…Сльози на очах, туга в серці, біль душі, печаль, у багатьох родинах, траурні стрічки на національних прапорах. Важко передати стан душі й почуття багатьох вірних Української Греко-Католицької Церкви, котрих сколихнула сумна звістка про блаженну кончину владики Володимира Стернюка.
Буквально ще недавно, а саме 12 лютого, громадськість урочисто відзначила 90-ту роковину від дня уродин архиєпископа. Ще не призабулась його щира усмішка й помах благословляючої правиці на святковій академії в Львівському театрі імені Марії Заньковецької. І коли вранці 29 вересня зі Святоюрської гори в різні куточки світу розлетілись повідомлення про смерть архиєрея, навіть тоді важко було повірити в те, що Він відійшов від нас.
Часто буває так у нашому житті, що лише непоправна втрата змушує нас задуматися, зробити висновки, пригадати життєву долю покійного. Владика Володимир пройшов славетний хресний шлях, на якому було багато випробувань, скорботи і терпіння. Але, звичайно, в його житті було і чимало радощів. Бо не зміг не радіти, коли у важкі часи підпілля до нього горнулися люди, спраглі на молитву, віддані своїй Церкві. Не міг не тішитися, коли нарешті Українська Греко-Католицька Церква вийшла з катакомб, коли відчинили двері храми, і почали будуватися нові. Тверда віра у справедливість Божу, незламна воля, мужність, святість переконань характеризували владику Володимира. Проте, в першу чергу, усі, хто мав щастя і нагоду ближче знати його, відзначали теплоту правдивого батьківського серця, добру посмішку, чуйність для кожної людини…
Починаючи з післяобідного часу 29 вересня, коли тіло покійного перенесли до архикатедрального собору Св. Юра, до храму потяглися численні малі та більші потоки людей, щоб попрощатися з ієрархом УГКЦ. Годі перелічити, скільки за ці дні відбулося поминальних Богослужінь, скільки було виголошено проповідей, скільки прозвучало спогадів і добрих слів про покійного, скільки надійшло адрес зі співчуттям.
2 жовтня на Львівщині було оголошено днем скорботи. Похорон розпочався поминальною Архиєрейською Літургією, яку відправили секретар Конгрегації для Східних Церков архиєпископ Мирослав Марусин, Папський нунцій в Україні архиєпископ Антоніо Франко, єпископ-помічник Глави УГКЦ владика Любомир Гузар. владики Юліан Гбур, Василь Медвіт, Михайло Колтун, Павло Василик, Іван Семедій, Юліан Вороновський, Михайло Сабрига, Іван Маргітич, Софрон Мудрий, Іриней Білик, а також римо-католицькі єпископи. Були присутні на Службі Божій також представники Православних Церков. Віддати останні почесті покійному прийшли, зокрема, єпископ Львівський і Дрогобицький УПЦ МП Августин Маркевич, архиєпископи УАПЦ Петро Петрусь та інші.
Звертаючись до присутніх, владика Любомир Гузар подякував усім, хто впродовж останніх років і місяців підтримував покійного архиєрея Володимира. «Бачу сльози на ваших очах, — зауважив єпископ-помічник Глави УГКЦ. — І це цілком природно. Ми плачемо, бо втратили дорогу нам особу. Ми відчуваємо цю втрату, хоча останніми роками блаженої пам’яті владика Володимир вже мало брав участь у церковному і суспільному житті. Однак завжди цікавився новинами і був між нами ніби символом отої нескореної Церкви.
Але я не хотів би, дорогі у Христі, розжалобити вас. Не хотів би, щоб ви додому повертались зі сльозами на очах. Бо я думаю, що й покійний владика цього не хотів би. Безумовно, смерть і все. що з нею пов’язане, викликає почуття смутку. Але це також хвилини, коли, думаючи про втрату, ми повинні застановитись ще й над чимось більшим.
