Репортаж під назвою «Думки і спостереження з другої сесії Патріяршого Собору УКЦеркви», що був надрукований у попередньому, жовтневому числі, закінчувався думкою, — «… Патріярший Собор не був ідеальним, але якщоб українська держава, український уряд діяв, як діє УКЦерква, то ситуація в Україні напевно була б кращою». Бажалось би цю думку хоч троха продовжити і поширити, не для того, щоби полаяти, чи покритикувати український уряд, бо це найлегше зробити, але щоби кинути деякі думки. Наперед застерігаюсь, що не збираюсь давати жадних поучень, чи порад, а просто голосно думати. Звичайно критики були є і будуть і я не збираюсь нікому закривати рота. Треба сказати, що критика є конечно потрібною, бо без неї не знатимемо, що в нас є доброго, а що злого і що треба зробити, щоби було краще.
Без найменшого сумніву, під сучасну пору є в Україні серійозна економічна скрута. Це не є легке питання до розв’язання. При цьому слід врахувати, що Україна, український нарід був сотці років бездержавним народом і раптом, за нашими молитвами, Всевишній Господь послав нам свободу і повстала українська незалежна держава й український нарід став господарем на своїй землі. Отже ні більше, ні менше, ми тількищо народились і ще не було часу вирости з пеленок. На хвилину забудемо про Україну, а подивімся на імперську Москву у якій на протязі понад сімдесять років, за радянської влади, концентрувались найкращі сили, звідкіля виходили розкази і директиви, що і як треба діяти, а перед тим сотні років робили це царі, все багатство концентрувалось там, а сьогодні цей імперський центр — Москва, має дуже серйозні не то труднощі, але проблеми, які загрожують її справному просперуванню. Ось цим незаперечним фактом бажаю підказати, нашим невігласам в Україні і тим у Верховній Раді, її деяким членам, а зокрема, голові Верховної Ради України Ткаченкові, який бажає Україну, яка сьогодні стоїть краще за Росію, повернути до ще одного «Переяслава», СНД. Це дорога не для України, а білоруський президент Лукашенко не є взірцем для українського народу. З цього можна зробити висновок, що Україна, під сучасну пору, хоч ще не виросла з пеленок, стоїть краще за Росію, що має довгий, довгий імперський досвід. Слід мати на увазі, що Росія є і залишиться сусідом України і було б добре з сусідами жити в згоді, але без жадних союзів. Треба змагати до добрих взаємовідносин зі всіма сусідами. Уболівальникам за Радянським Союзом бажаємо пригадати той час, коли ніхто не був певний за себе, і чи серед ночі не збудять… Не тільки варто, але конечно потрібно всі ці незаперечні факти минулого пригадати, які сьогодні для декого, що навіть в той час терпіли, стали «райдужними», переосмислити. Сьогодні в Україні є свобода і демократичний лад. Колись ми за нею – свободою, тужили…
Українська Католицька Церква, яка собі добавила прикметник «греко», яке світлої пам’яті Патріярх Йосиф відкинув, вийшла з катакомб і широко розгорнула свою працю. Коли я ставлю УКЦеркву, як певний взірець для українського уряду, то це не означає, що УКЦерква діє ідеально і бездоганно, це ще далеко від цього, але завважується що вона діє з наперед продуманим пляном праці. Іншими словами, в УКЦеркві не діється нічого припадково. Для цього може послужити добрим прикладом відбута друга сесія Патріяршого Собору УКЦеркви. Під оглядом технічної підготовки і саме переведення Патріяршого Собору було бездоганним. Все працювало згідно з поданим пляном. На форумі Патріяршого Собору не відчувалось тієї зубожілої атмосфери, яка, не без причини, домінує серед населення не тільки міста, але також і села. Правда, не раз під час соборових дискусій роблено на це відповідні натяки. УКЦерква здобула собі певний авторитет і респект.
