Моє знайомство з книгою єпископа Римо-Католицької Церкви Роберта Баррона розпочалося з розмови із сестрою Климентією Луків, яка запросила мене до себе після наших спільних євангелізаційних поїздок у різні міста України. Я свідомо хочу почати розмову про книгу не з її автора, а з радісної людини, монахині Згромадження Святого Йосафата УГКЦ, бо саме вона загорілася бажанням познайомити українського читача і глядача (чому ще й глядача – стане зрозуміло згодом) із величезним доробком єпископа-помічника Лос-Анджелеса Роберта Баррона. Сестра покликала мене до свого кабінету в Патріаршому домі, що на Хуторівці у Львові, і почала активно переконувати, що нашій Церкві потрібно покращити євангелізацію серед молоді та дорослих, що ми маємо вчитися промовляти до сучасного українця сучасною мовою, що такого роду діяльність цей єпископ надзвичайно успішно провадить в Америці. Згодом сестрі вдалося запалити цією ідеєю багатьох інших людей, зокрема пана Богдана Батруха, засновника і директора мережі кінотеатрів «Кінопалац» і студії дублювання кінострічок Le Doyen Studio, який узяв на себе левову частку фінансової підтримки перекладу і редакції книги, а також перекладу, редакції та дублювання десятисерійного фільму. Богдан Трояновський і видавництво «Свічадо» погодилися заінвестувати в друк книги, а багато інших людей доброї волі в різні способи підтримали створення сайту, вели перемовини з партнерами зі Сполучених Штатів, сприяли популяризації проєкту тощо. Сестра Климентія має харизму переконувати, вміє гуртувати і мотивувати людей, їй важко відмовити, коли вона чогось просить. Надзвичайно ретельний і віртуозний переклад здійснила Галина Сташків, літературне редагування зробила з великою любов’ю і старанністю Мирослава Прихода, до богословської редакції долучилася, окрім автора цих рядків, ціла плеяда українських богословів – таких як отці Петро Балух та Василь Рудейко. Перекладом фільму займався Олекса Негребецький, а голосом у фільмі є талановитий актор Юрій Кудрявець. Водночас якість усього того, що творить єпископ Роберт, така, що довго переконувати не треба.
До слова, єпископ Баррон має близько двох мільйонів читачів у фейсбуці, понад 200 тисяч підписників на ютуб-каналі, він надзвичайно активний в інстаграмі і твіттері, є автором багатьох фільмів, книжок, статей і есе на тематику спасіння людини в Христі, розвитку Католицької Церкви, місіонерства, йому присвоєні шість докторатів honoris causa. Його часто називають «єпископ соціальний медій» або «єпископ інтернету». Сестра дала мені переглянути десять серій фільму «Католицизм: мандрівка до серця віри», яка є екранізацією однойменної книги, що разом із робочими зошитами та додатковими методичними матеріалами становить масштабний курс впровадження у християнство і поглиблення знань про основи християнської віри, Таїнств, церковного життя, мистецтва, шляху до святості й місіонерства. Єпископ започаткував успішний євангелізаційний онлайн-інститут «Слово у вогні»(Word on Fire), за допомоги якого, з його ж слів, він проголошує Христа в сучасній культурі. А оскільки головною рисою сучасної культури є кіно і медіа, то він увійшов саме в цю царину. Недаремно Церква покликала його бути єпископом-помічником Лос-Анджелеса, аби бути щонайближче до серця сучасної американської культури Голлівуду.
Після розмови із сестрою Климентією я почав перегортати в своїй пам’яті різні ініціативи, які наша Церква робить для осучаснення способу донесення Євангелія до молодої сучасної людини. В деяких євангелізаційних проєктах я й сам беру участь, про деякі навіть не здогадуюсь. Очевидно, що в нас розвиваються християнські медіаресурси, масштабно діють видавництва християнської книги, працюють катехитичні інститути і різні спільноти, згромадження, церковні комісії, єпархіальні та парафіяльні ініціативи, які проповідують Христа сучасними і традиційними засобами комунікації. Існує навіть Український католицький університет. Тоді навіщо перекладати американського римо-католицького проповідника в Україні, спитаєте ви.