Коли я вперше повернувся до Львова у 1990 році, то зайшов до владики на стару квартиру по вулиці Чкалова. Тоді він, між іншими, сказав такі слова, які вкарбувалися в моїй голові: «Отче, якщо Господь нас не врятує, то ми пропащі». Гадаю, що цього вистачає, щоб охарактеризувати його особу… Велика заслуга покійного архиєрея Володимира, що він цими словами, цією наукою Святого Письма жив. Він прийняв її як програму свого життя. У цих словах — безмежне довір’я до Господа Бога, це скерування цілого життя, всіх надій до Господа Бога. Кажу вам це все, дорогі во Христі, бо думаю, що владика Володимир цю таємницю свого життя хотів би нам передати. Він і передав нам її, властиво, не тільки у своїх проповідях, але, головним чином, на прикладі свого важкого життя. Він витривав, він не подався, він працював молодим священиком ревно як проповідник-місіонер. А коли прийшли гіркі часи, на нього впав тягар відповідальності за Церкву. І хоча він міг так мало зробити в тих страшних обставинах, але той факт, що він вірив у Господа Бога, що він всю свою надію покладав на Всевишнього — це його велика заслуга, а для нас — велика наука.
Він покинув нас тілесно, але він як добрий пастир і добрий батько залишається з нами. Ми будемо пам’ятати його і будемо молитися, щоби Господь Бог його пам’ять зберіг між нами вічно. Будьмо вдячні покійному владиці Володимиру, бо і в минулих страшних часах він був символом, маяком надії в Господа Бога, який підтримував нас при житті, зберігав нашу віру й надію. Але життя продовжується. І нам сьогодні дуже потрібно отого глибокого життєвого переконання, що якщо ми не віддамося в Його руки, якщо ми не покладемо всю нашу надію на Нього, то ми пропадемо. Ми маємо все своє життя скерувати до Господа Бога, бо Він є джерелом і завершенням існування. Ми повинні все наше діяння відбувати за його святою наукою, впевнені, що отой наш Небесний Отець, який бажає нам добра, який розсипає між нами щедро свої дари, є початком і кінцем всього. Що в Ньому єдиному ми можемо знайти зміст свого життя. Якщо підемо з таким переконанням додому сьогодні, то цей день прощання стане для нас днем віднови, днем відродженої надії, днем, в якому ми утвердимося у наших християнських переконаннях, днем, в який ми не лише будемо сумувати над втратою, але днем, в який ми злучимося духом з покійним архиєреєм Володимиром і разом з ним будемо сміливо ступати через життя».
Після поминальної Літургії Папський нунцій в Україні архиєпископ Антоніо Франко зачитав співчуття Святішого Отця. З розповіді архиєпископа Мирослава Марусина стало відомо, що Папа, довідавшись про кончину владики Володимира, негайно пішов до своєї каплиці, щоби помолитись за його душу та за вічний його упокій».
Завершилось Богослужіння, і траурна процесія, розтянувшись на сотні метрів, вирушила вулицями і площами Львова, щоб попрощатись з містом, в якому покійний архиєрей прожив довгі роки, Велика кількість вінків і квітів на чолі колони, нескінчений людський потік за труною, численні перехожі обабіч дороги… Домовину, яку священики бережно передавали з рук у руки упродовж всього шляху, сумно проводжали дзвони на церквах Св. Анни, Преображення Господнього, римо-католицької архикатедри. За висловом владики Любомира Гузара: «Львів не часто бачить такий багаточисельний похід. Значною мірою траурний, але одночасно й переможний».
Після повернення процесії до архикатедрального собору Св. Юра відбувся мітинг-реквієм. І знову залунали слова прощання.
Перший заступник голови Львівської облдержадміністрації Степана Давидяка: — 3 болем у серці ми сприйняли звістку про відхід у вічність владики Володимира Стернюка. Не стало серед нас Великого Українця, великого душпастиря, який упродовж багатьох років вірно служив українському народові і Церкві… І, мабуть, уже на цьому світі Бог його нагородив, бо він зміг дочекатися воскресіння Греко-Католицької Церкви та Української держави. Такими людьми пишається наша держава… Хай же він вічно живе у наших серцях.
Мер Львова Василь Куйбіда: — Сьогодні у наших серцях скорбота. Не тільки у вірних УГКЦ, але й у кожного, хто любить нашу державу, хто почитає справедливість і добро. Від нас відійшла людина, яка пройшла це життя достойно. Людина, з ім’ям якої пов’язане збереження нашої Церкви і виведення її з катакомб. Людина, з якою пов’язане також відродження нашої держави. Зі скорботою в серці, зі сльозами ми всі прощаємося сьогодні з ним. Хай йому земля буде пухом!
