І так у задумі над різними релігійно-церковними проблемами наших православних і католицької Церков, над їх скомплікованими складностями, перебила думку, вістка про те, що після семи тижнів (неймовірно) виборчої самотохи на форумі Верховної Ради України остаточно вибрано голову Верховної Ради, яким став Олександр Ткаченко. Не хотілось вірити, що це справді стало дійсністю. На підставі інформацій, які посідає редакція, то можна сказати, що вже гіршого кандидата не можна було вибрати. Можливо, що наші інформації про нього є кривдячими і за це ми можемо вибачатись. Але наші інформації спираються на відеокасеті про землянку у Таращанському районі, де О. Ткаченко з колегами такими, як він, гуляв, виступи проти нього і його на форумі Верховної Ради України, яких ніхто, ні сам О. Ткаченко не заперечив. Все вище сказане не міняє факту. О. Ткаченко став демократично вибраним головою Верховної Ради України. Таких депутатів вибрав народ, які перед виборами обіцяли обороняти і заступатись за інтереси народу, а як тільки стали вибраними забули про інтереси українського народу, про інтерес української держави, а всіма можливими засобами стараються зберегти свої особистості, а в кращому разі партійні інтереси. І мабуть так були зайняті своїми особистими і партійними справами, що забули кого вибирають. Справді після сімтижневої виборчої самотохи, виборчого «футболу», можна було втратити справжні державні орієнтири і в такій ситуації переможцем вийшов О. Ткаченко.
Подобається нам, чи ні, але О. Ткаченко є законним головою Верховної Ради. За нього проголосувала більшість. Тепер треба дати йому нагоду показатись, що він може. Ніхто не має права його бойкотувати, ізолювати, чи дістансуватись, бо це буде у першу чергу з шкодою для інтересів українського народу і держави. Здається мені іншої альтернативи немає. Тому щиро бажаємо успіхів О. Ткаченкові у його праці для добра українського народу.
На наших очах відбуваються різні непередбачені явища і події, які часто трудно пояснити, не тільки у посткомуністичних державах, як Україна, Росія, чи Білорусь з якої забрались західні дипломати. Ось така надпотуга, як США вже тричетверти року займається «дуже важливою» проблемою, як спав, з ким спав, чи не спав, президент Біл Клінтон.
Цим нашим натяком на факт сексу, ми бажаємо тільки підкреслити, який він був, є і таким залишиться домінуючо-важливим у житті і розвитку народів. Без цього безтриманого бажання не можна собі уявити продовження людського роду. У цьому, без найменьшого сумніву, є також Боже Провидіння. Боротись з природою людини не є легко, але людина мусить придержуватись певних приписів, а у випадку християн, 10 Божих Заповідей. І в таких випадках, коли людина їх переступає слід мати зрозуміння до її слабощів. Наша Церква все це враховувала.
Ну, що ж тоді можна говорити про легально одружених і висвячених наших священиків з України у Польщі, яких кардинал Содано своїм листом, що мав бути секретним, потихенько, бажав їх прогнати в Україну. Все так було і є, що люди стріляють, а Господь носить кулі і тому не попадають там, де бажано. Цього закону не може оминути навіть людина з кардинальським капелюхом і архиєпископською тіярою. Шкода, що кардинал Содано не знав, чи може призабув, що УКЦерква є помісною Церквою, яка має свої окремі права і якої не зобов’язує целібат. Було б добре, якщо і латинська католицька Церква мала одружених священиків, то напевно було б менше різних на тому тлі проблем, священики не потребували б держати «кухарок», а Папа Іван Павло II був би не мав причини у третє приїжджати до Австрії, щоб полагоджувати неприємні справи. До речі вже і в латинській католицькій Церкві є одружені священики, зокрема ті що перейшли з Англійської чи інших Церков до католицької. Лист Содано викликав реакцію у польській пресі, а також чи мало осіб відгукнулись листами безпосередньо. Українські священики у Польщі написали окрему Заяву у цій справі, яку підписали 19 священиків. Мабуть на тому ще не поставлено крапки над «і». Питання, хто її повинен поставити?
В українському православному світі в Україні є проблески, але тільки проблески, до об’єднання. Маємо на увазі двох патріярхів Філарета і Димитрія. Дай Боже, щоби ці проблески не згасали, а поширувались і на Митрополита Володимира (Сободана). Тільки молитва і справжня християнська Любов та всепрощення у цьому можуть бути визначальними. На жаль тут у діяспорі є протилежний процес, з’явились проблески поділу на кращих і гірших патріотів українського православ’я. Ці, дуже виразні проблески, які вже є реальними не мають справжньої перспективи. Треба брати до уваги факт, що ділитись є легко, а навіть часом атрактивно, але повертатись до єдности є доволі важко. Варто також подумати над тим, що нам ніхто не може більше пошкодити, як ми самі собі. Не шукаймо ворогів там де їх немає. Не ставте знаку рівнання між Москвою, Стамбулом і Римом. Будьмо справжніми християнами.
М. Г.