Нам, себто авторові цих рядків і о. дияконові Юрію Малаховському, вдалось ще перед Патріяршим Собором відвідати Богословську Семінарію у Рудному. Тут нас зустрів о. ректор Роман Мірчук, який запізнав нас з богословським осередком. Питомці — студенти, мають пристойне приміщення, звичайно, не найкраще, але дає можливість студентам жити окремим богословським життям та побирати відповідне богословське знання. Отець Роман Мірчук належить до виняткових упорядкованих священиків, добре держить дисципліну і порядок. Отець Роман сказав, що зараз є селекція при підборі кандидатів до Богословської Семінарії. Дуже позитивним є, що серед молоді є покликання до священичого сану. Це справді багатомовний факт, який багато говорить про майбутнє нашої УКЦеркви.
Варто згадати, що поза програмою соборових нарад відбулись деякі наради, які варті уваги та заслуговують на згадку про них. У тому пляні варто згадати зустріч провідних членів Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО) з провідними членами Світового Християнського Конгресу УКЦеркви. Зустріч відкрив співголова СХК Василь Колодчин і подав загальну Інформацію про ситуацію яка утворилась на форумі Світового Християнського Конгресу. На жаль СХК до тепер, з об’єктивних причин, не зумів розгорнути широко своєї праці, нащо склалось чимало різних причин. В останньому часі обраний перший співголова СХК, відомий політичний діяч, письменник, депутат до Верховної Ради України Михайло Косів, через велике обтяження працею зрезигнував з поста співголови СХК. Звичайно, це створило деякі труднощі у самому проводі СХК. Під час зустрічі обговорено внутрішні проблеми і після обміну думками і застановою над кандидатом співголови СХК вирішено поставити відомого мирянського діяча колишнього дисидента, редактора газети «Віра Батьків» в останньому часі, українського дипломата у Польщі, який тількищо повернув до Львова, Теодозія Старака, який під сучасну пору є директором Інституту Українсько-Польських відносин при Державному Університеті ім. І. Франка у Львові. Присутні висунену кандидатуру Т. Старака прийняли оплесками одноголосно. Після деякої призадуми Теодозій Старак погодився прийняти, цей вагомий мирянський пост. Плян праці Світового Християнського Конгресу було прийнято на другій нараді, що відбулась у вечірних годинах 29 серпня 1998 р. Під час першої, як також другої наради Світового Християнського Конгресу брали участь провідні члени мирянського руху з діяспори, що були водночас учасниками другої сесії Патріяршого собору. Під час нарад зауважувалось, що праця Світового Християнського Конгресу покращає. Новообраному співголові Теодозію Стараку бажаємо життєдайних сил, творчої наснаги й успіхів, у не легкій мирянській праці.
На маргінесі другої сесії Патріяршого Собору відбулась ад гок зустріч представників УПСО, редактора журнала «Патріярхат» Миколи Галіва з Владикою Петром Стасюком з Австралії, який прибув у асисті о. Зенона Хоркавого з Австралії. Зустріч відбулась у присутності Владики Любомира Гузара. Для точности назвемо імена тих, що взяли участь у цій зустрічі. Крім вже названих були: Василь Колодчин, голова УПСО, о. Петро Стецюк з Канади, Василь Никифорук член крайової управи УПТ-ва в США, Леонід Рудницький член УПСО, США, о. диякон Юрій Малаховський член крайової управи в США, Іван Гречко голова клюбу Української греко-католицької Інтелігенції й Іван Паславський, обидва з України. Якщо когось поміщено, просимо вибачення.