Відповідь на це питання має щонайменше три складові. По-перше, єпископ Роберт хоч і відверто наголошує, що він католик, але питання, які він розглядає, є універсальними: що таке справжнє людське щастя? Що таке справжнє добро і соціальна справедливість? Як подолати зло? Якими мають бути автентичні стосунки між людьми? Ці питання хвилювали і хвилюють кожну людину, а цілісні та фундаментальні відповіді у фрагментованому світі знайти годі, бо відповіді, які ми чуємо від філософів чи сучасних інтелектуалів, переважно або надто герметичні, тобто зрозумілі лише невеликій групі адептів тої чи тої ідеології, або спрощені й баналізовані, тому незадовільні. Єпископ Роберт знаходить відповіді на ці питання через постать Ісуса Христа, але таким чином, що це ловить увагу, заворожує, примушує задуматися, спонукає до навернення не на емоційному рівні, а на глибокому рівні серця і розуму людини. Саме панорамність думки і сила його слова виводить єпископа з вузькоконфесійного проповідника на рівень великого християнського мислителя, який вміє апелювати не лише до християн, а й до невіруючих та визнавців інших релігій.
Коли я працював над перекладом і редакцією цієї книги, у мене не раз виникало бажання запропонувати перекласти її назву «Католицизм» на щось глобальніше, щось на кшталт «Вселенське християнство», оскільки тут мовиться не про вузьку конфесію, а про джерела і перспективи життя цілого людства чи всього сотвореного світу, хоча головні аргументи єпископ Роберт використовує з арсеналу саме католицьких інтелектуалів. Зокрема, згадує історію Ніколаса-Томаса Райта про англіканського єпископа, який свого часу сказав: «Коли Павло проповідував, здіймалися заколоти, коли проповідую я, мене пригощають чаєм». Єпископ Баррон розуміє, що «нинішнє навчання віри часто літепле і ненатхненне, натомість автентичне проповідування християнства таке ж підривне й вибухове, як землетрус, що зрушив стіни в’язниці у Філіппах» (с. 133).
По-друге, єпископ Роберт діалогічний, а не монологічний. Такий дискусійний метод комунікації, який корінням сягає апологетики ранньої Церкви, питань-відповідей Томи Аквінського та методу Оксфордських дебатів, дозволяє йому ставити універсальні питання, входити в нюанси і складнощі аргументації, не уникати складних питань, виявляти ті аспекти відповідей, які ще потребують уточнення. Він діалогізує із сучасною людиною, а до розмови запрошує великих інтелектуалів як давнього минулого – отців Церкви, великих схоластів, зокрема Тому Аквінського, так і до більшої міри сучасних католицьких інтелектуалів і письменників – таких як кардинал Джон Ньюман, Серен К’єркеґор, Томас-Стернз Еліот, Дороті Дей, Томас Мертон, Едіта Штайн, Ґілберт-Кіт Честертон та інші. Водночас ця книга є постійним коментарем до Святого Письма, де старозавітні пророцтва зустрічаються з їхніми сповненнями в Новому Завіті, а соціальне вчення раннього юдаїзму перегукується з радикальним моральним вченням Христа і Павла.
Читаючи книгу «Католицизм», розумієш, що Католицька Церква – це не інституція минулого, яка за тих чи тих обставин мала неймовірний вплив на розвиток світової цивілізації (як європейської, так і африканської, латиноамериканської, азійської тощо), а тепер цього впливу не має. Навпаки, він прекрасно ілюструє, як Католицька Церква й сьогодні впливає на культуру та історію сучасності. Ми забуваємо, а може, нам ніхто не пояснив, що саме Католицька Церква через своє соціальне вчення надихнула Пітера Моріна і Дороті Дей допомагати американцям пережити наслідки Великої депресії, організовуючи обіди і Католицькі робітничі будинки гостинності та друкуючи The Catholic Worker – газету, на шпальтах якої відверто говорилося про пацифізм, соціальну рівність, реформи фінансових структур та справедливого розподілу ресурсів тощо. Християнське Євангеліє показало шлях ненасильницького спротиву індійському праведнику Махатмі Ґанді, який долучився до звільнення Індії та інших колоній від великих імперій XX століття. Потім ці ідеї матимуть потужний вплив на американського баптистського проповідника і лідера руху за громадянські права 1960-их років, який у ненасильницький спосіб виступав проти расизму. Ця ж проповідь соціального вчення Католицької Церкви лунала з уст Івана Павла ІІ в Римі, Варшаві, інших столицях, особливо на Світових днях молоді, і дала неймовірний поштовх до звільнення не лише Польщі, а й цілої Східної Європи від тоталітарно-каральної системи Радянського Союзу, демонтувавши цього політичного монстра зсередини.