Депутат Верховної Ради України академік Ігор Юхновський: — Я православний з діда-прадіда схиляю голову перед цим великим греко-католиком, який зберіг свою Церкву. Який у найтрудніших обставинах свого життя був достойною людиною, і це його достоїнство ніщо не могло знищити. Шановні друзі, я хотів би всіх вас просити до єдності Церкви в ім’я нашої великої держави України.
Голова Товариства політв’язнів та репресованих Петро Франко: — Від сьогодні між нами не стало апостола УГКЦ, політичного в’язня, який боровся за УГКЦ і український нарід. Митрополит Володимир був взірцем до останніх днів свого життя. Він завжди цікавився тими героями України, які разом з ним зазнали приниження і знущання на лісоповалах, пройшли тернистий шлях і повернулися на рідну землю. Тож вшануймо достойно нашого великого мученика, збережім його в тишині свого серця.
Начальник управління культури Львівської облдержадміністрації Роман Лубківський: — Відійшов великий праведник і душпастир, котрий яко істинний син українського народу впродовж довгих літ вірою та правдою служив Українській Греко-Католицькій Церкві. Волею Всевишнього покійному судилося прийняти духовну спадщину з рук великих попередників: митрополита Андрея Шептицького, ісповідника віри блаженнішого Патріярха Йосифа для продовження їхньої жертвенної праці на захист прав рідної Церкви, нації, культури, рідної мови, свободи людей. Боже Провидіння послало Україні мудрого і сміливого мужа, духовного керманича, наставника і вчителя, який у підпільних катакомбних умовах, під руйнівним пресом більшовицького режиму понад чверть століття провадив ув’язнену і уярмлену Греко-Католицьку Церкву, зберіг її ієрархічну єдність та апостольські надбання всієї Української Церкви. Хрестний шлях владики Стернюка – це частка страдницької дороги, яку перейшла після закінчення II світової війни УГКЦ.
Як великий душпастир владика Стернюк відкривав мирянам очі на Божі істини, і люди горнулися до нього, зачаровані кришталевою чистотою його душі та височінню його патріотичного і християнського подвигу. Всі чесноти покійного заслуговують нашої глибокої поваги, вдячності і пам’яті багатьох поколінь.
Я мав велике щастя навесні цього року бути прийнятим владикою. Ніколи не забуду дорогого батьківського слова, високого благословення, яке залишиться зі мною, з моїми дітьми, онуками. Ми прощаємося з вами, дорогий наш владико. Сумує весь український народ, сумує рідна земля, у скорботі наше предковічне місто. Але нехай наша скорбота просвітлиться так, як просвітилося небо над Львовом після важкої хмари, після дощів.
Декан Перемишлянський отець Володимир Петриця: — Владика був добрим батьком для всіх нас. І він зараз, напевно, дивиться на нас з висот небесних. Бо він не помер, він тільки перейшов з Церкви воюючої до Церкви торжествуючої. І він разом з нами буде молити Бога за всі ті ідеали, за які він боровся: за волю України, за її кращу долю, за Церкву Христову, за нашу Українську Католицьку Церкву. Я думаю, що він випросить благословення для всіх нас…
Завершальним акордом похоронної церемонії стала панахида. Під час виконання останній раз «Вічна пам’ять» владики обнесли домовину навколо храму і поклали її в крипті поряд із світлої пам’яті кардиналом Сильвестром Сембратовичем, митрополитом Андреєм Шептицьким, Патріярхом Йосифом Сліпим.
Молімся за упокій душі покійного владики Володимира, прохаймо для нього небесної нагороди і блаженного спокою. Нехай пом’яне його Господь у царстві своїм і поселить в оселях праведних.
Любомир Калинець
* * *
Я є близький до Вас і до усієї Української Греко-Католицької Церкви з приводу втрати Архиєпископа Володимира Стернюка, який віддав своє довге життя для служіння Господеві спочатку як чернець, а потім у священичому та єпископському служіннях.