Слід підкреслити, що ад гок зустріч відбулась на бажання Владики Петра Стасюка. Зустріч відкрив і привітав Владику Любомира і Владику Петра Василь Колодчин та назвав причину цеї зустрічі, бо на терені нашої УКЦеркви в Австралії утворилась нездорова ситуація, яка потребує розв’язки, щоби погодити дві сторони. Дальше слово передав Владиці Петрові Стасюкові, який у своїй розповіді про ситуацію на церковному полі у Австралії сказав, що немає особливих непорозумінь. Це є кілька, може десять, незадоволених, осіб і це вже зовсім завмирає, бо це старші особи. Коли ж ідеться про Владику Івана Прашка, то треба знати, що він вже не пам’ятає, що з ним діється. Владика Петро не забув згадати о. Івана Шевціва…
Після довшого вступу і розповіді Владики Петра зайняв слово автор цих рядків. Як мені відомо, то ситуація в УКЦеркві у Австралії є більше серйозна і складна, як нам її представив Владика Стасюк. Звичайно не буду говорити про те, що Владика Стасюк був сконфіскував числа журнала «Патріярхат». Звичайно, цей факт також багато говорить. На цьому місці я бажаю підкреслити і наголосити — пошануймо людську старість, бо ніхто не знає, яка кого старість буде. Тут маю на увазі Владику Івана Прашка, який ставив мужньо перші кроки нашої УКЦеркви в Австралії будучи її піонером. На жаль не зроблено належних підсумок його незрівняно великої праці, а вона є без найменьшого сумніву видною і незаперечною. Сьогодні Владиці Іванові, за його словами — не дають спокійно дожити віку. З уст Владики Стасюка ми почули оцінку Владики Івана Прашка.
На вище подані завваження Владика Стасюк подав свої вияснення про журнал «Патріярхат» і про Владику Прашка, що мовляв між ним і Владикою Прашком немає жадних непорозумінь. І знову сказав, що це все роблять тих кілька незадоволених осіб…
На відповідь Владики Стасюка автор цих рядків поставив наступне питання. Владико, Ви сказали, що між Вами і Владикою Прашком немає непорозумінь. Що Ви, Владико, можете сказати на листа, який написав Владика Іван Прашко і розіслав усім владикам у діяспорі й в Україні, у якому є чимало звинувачень у Вашу, Владико, сторону. Хоч цей лист був вже довше у посіданні редакції, але ми його не використовували, тому, що він мав своє призначення. Нещодавно, ми цього листа одержали офіційно від Владики Івана Прашка з залученим проханням, щоби його надрукувати у журналі «Патріярхат». Цей лист з’явиться у місяці вересні 1998. Якщо у цьому листі є подані неправдиві факти, то прошу нам про це написати, а я радо Ваші спростування надрукую на сторінках журнала «Патріярхат»
Спершу Владика Стасюк, ніби був здивований, бо мовляв, він такого листа не одержав і не знає про що там ідеться. Відповіді були неясні, але якось прийшло до того, що мовляв, цього листа писав пан Болюх…
На чергове запитання: чому з приходом Владики Стасюка до Австралії постали такі проблеми на церковному полі, тоді коли перед тим їх не було? Владика Стасюк сказав, що були. На прохання, щоби ці випадки назвати, то о. Зенон Харкавий сказав, що Владика Іван Прашко також мав проблеми, після поїздки в Україну за радянських часів. Мабуть, о. 3. Харкавий не знав або забув згадати, що Владика Іван Прашко їздив тоді в Україну на доручення Патріярха Йосифа.
Проф. Іван Паславський дещо сказав про згаданого о. Івана Шевціва, який своєю безпосередньою працею і фінансами багато допоміг нашій УКЦеркві в Україні, а як мені відомо, сказав Паславський, він є добрим душпастирем на терені Австралії. Обмін думками інтенсивно розвивався і були бажаючі до цього докинути своїх кілька думок, але вже не було часу, бо починались дискусії на форумах круглих столів і тому на цьому було припинено дальші розмови. Василь Колодчин подякував владикам і учасникам за участь у зустрічі. На закінчення Владика Любомир висловив думку, що треба б послухати також другу сторону. Треба б туди поїхати. На жаль не було сказано, хто мавби це зробити. На жаль нам тяжко збагнути, що бажав цією спільною зустріччю осягнути Владика Стасюк і водночас не подав свого пляну розв’язки цієї ситуації. Сказати, що це мовляв десять незадоволених осіб і то старшого віку не є проблемою. На нашу скромну думку, це не є шлях до злагоди. На цьому місці бажаємо сказати незаперечну правду, що брехнею можна пройти весь світ, але не повернутись…
Не можна не згадати Доброчинного Фонду св. Володимира, який очолює Ігор Матушевський і Леся Крип’якевич. Хоч цей Фонд немає багатолітнього існування, бо тільки кілька років, як постав, але все ж таки провів і дальше проводить вагому працю. Дає людям допомогу, служить порадами і повністю вартує піддержки. Останньо при цьому Фонді св. Володимира відновлено передвоєнне товариство — «Сільський Господар». Для цього вже є проведена чимала праця з якої користають наші люди по селах. Ігореві Матушевському і Лесі Крип’якевич та всім членам Фонду св. Володимира бажаємо успіхів у праці.