Третя неймовірно яскрава риса проєкту єпископа Роберта – його влучне, багатогранне і магнетичне використання християнського мистецтва для комунікації своїх думок і аргументів. У книзі ілюстраціями та описами пам’яток християнського мистецтва, а у фільмі в режимі реального часу в місцях їхнього розташування єпископ Роберт зачаровує читача і глядача шедеврами світового мистецтва, які водночас є закарбованими свідченнями християнської віри в картинах, іконах, мозаїках, архітектурних і ландшафтних ансамблях, музиці, співі, кадінні та літургійних процесіях. Все, у що вірять християни, відображене в мистецтві у найвитонченіших деталях, розповідаючи глядачам і слухачам про Трійцю, Христа, Марію, ангелів, святих, бачення неба і пекла. Все це запрошує до переображення через споглядання, слухання, нюхання, дотики й роздуми над цими творами світового мистецтва. Ось як єпископ Роберт емоційно описує своє захоплення, коли заходить до однієї з пам’яток середньовічного мистецтва:
«Я не знаю місця на землі, що більше надихає на молитву, ніж велична Сент-Шапель у Парижі. Цю церкву звів король Людовік ІХ (св. Людовік) у ХІІІ сторіччі як величну посудину для зберігання реліквії – Ісусового тернового вінця. Сент-Шапель – це скарбниця з вітражного скла і філігранних готичних переплетінь. Увійшовши до цього храму, відчуваєш, наче переступив поріг іншого, вищого світу. Видатний мистецтвознавець ХХ сторіччя Лорд Кеннет Кларк казав, що коли світло вливається крізь вітражі Сент-Шапель, в повітрі вчувається вібрація, електричний заряд. Цей храм можна назвати мистецьким втіленням електричного зіткнення людського і божественного духів. Саме таким є людське серце, возвишене Богом і до Бога: преображене, осяйне, сліпучо прекрасне» (с. 212).
Відчувається вібрація й електричний заряд також у кожному слові єпископа Роберта. Він запрошує нас звертатися по пораду до Храму Гробу Господнього, Шартрського собору, капели Скровеньї, стелі Сікстинської капели, «Екстазу св. Терези» Берніні, «Навернення Савла в апостола Павла» Караваджо, Ґрюневальдового «Розп’яття» на Ізенгаймському вівтарі, а також прислухатися до піднесених мелодій григоріанських хоралів, меси Моцарта, мотетів Палестрини, щоби на рівні тіла та відчуттів, так само розуму і душі, ми пережили центральну подію історії людства, а саме Воплочення Бога на землі.
Десять розділів книги, як і десять серій документального фільму, запрошують нас у мандрівку до серця віри. Центральною постаттю, як уже було зазначено, є Ісус Христос Богочоловік (перший і другий розділи: І дивувалися вони й страхалися: об’явлення Бога, що став людиною та Щасливі ми: Ісусова наука). Христос є сповненням єврейських пророцтв, а також прямим посередником між людиною і Богом, Він має ту саму природу, що й Бог, і ту саму природу, що й людина: дві природи поєднані в одній особі. Цей Ісус прийшов очистити Єрусалимський храм, зібрати всі племена Ізраїля, а також всі народи, щоб вони поклонилися єдиному правдивому Богові, перемогти диявола та всяке зло і стати Царем усіх народів.
«Одна з найважливіших речей, яку треба розуміти щодо християнства, – це те, що воно не є передусім філософією, етичною системою або релігійною ідеологією. Воно – стосунок із бентежливою особою Ісуса Христа, Боголюдиною. Увага християнства зосереджена на конкретній постаті. Хоча християнські мислителі й використовували філософські ідеї та культурні конструкти, щоб сформулювати значення віри (часом дивовижно докладно і детально), але навіть у найкращих випадках вони ніколи не відходили далеко від дуже конкретного і бентежливого равві з Назарета першого століття. Однак ким саме Він був? Про перші тридцять років Ісусового життя майже нічого не відомо. Люди висували щонайфантастичніші припущення про ці оповиті таємницею роки – що Він відвідував Індію, прагнучи опанувати мудрість Будди, або тимчасово мешкав у Єгипті, де навчився зцілювати людей, тощо – але жодної достеменної інформації про Ісусові юнацькі та молоді роки немає, окрім хіба зворушливої оповіді в Євангелії від Луки про віднайдення Ісуса у Храмі. Оскільки відомо, що Йосиф, чоловік Ісусової матері Марії, був теслею, маємо всі підстави припустити, що Ісус, зростаючи, опановував теслярське ремесло. Наскільки можна визначити, Він ніколи офіційно не навчався в раввінській школі, не готувався на храмового священника або книжника, не був прихильником фарисеїв, садукеїв чи ессенів – відомих релігійних груп зі своїми особливими переконаннями, обрядами і догматичними тенденціями. Він був, даруйте мені цей анахронізм, мирянином» (с. 27).
