…Бачила ця земля і криваві битви, і розкіш, і бідність, і бойову звитягу, і вірність правді Христовій, і людську гідність мучеників, що прийняли свої тернові вінки у нашому XX столітті. Саме під стінами Золочівського замку, який тривалий час був катівнею в часи сталінського режиму, розпочалась екуменічна Хресна дорога Спасителя, яка далі пролягла вулицями міста із зупинками на пам’ятних і визначних місцях.
Ця подія наче сфокусувала у собі час і простір, історію і сьогодення. Золочівська земля не менше, ніж єрусалимська, полита слізьми і кров’ю багатьох поколінь християн, що свідчили тут свою віру. Власне ця Хресна дорога вирізняється з-поміж інших тим, що в ній взяли участь священики і вірні всіх конфесій: Української Греко-Католицької Церкви, Української Православної Церкви Київського патріярхату, Української Автокефальної Православної Церкви, Римо-Католицької Церкви. З ініціятивою провести таку екуменічну Хресну дорогу виступив Золочівський декан УГКЦ отець Василь Палчинський.
«Як голова міськради, я щасливий, що так мирно пройшла ця екуменічна Хресна дорога, — сказав мер міста Ярослав Максимович.— Як християнин, маю велику надію, що на шостому році Незалежности ми досягнемо того, що хочемо, бо свідчення цього — спільна Хресна дорога».
Впродовж трьох годин заледве не всі мешканці міста вийшли у похід Хресної дороги і були духовними співучасниками Страстей Господніх. Найстаріша в місті церква св. Миколая зустрічала паломників, сповнених любові й покірності Христової. Бо саме покірність обережно веде нас, навчає найкращої форми стосунків з ближніми: співчувати всім, йти в мирі з усіма, прощати всім, не розділяти, не зводити бар’єрів, усвідомлювати себе як інструмент до єднання. Не випадково у глибині людської душі живе прагнення до миру, єднання, взаємодопомоги, поваги прав особистості. У цьому — велика гідність нашого людського покликання. Ті, хто зводить стіни між людьми, не розуміють, що Христос прийшов, щоб подолати ці стіни. Любов — це сіль християнського апостольства. Якщо вона втратить силу, чи зможемо ми, ставши перед світом, з гордістю вигукнути: тут — Христос!
«Люди хочуть бути згуртованими, це стає потребою у сім’ї, у роботі, щоб ми єдналися, бо ця дорога веде тільки до Бога. Чого ж більше бажати, якщо так багато людей спільно молилось» (священик Римо-Католицької Церкви Андрій Зюбер).
«Один на одного дивимось, як брат на брата» (о. Василь Саган, УАПЦ). «Ця Хресна дорога засвідчила велику любов і єдність. І саме в єдності наша сила. Конфлікти ще є, але єднаємось і поважаємо одне одного» (о. Володимир Легкий, УПЦ-КП). «Християнський Захід завжди був практичнішим. Коли у VII столітті мусулмани захопили Єрусалим, і стало неможливо провадити там Хресну дорогу, на пам’ять про муки Христа, то у містах Европи та в мальовничих куточках почали закладати Хресні дороги з 14 стацій-подій. Натомість у Східній Церкві виникла практика розважати над Страстями у так званих Пасіях. Коли ми готували цю Дорогу і обговорювали з отцями різних конфесій, то намагались поєднати ці дві християнські практики» (о. Матей Гаврилів, УГКЦ).
Зрештою, проведення спільної Хресної дороги у Золочеві — це лиш одна подія у низці екуменічних заходів, які вже відбулись і ще тільки плянуються. Так, наприклад, спільне Водохрещення на Вічевій площі, у третій тиждень січня — Міжнародний тиждень молитов за єдність між християнами з почерговими спільними відправами у храмах Золочева. На Пасху плянується спільне екуменічне святкування на Вічевій площі, у травні — конференція на екуменічну тему «Хрещення як основа християнського життя і приналежність до Христової Церкви», у липні — міжцерковний екуменічний з’їзд молоді Золочівщини під гаслом: «Христос спасає і визволяє .
Одне слово, духовенству і мирянам не бракує плянів, сил і любові, аби з кожним днем примножувати добро.
Галина Доманська
* Статтю Галини Доманської передруковано з газети «3а вільну Україну», ч. 44 (1211), за 12 квітня 1997 p., що з’являється у Львові.