У понеділок, 31 серпня, Василь Колодчин, о. диякон Юрій Малаховський і автор цих рядків відвідали редакцію Всеукраїнського християнського молодіжного часопису — «Вірую», який видає Українська Молодь Христові, а його редактором є Володимир Громик. Ми поділились своїми вражіннями з щойно відбутого Патріяршого Собору, відповіли на низку запитань ред. Володимира Громика. Після цього в такому ж самому складі відвідали канцелярію Українська Молодь Христові, головою якої є Теодор Гудзяк, який розказав цікаві їхні заходи на екуменічному відтинку. З їх сторони, як розказував Т. Ґудзяк, є проведені різні міжконфесійні заходи для спільних розмов.
Після цього відвідали Василіянський Осередок у Львові о. Віталія Дуткевича ЧСВВ, який є одним з постуляторів беатифікаційного процесу Слуги Божого Андрея Шептицького при церкві св. Андрія. Отець Дуткевич показав всі свої пляни й архівні матеріяли над якими проходить дослідна праця.
В пообідних годинах у тому самому складі, себто В. Колодчин, о. диякон Ю. Малаховський і автор цих рядків, відвідали редакцію «3а Вільну Україну», а саме його редактора Богдана Вовка. Редакція посідає гарне і просторе приміщення. Зауважується брак організаційної й адміністративно-практичної упорядкованості. У нашій дружній розмові з головним редактором Богданом Вовком далось відчути, що редакція і мабуть також сам редактор має деякі труднощі у підході до єврейсько-українських проблем. Ми з нашої сторони пробували вказати на серйозність цього питання, на жаль ми у цьому не мали успіху. Також відвідали офіційного фотографа газети «3а Вільну Україну» Володимира Саквука, який нас запізнав з своєю працею та складністю праці через брак фінансів, що також підкреслив редактор Б. Вовк.
Першого вересня в Україні відбулось офіційне відкриття навчального року по всіх школах, університетах, семінаріях й академіях. Ректор Львівської Богословської Академії о. д-р Михайло Димид запросив автора цих рядків і о. диякона Ю. Малаховського на святочне відкриття навчального шкільного року у Львівській Богословській Академії, що відбулось 1 вересня, у ранніх годинах. Відкриття шкільного року започатковано Службою Божою, яка відбулась в актовій залі Академії. Відправляли о. ректор М. Димид, віце-ректор Львівської Семінарії у Рудному о. Роман Мірчук і магістер Папського Біблійного Інституту о. Тарас Барщевський, а дияконував о. диякон Борис Гудзяк. Багато студентів приступило до св. Причастя. Під сучасну пору Богословська Академія на п’ятьох курсах, начисляє понад 300 студентів. Після закінчення Служби Божої о. М. Димид, студентам-першокурсникам уділив кожному особисто своє благословення. Слід підкреслити, що студентами Богословської Академії є жіночого і мужеського роду. Після згаданих церемоній відбулось офіційне відкриття навчального року. Отець ректор М. Димид виголосив святочне слово у якому підкреслив, що цього року Богословська Академія у Львові буде мати перший випуск студентів. Це будуть майбутні лідери українського суспільного життя. Цього від них очікує український нарід й українська Церква. До слів о. ректора у свойому привітальному слові долучився автор цих рядків. З привітальними промовами виступили о. Роман Мірчук, о. диякон Борис Ґудзяк, о. Володимир Галан, та директор бібліотеки ЛБА Михайло Петрович. Після святочного відкриття ми мали нагоду оглянути студентські авдиторії, розкішну бібліотеку та запізнатись з архівним відділом у якому зберігаються звукозаписи учасників катакомбної УКЦеркви. Можна сказати, що Львівська Богословська Академія має всі дані, щоб нормально проводити високошкільну і дослідну працю, поширити і поглибити богословські навчання. Богословська Академія є великою запорукою росту і розвитку на високому рівні нашої УКЦеркви.