Ісус приводить нас до Бога, якого пізнати неможливо, але який себе поступово об’являє людині, Він усе пронизує своїм буттям і ненасильно пропонує усякому творінню сповнювати своє покликання в найдосконаліший спосіб (третій розділ: «Те, від чого не можна помислити чогось більшого»: невимовне таїнство Бога). Бог прийшов у цей світ за допомоги великої жінки Марії, яка була непорочно зачата, залишалася дівою, але стала матір’ю, пережила надзвичайно непросте життя, але ніколи не нарікала, а завжди вела і далі приводить усіх до свого Сина (четвертий розділ: «Нашого заплямованого єства єдина похвала»: Марія – Матір Божа). Ісус покликав собі послідовників, апостолів, які понесли Добру Новину в цілий світ. Серед цих апостолів чільне місце посідають Петро і Павло, які своє життя завершили мученицькою смертю в Римі, але «підірвали динаміт Церкви» (ці слова єпископ Роберт запозичив у Пітера Моріна, с. 67) і запустили неймовірну хвилю навернень і зміни людської цивілізації (п’ятий розділ: Незамінні мужі: Петро, Павло й місіонерські подорожі). Після свого вознесіння Ісус Христос послав на землю до своїх апостолів обіцяного Духа Святого, який творить об’єднаний організм, Тіло Христове, Церкву єдину, святу, соборну й апостольську (шостий розділ: Тіло стражденне і прославлене: містична єдність Христа і Церкви). І хоч Ісус вознісся на небо, Він і далі перебуває в лоні своєї Церкви у Святих таїнствах, творячи містичний зв’язок і випромінюючи трансформаційну силу богослужінь (сьомий розділ: Слово стало тілом, правдивим хлібом небесним: містерія святого Таїнства і Богослужіння). Мільйони-мільярди послідовників Христа прославлені на небі, яких ми називаємо святими, але вони не просто насолоджуються пасивним спогляданням Бога, але й далі активно допомагають нам тут, на землі (восьмий розділ: Численна спільнота свідків: сопричастя святих). Мало знати про Бога і Його задум, мало чути про приклади великих постатей минулого, треба самим бути в постійному зв’язку з Богом і виконувати Його задум у своєму житті. А цього без особистого і щоденного спілкування з Богом осягнути неможливо (дев’ятий розділ: Вогонь Його любові: молитва і життя Духа). Тому людина має дозволити Духові запилити в собі любов до свого Творця і, реалізуючи всі добрі таланти, закладені в серці, самій прагнути до святості й поширення Царства Божого та Його справедливості тут, на землі. І насамкінець: християнство дало людській цивілізації чіткий рух уперед до певної мети (десятий розділ: Світ без кінця: останні речі). Цією великою перспективою людини і всього сотвореного світу є Небо – вічне життя з Богом. Проте Церква навчає, що є й альтернатива – місце вічної самотності та відчуженості. Єпископ Роберт спускається разом із Данте Аліг’єрі та Вергілієм у найсокровенніші закутки світобудови, неба, пекла і чистилища. Книга та фільм «Католицизм» мають чудовий вступ і завершальне слово Кода, у яких повторюється головна мета цього проєкту: слухати Слово, жити Ним, зустрічати Його як у величних храмах, так і в кав’ярні, де Томас Мертон розмовляє з друзями про християнську віру, в поезії монахів-містиків та в танцях молодих уґандійців, які вшановують своїх мучеників кінця XIX століття, у своїй парафії та в своєму серці.
Великою перевагою цього проєкту є те, що до книги і до фільму додаються робочі зошити й методичні інструкції для лідерів та вчителів катехитичної школи. Тобто в реальному режимі при парафії, у школі (старші класи), у середовищі християнських спільнот можна за рік чи за два семестри поглибити свої знання з християнського вчення і моралі. Можна уявити собі, як може відбуватися катехитичне навчання. Одного тижня група переглядає одну серію фільму, відтак упродовж наступного тижня кожен перечитує відповідний розділ книги, щоб знову зустрітися і наступного тижня обговорити головні ідеї та проблематику цього розділу під проводом катехита чи лідера спільноти. Таке навчання може бути в невеликій групі, але його можна пройти й індивідуально. У спеціальному додатку можна знайти покажчик головних тем і місць, де у фільмі можна подивитися матеріал на цю тему чи в книжці прочитати про це.
