Львівські науковці — повноправні учасники європейського проекту
Нещодавно в Берліні відбулася зустріч учасників Міжнародного дослідження, яке охоплює країни Центральної та Східної Европи і стосується вивчення стану Церков і релігійного життя у тих країнах, які були під тоталітарними режимами. Цей проект передбачає порівнання цих періодів в країнах колишнього соціялістичного табору, дослідження як державна атеїстична пропаганда вплинула на населення та віруючих зокрема, і як відбувається відродження церковного життя у цих країнах зараз. Проект ініційований організацією «Пасторальний форум», центром якої є Віденський університет. В роботі цієї конференції брали участь науковці з Інституту Історії Церкви: його директор доктор Борис Гудзяк та заступник директора, кандидат історичних наук Олег Турій. Пан Турій люб’язно погодився відповісти на кілька запитань нашого кореспондента.
Розкажіть, будь ласка, трохи більше про це міжнародне дослідження. Навіщо воно проводиться?
Ініціятором дослідження є професор пасторального богослов’я з Віденського університету Пауль Цулєнер, який є досить знаним богословом в німецькомовному світі й до думки якого прислухається Церква. Він є керівником цього проекту, а до команди дослідників входять науковці з різних країн: Польщі, Угорщини, Румунії, Чехії, Словаччини, Німеччини. Вперше в цьому дослідженні бере участь і повноцінна група науковців з України, базована на Інституті Історії Церкви. Весь проект поділений на п’ятнадцять тем: Церква і національний рух. Церква і екуменізм, Держава, суспільство і Церква, Церква і харитативна діяльність тощо. Дослідження триватимуть два роки. Тобто, за цей короткий період потрібно зробити хоч щось, бо до цього часу у державах колишнього соцтабору взагалі не було подібних наукових напрацювань. Проектом передбачено три рівні дослідження: історичний (що було в минулому), соціологічний (що відбувається зараз) і богословський, який має дати відповідь на питання перспективи: що ж мають робити Церкви, враховуючи той досвід і мучеництво, і, разом з тим, той вплив державного атеїзму на них, якими їм йти в наступне тисячоліття?
Вся християнська Церква зараз мусить якось по-богословськи осмислити те, що сталося, чому Господь допустив, щоб Церква на цих землях перенесла такі терпіння. Якщо це все сталося, то не просто так собі. Це має якусь вищу причину. І ми мусимо усі разом це зрозуміти. Цим питанням особливо цікавляться люди на Заході. Вони багато чого втратили з християнських вартостей життя, не будучи переслідуваними і гнаними. Й тому кажуть: «У вас є щось таке, чого ми не маємо». Тому цей обмін не є одностороннім, Захід чогось потребує від нас і мусимо цим поділитися. Якщо ми справді вважаємо Церкву єдиним тілом Христовим, і якась частинка того тіла має особливий досвід, він має стати досвідом всієї християнської спільноти.
У Берліні відбувалася друга зустріч учасників цього великого проекту й вона була присвячена обговоренню перших двох тем: «Єпископи і духовенство. Управління і провід Церкви» та «Церква і мас-медія».
Чому вже на початку обговорення досліджуваних тем мова зайшла про мас-медія? Перша тема, про ієрархію, доволі внутрішня, вузько церковна, друга ж — надто обширна.
За таким принципом теми компонуватимуться і надалі. Одна висвітлює внутрішню сторону церковного життя, інша характеризує якісь певні риси заангажованости Церкви в суспільному житті. Церква і мас-медія — це те, з чим ми стикаємося майже щодня. Мас-медія формують образ Церкви, й тому вона мусить навчитися рухатися в тому медіяльному середовищі, яке існує, яке створене без неї. Тут вона починає з нуля, бо колишні медіяльні структури Церкви були зруйновані тоталітарними режимами. Це — з одного боку. З іншого — суспільство потребує сьогодні голосу Церкви з тих чи інших проблем.
Які виступи найбільше запам’ятаються учасникам цієї конференції?
Може, це самовихваляння, але найбільш вражаючими були наші виступи У світі про нашу Церкву, тобто про УГКЦ, знають мало. Тим паче на рівні наукового осмислення. Науковці з інших країн були вражені тим, наскільки ситуація в ті часи в Україні була подібною на європейську і, разом з тим, як вона відрізнялася тією брутальністю, абсолютною беззахисністю віруючої людини під тією пресією тоталітарної машини. Постає зворотня сторона цієї медалі: якою має бути сила духу, віра тих людей, які вистояли під цією пресією?
Ми вперше нормально висвітили ієрархічну тяглість Церкви по роках, включно зі свяченнями, адже ніхто так грунтовно, як наш Інститут, не досліджує внутрішнього життя Церкви. Ми це робимо на основі тих джерел, які збирає інститут — усних спогадів людей. Інших джерел підпільна Церква не могла залишити.
Що дала ця зустріч молодому українському науковцю, який ризикнув орати цілину, досліджуючи церковну історію?
Підтвердження того, що Україна, хоче вона цього чи ні, належить до Европи. І науковці України мусять займати те місце в європейській науковій думці, яке їм відведене. Якщо Европа хоче представляти щось, що є європейським, вона не може зігнорувати Україною, яка є частиною її історії, культури, традиції. Це всі відчувають і розуміють. Іншим є питання наскільки ми самі спроможні представити те, що маємо: свої надбання, свої скарби й навіть проблеми. Коли все це ставимо в контекст порівняльний, багато чого стає зрозумілим. Власні проблеми не виглядають такими страшними чи такими унікальними й ти перестаєш корчити з себе великого мученика, бо розумієш, що становище того ж словацького священика не було легшим, хоч він був легальним. Така форма співпраці багато додає і з професійної точки зору: показує, що ми можемо працювати на рівні з усіма, а інколи можемо й дещо показати іншим.
А що залишимо для себе? Яка користь від цього дослідження тут, в Україні?
Цей проєкт якраз важливий тому, що він представляє два аспекти: міжнародний (ознайомлення європейської і світової громадськости з нашою проблематикою) і внутрішній: піднімає рівень досліджень в конкретних країнах. Всі наукові праці будуть видані німецькою, англійською і національною мовою. Організатори дослідження якраз пішли важчим шляхом — підтримання осередків, які є в середині кожної з цих країн. Усе, що ми будемо робити в рамках цього проекту, служитиме розбудові науки тут. До того ж, матимемо матеріяли з інших країн. Для науковця можливість порівнювати — це колосальна річ. А для нашого інституту це важлива підтримка в його науковому й фінансовому становищі.
Надія Пастернак, Львів