На запрошення о. Віталія Дуткевича, ЧСВВ у приміщеннях парафії св. Андрія у Львові, 1 вересня 1998 р. у вечірніх годинах відбулась зустріч з молодю — студентами. Отець Дуткевич представив студентам запрошених на вечір о. диякона Ю. Малаховського і автора цих рядків і після молитви попросив до слова автора цих рядків. Автор цих рядків розказав присутнім слухачам про процес постання мирянського руху у діяспорі, вказав на його працю, вказуючи, що праця мирянського руху спиралась на постановах Вселенського Собору Ватиканського II, це давало нам право легальної дії. Черговим промовцем був о. диякон Ю. Малаховський. На цю зустріч також була запрошена Орися Стефин з Австралії, яка говорила про свій життєвий шлях приїзду і побуту на австралійському терені. Після цього учасники ставили доповідачам запитання, на які доповідачі давали вичерпні відповіді. Зустріч відбулась у ділово-дружній атмосфері.
Ще кілька днів залишилось до нашого повороту до США. Вирішили поїхати до Трускавця і трохи відпочити від цього постійного напруження. Договорились з Отцями з Трускавця, що були учасниками Патріяршого Собору о. Василем Копичиним, економом єпархії Самбірсько-Дрогобицької і о. Михайлом Бучинським, редактором епархіяльної газети «Жива Вода», що вони нас підберуть і примістять у резиденції Владики Юліяна Вороновського. Так і все по пляну сталось і автор цих рядків та о. диякон Ю. Малаховський опинились у гостинній резиденції Владики Юліяна, у курортному містечку Трускавці, що біля Дрогобича. Трускавець, це мальовниче, підкарпатське курортне містечко, виглядає, як писанка. Посадник міста передав у власність УКЦеркві гарний великий будинок. Наші отці під проводом Владики Юліяна переводять реновацію будинку, який має пристойний вигляд. У будинку є багато пристойних кімнат — готелсвого рівня, які можуть служити добрим приміщенням для вакаційників та відпочиваючих. Вище названі отці подбали, щоби ми мали людину яка б нас запізнала з цією унікальною місцевістю. Цією людиною був професійний історик — гід, автор праці про Трускавець, Іван Скибак. Як тільки зустрінулись зразу побачили, що тут відпочинку не буде і так сталось. Іван Скибак спершу нас запізнав з докладною історією містечка Трускавець, яка виявилась надзвичайно цікавою, але тут не будемо про неї розказувати, бо це забрало багато часу. Дальше слідували походи по самому Трускавці і поїздки у гори, як також до Самбора, музею у Кульчицях, Дрогобича, Борислава Східниці, до місцевості Сприня, де у 1944 році повстала Українська Головна Визвольна Рада (УГВР). Там є меморіяльний пам’ятник, який говорить про історичну подію, яка там сталась.