Українська версія проєкту «Католицизм» ще матиме не одну інформаційну хвилю. В часі карантину через пандемію коронавірусу, коли люди в Україні і в цілому світі втратили певність у завтрашньому дні, ця книга є ковтком свіжого повітря і посилення віри у всемогутнього Бога. Перша офіційна презентація книги відбулася 8 червня цього року (символічно на свято П’ятидесятниці) в церкві Святого Юра у Львові, і менш ніж за місяць більша частина накладу була розпродана. На осінь 2020-го готують велику презентацію десятисерійного фільму, який уже дубльований українською і до якого додають останні штрихи літературного та богословського редагування. Цей фільм буде показаний в кінотеатрах мережі «Кінопалац», а також на великих національних телеканалах України. Сам єпископ Роберт Баррон, довідавшись про успіх українського перекладу книги, радо погодився приїхати в Україну, на що ми щиро сподіваємося.
Але успіх цієї книги або подібних книг, фільмів чи проєктів не в обсязі продажу чи в кількості переглядів. Найбільшим успіхом для нашої Церкви буде, якщо ми засвоїмо для себе кілька важливих уроків, які випливають з цього проєкту. По-перше, нам потрібно навчитися мислити панорамно, по-католицьки, по-вселенськи, виходити за межі провінційних дискусій і практик, дивитися на покликання своєї Церкви через призму всієї історії спасіння у Христі. По-друге, активно і якісно застосовувати новітні засоби комунікації, творити нові якісні християнські фільми, блоги, канали, творити нову християнську культуру. Одне слово, свідчити про любов, яку ми отримали від нашого Бога, перед іншими, які цієї любові дуже потребують, і запалювати їх бажанням пізнати себе і Бога. По-третє, ми маємо розмовляти з суспільством, прислухатися до його запитів і питань, пояснювати свою християнську точку зору, не боятися визнавати свої промахи і вчитися на власних помилках, а тоді знову сміливо свідчити Христа розп’ятого і воскреслого, Бога всемогутнього, який став людиною, щоб заговорити до нас нашою мовою. Проєкт «Католицизм» може нас цього навчити чи принаймні підказати напрямок, як це можна робити ефективно та якісно у ХХІ столітті.
Три роки тому під час другої зустрічі з сестрою Климентією я розглядав паперові наліпки в її кабінеті. На них був план дій, як утілити цей проєкт. Ще тоді сестра не мала ні коштів, ні команди. Але поступово завдяки її наполегливості та за подихом Святого Духа україномовна версія проєкту буде, напевно, одним із найяскравіших та найуспішніших євангелізаційних починів УГКЦ 2020 року, а можливо, й цілого десятиліття. В Америці ця книга з’явилася у 2011-ому й відразу ж стала бестселером серед англомовної релігійної літератури. Тепер український переклад повторює динаміку оригіналу, але знову ж таки хочеться вірити, що в Україні зросте нова плеяда інтелектуалів-християн, які зможуть створити нову християнську культуру цієї країни, виростаючи з власного коріння, але вдивляючись у Христа і вслухаючись у Його слово. Він гряде принести кожній людині повноцінне життя і справжню любов. Свою книгу єпископ Роберт завершує такими словами:
«Усе моє життя ґрунтується на знанні, що найчіткіше Бог промовляє у вифлеємському Немовляті, занадто немічному, щоб звести голову, але могутнішому, ніж кесар Авґуст; у Равві, який, вивищившись над самою Торою, розповів нам усім, як знайти Блаженство; у воїні, який вступив у бій біля Храму; в молодому чоловікові, замордованому на мерзенному пагорбі за межами Єрусалима, що помер зі словами «Отче, прости їм» на вустах; у Воскреслому, що сказав «Шалом» тим, які Його покинули та зрадили; в Єшуа Мешіах, Ісусові Христові, Господові над народами» (с. 258).
Для єпископа Роберта чути слово Христа і йти за Ним – це покликання кожної людини. Такою є місія Церкви, Католицької Церкви. Такою є й місія нашої Церкви в Україні.
о. Олег Кіндій
