В 35 річницю повороту Патріярха з Сибіру
35 літ… І коли ж вони пройшли?
Чи це час, чи відлуння звуку?
Так скоро минув без вороття.
Як Патріярх закінчив свою муку
У тайґах Сибіру, де зрошував землю
Кровавим потом і сльозами.
Як Спаситель Ісус. коли Юда продав
І Його на муки забрали.
Бог покликав нашого Мойсея
До праці у виноградник Христовий
І Господня рука провадила Його
В сибірських каторгах-неволі.
Вільний світ за Нього забув
Та Його овечки з Пастирем своїм були.
Несли разом тяжкий хрест
І в терпіннях черпали євангельські сили.
17 літ зносив зневаги і муки
Наш святець Йосиф Сліпий.
Став символом української Церкви
І провадив народ, як колись Мойсей.
Тіло ламали та не зламали духа.
Бо дух був сильний, як граніт.
Він був тим дороговказом
Для народу через стільки літ.
На волю до Риму — що чудом було —
Прибув на Другий Собор Ватиканський,
Щоб перед тисячами духовенства й народу
Заступатися за народ український.
Відвідав своїх овечок по всіх краях —
Це тріюмфувала Правда Христова.
Здавалося, що сам Христос
Зійшов до знедоленого народу.
Будував, відновляв, учив, напоминав.
Започаткував нову сторінку історії Церкви.
Відновив ідею Києво-Галицького Патріярхату.
Щоб ми могли жити, не вмерти.
Бо народ, що загубив знання минулого
Й загубив скарби духові —
Зникає з лиця землі І завмирає вповні.
Великого бажайте! — Напоминав.
Шануйте мову — цінність народу!
Моліться, учіться, ідіть усе вперед,
Плекайте любов, єдність і згоду…
Ольга Гриньків
Мирон Радзикевич
Господній післанець
Благословенною хай буде та хвилина.
Коли в часи воєн, тюремних катувань, і
перемоги зла. Господь післав народові оту, святу людину,
Новітнього Мойсея, свойого вибранця й провідника.
Могутнім духом і розумом своїм захопив світ,
З ласкавим поглядом істотного святця,
Він занехав свій графський родовід,
Пішов тернистою дорогою ченця!
Огорнутий у скромну, чорну рясу,
Волосся біле і шовково-срібна борода;
в очах синів безмежний відблиск неба,
В обличчі променіла божеська краса.
Засів Митрополит Андрей на Святоюрському престолі
І став улюбленцем всього хрещеного людства,
А дотиком свойого слова й виявом безмежної любови,
Провадив нарід до вершин… до Церкви… до Христа!
Даром ворожа — діявольська рука
Коїла затії та змови, з підвал Варшави чи Москви;
Казився, трясся сатана і як колись він за Христа
На світ увесь кричав; «розпни Його… розпни!!!»
Та не скорив він підступом Андрея.
Не зміг сплюгавити Його величний маєстат.
Господній післанець вславив вовік свою ідею
І переміг грізну навалу супостат.
А ми навколішках, у молитовній призадумі
Склонімо голови й просімо Андрея-Святця:
Благословення й ласк для нашого народу.
Та заступництва за його долю у Царя-Христа.
Читаю я «ПАТРІЯРХАТ»
Беру у руки я журнал «ПАТРІЯРХАТ»,
Сторінку за сторінкою читаю.
Душа шукає в нім розради і порад.
І я неначе з Богом розмовляю.
У нім черпаю, як нектар бджола,
Я слово правди про святую віру.
Молитви мовлю чарівні слова,
Приношу Богу ті слова в офіру.
Добра і мудрості цей сповнений журнал,
До серця міцно, міцно пригортаю.
В душі моїй звучить його святий хорал.
Навіки з Богом він мене єднає.
Леся Нікітюк, м. Підгайці