Приємною була зустріч з глибоко вдумливим богословом, ректором Дрогобицького Епархіяльного Катехитичного Інституту о. Мироном Бендиком, який має написаних низку цінних праць на релігійно-церковні і богословські теми. Були ми учасниками на Службі Божій, яку відправив о. М. Бендик, у церкві св. Трійці у Дрогобичі, а після на спільному сніданку з питомцями Катехитичного Інституту. Ми мали нагоду побачити новозбудований будинок, біля церкви св. Трійці, Катехитичного Інституту та плянові праці, відновлення приміщень, що належать церкві св. Трійці у Дрогобичі. Тут у канцелярії о. ректора Мирона Бендика ми у друге зустрінулись з керівником релігійної програми «Алилуя» на телебаченні о. Іваном Гаваньом, який провів довшу розмову з автором цих рядків на тему постання і розвитку мирянського руху у діяспорі за піднесення нашої УКЦеркви до гідности патріярхату.
З радістю слід відмітити, що Дрогобицький Державний Педагогічний Інститут вже став університетом і його офіційна назва є: Дрогобицький Державний Педагогічний Університет ім. Івана Франка. Декан історичного факультету, цього ж Університету, проф. Леонід Тимошенко запросив автора цієї статті на лекцію з студентами історії говорити про історію мирянського руху, мирянські організації у діяспорі. Також попросив до слова о. Диякона Ю. Малаховського. Л. Тимошенко представив нас авдиторії, а також присутній декан філологічного факультету проф. Михайло Шалата вітаючи нас, висловив кілька теплих думок. Заля авдиторії була заповнена студентами так, що декому пришлось стояти. Студенти виявили зацікавлення розповідями, ставлячи доповідачам запитання на які вичерпно відповідали промовці.
Ось ці, зовсім несподівані, зустрічі з студентами Дрогобицького Державного Педагогічного Університету, з питомцями Катехитичного Інституту в Дрогобичі, всечеснішими отцями: Мироном Бендиком, Михайлом Бучинським, Іваном Гаваньом, Василем Копичиним директором музею у Трускавці Іваном Скибаком та професорами згаданого Дрогобицького Університету Леонідом Тимошенком і Михайлом Шалатою, мені, як синові дрогобицької землі, були надзвичайно приємні і зворушливі, які закарбувались у моїй пам’яті на завжди. Ось цією дорогою складаю Вам щиру подяку від себе особисто і о. диякона Ю. Малаховського. Велике Вам усім спаси-Біг.
Хоч я приїхав в Україну до Львова виключно у релігійно-церковних справах, як гість, редактор журнала «Патріярхат», на другу сесію Патріяршого Собору УКЦеркви, то все ж таки не можу поминути, не згадавши своїх відвідин, як директор канцелярії НТШ у Нью-Йорку — США, матірного Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, при вулиці Чупринки 21, де я зустрівся з дорогими друзями-побратимами Товариства, головою НТШ у Львові академіком Олегом Романівим, секретарем НТШ д-ром Олегом Купчинським та багатьма членами управи НТШ. В той час на Патріяршому Соборі, як делегат був голова Головної Ради НТШ і голова НТШ у США академік Леонід Рудницький і ми мали щастя бути разом на засіданні управи НТШ у Львові на якому обговорювалось питання святочного відзначення 125-річчя НТШ і поточні організаційно-видавничі та наукові справи.
На жаль, мені прийшлось під час побуту в Україні, болючо пережити вістку про смерть, довголітнього голови НТШ д-ра Ярослава Падоха, який фактично був душею цього Товариства. Жалко, що не пощастило Ярославу Падоху дожити і відзначити Повертаючись до США думав і уболівав над великим зубоженням українського народу, над цими всіма негараздами, які Україна переживає, але водночас я радів і тішився цією Україною, такою, якою вона є, бо вона вільна, незалежна і соборна Українська Держава. А я перестав бути безбатченком. Все маю нагоду приїхати в Україну і скласти її свій синівський, доземний поклін. Я належу до тих щасливців, що бачу свою улюблену воскреслу Україну, за яку готов був життя віддати. А скільки віддало своє життя, щоб Україна залишилась невмірущою — все живою. Подумаймо!
Микола Галів
