відносини з різними конфесіями. Співпраця Церкви з Державою поможе перемогти успадковані труднощі минулого. Створено солідну базу для запевнення свободи культів в Україні, появились виховні релігійні інститути, манастирі, місійні станиці й товариства для віднови людських вартостей і обнови суспільства. Встановлення зв’язку зі св. Столицею дасть в цьому велику поміч: в 1992 році створено в Києві Нунціятуру, президент Кучма двічі зложив візиту св. Отцеві (1995 і 1997 pp.). візита кардинала Содано в 1998 р. «Ми сподіємось, що наші обосторонні зв’язки будуть на благо не тільки для п’ять мільйонів українців католиків, але теж і для інших вірних чи безвірних, для всієї суспільности. Наші спільні приготування до святкування другого Тисячоліття Християнства дадуть свою частку для скріплення миру, толеранції і взаємної пошани між народами і це приведе нас тісно до кращого і справедливішого світу».
Приємно читати ці свіжі думки, повні реалізму і мужнього оптимізму тієї розумної і симпатичної нашої Дипломатки на такому важному дипломатичному пості, яким є в світі і в світовій політиці Ватикан.
Папа у своїм слові висловив радість у зв’язку з встановленням нового зв’язку України з Ватиканською Державою. Він свідомий великих труднощів у цьому важкому періоді глибоких перемін, які відбуваються в соціяльній, економічній і політичній сфері нових держав східної Европи, але це зміни позитивні, бо йдуть в напрямі свободи і самовизначення народів. Народи, що були десятиліттями відокремлені від спільнотного життя з іншими народами світу і не мали ніякого голосу в міжнародній спільноті народів, мають тепер свою суверенність і творять свою долю як рівнорядні з іншими народами на світовій арені. То важна хвиля в житті тих народів і велика відповідальність їхніх провідників. «Ваша Ексцеленція, — продовжує дальше папа, — вказали на наміри Вашого краю «вповні включитися в європейський простір, який спочиває на християнських вартостях». Для осягнення цієї цілі ви бачите силу духовного й культурного коріння, які є в основі вашої національної ідентичносте і мандрівки вашого народу в історії». Европа має все таки свої труднощі й конфлікти, як ось тепер на Балканах. Папа уживає цієї нагоди, щоб це сказати і звернути увагу всім, що діялог мусить заступити конфлікти. «Діялог, — каже папа, — і переговори означають тріюмф розуму-мислі, коли ж продовжування етнічних конфліктів і воюючої сили в кожній частині світу є поразкою для розуму і знаком упадку солідарности і людської співдії». Папа радіє, що українці православні й католики відновляють свої інституції і находять натхнення і силу до великанських завдань, щоб виховувати відповідальних громадян у своїй молодій державі. І ще важні слова папи: «Це мусить бути переконання всіх українських віруючих, що взаємне порозуміння і співпраця, не пересуди і ривалізація, є те, що їхня віра вимагає від них. Труднощі між християнами мусять бути розв’язувані не тільки на рівні справедливосте і рівности, але на куди глибшому рівні співпричастя (койнонії) перед Богом Господом Ісусом Христом». І в додатку кінцеві слова папи: «Я щиро надіюсь, що мудре і позитивне стосування демократії і свободи у вашій країні, пов’язане з релігійними переконаннями і моральними зобов’язаннями принесуть внедовзі добу розквітлого розвитку і присутність України і її дія в сім’ї Народів причиняться для створення кращого і мирного стану в світі, що прагнуть всі народи. Нехай вже ось теплі відносини між Україною і св. Столицею ведуть до зростаючого взаємного зрозуміння і співпраці в справах спільної журби».
Це вагомі слова, сказані до представника України, які вона передасть на руки президента нашої Держави і всьому нашому Народові. Важні слова теж тим, що бувають серед нас дивні особи, що важаться дуже часто у своїх демагогічних чи радше неграмотних писаннях переконувати читачів, що папа діє для ліквідації нашої Церкви, для її послаблення чи для її шкоди. Соромно читати такі нісенітниці й друкують це часто поважні наші газети чи журнали.
Цього самого дня вручення вірчих грамот в українській амбасаді відбулась зустріч нашої Амбасадорки з римською громадою чи радше з її представниками. Господарем зустрічі був Амбасадор В. Євтух і його дружина, прибули на зустріч Владики: Мирослав Марусин, Любомир Гузар зі Львова і Іван Хома, Протоархимандрит оо. Василіян о. Діонісій і настоятельки наших монаших Чинів і Згромаджень та деякі священики. Вітали всі паню Амбасадор і складали їй ґратуляції з іменуванням. Нехай Бог благословить її на важнім пості для добра нашої Церкви і Народу!
о. Іван Музичка