З подивом і вдячністю згадую вірність Христові та Апостольській Столиці, яку він засвідчив в часі ув’язнення, а потім потвердив неустрашимою відвагою ісповідника віри у підпіллі, в усіх наступних роках.
За його щедру діяльність як пастиря і духовного провідника, будучи місцеблюстителем Української Церкви під час переслідування, сміливо зустрічаючи щоденні небезпеки і терпіння героїчної місії, вповні присвяченої наданню сили і витривалості для своїх священиків і вірних.
Поділяючи біль Української Греко-Католицької Церкви, поручаю його душу Христові. Доброму Пастиреві. Впевнений, що заслуги Великого Архиєпископа подадуть численні ласки і благословення для посиленого зросту цієї ж Церковної Спільноти, так випробуваної у свідченні Євангелію, і засилаю моє потішаюче Апостольське Благословення.
ПАПА ІВАН-ПАВЛО II
* * *
Його Блаженству Мирославу-Івану кардиналу Любачівському,
Главі Української Греко-Католицької Церкви
Ваше Блаженство!
Мені, як і всіх православних вірних України, вразила сумна звістка відійшов у вічність Митрополит Володимир Стернюк.
Владика Володимир — один з визначних діячів Церкви, що свій земний вік пройшов страдницьким шляхом справжнього духовного пастиря радянської доби — концтабори, тотальний нагляд КДБ, постійні переслідування. Завдяки владиці Володимиру УГКЦ і в підпіллі ревно оберігала свої традиції і звичаї та була духовним дороговказом до духовного оновлення та вічного життя у часи тоталітарного атеїстичного минулого.
Молимося за спокій душі Митрополита Володимира.
Вічна йому пам’ять!
+ ФІЛАРЕТ,
Патріарх Київський і всієї Руси — України
* * *
Преосвященному Єпископу кир Любомиру Гузару
Ваше Преосвященство,
прийміть найщиріші співчуття з приводу великої втрати — смерти Високопреосвященного Архиєпископа кир. Володимира Стернюка. Своїм життєвим подвигом на ниві служіння Церкві Христовій бл. п. Владика Володимир заслужив у Бога ласки діждатися визволення Церкви і України від безбожного поневолення, на власні очі бачити відродження віри і нашої державності. Нехай милосердний Господь оселить його душу там, де праведники спочивають.
Вічна йому пам’ять!
+ МАКАРІЙ, єпископ Львівський
* * *
Главі Української Греко-Католицької Церкви
Блаженнішому Мирославу-Івану кардиналу Любачівському
Ваше Блаженство!
Прошу прийняти щирі співчуття від мене і православної пастви у зв’язку з великою втратою УГКЦ — смертю Високопреосвященнішого Владики Архиєпископа Володимира Стернюка. Молимося за упокій душі покійного Владики Володимира. Нехай пом’яне його Господь у Царстві своїм і поселить в оселях праведних.
Митрополит АНДРІЙ
* * *
Консисторія Львівсько-Галицької Митрополії з сумом дізналася про відхід у вічність Високопреосвященнішого Митрополита Володимира (Стернюка).
Висловлюємо щирі співчуття всім вірним з приводу кончини одного з визначних провідників Української Греко-Католицької Церкви.
Молимо Всевишнього Господа за спокій його душі.
о. Протопресв. М. МАКСИМОВИЧ,
Секретар Єпархіяльного Управління.
* * *
Верховному Архиєпископу Української Греко-Католицької Церкви
Мирославу-Івану кардиналу Любачівському
Ваше Блаженство!
Державний комітет України у справах релігії з глибоким сумом та великим душевним щемом сприйняв звістку про смерть одного із найвідоміших ієрархів УГКЦ — митрополита Володимира Стернюка і висловлює щире співчуття Синоду, архиєреям, пастирям та вірним Української Греко-Католицької Церкви з приводу цієї тяжкої втрати.
Відійшов у вічність вірний син України, який піднісся над системою страху і гонінь тоталітарної доби, пройшов важкий жертовний шлях, не схитнувся і не зрадив йому, своєю невтомною діяльністю наближав сьогоднішній Україні право на суверенне і вільне майбуття. Він був Учителем життя, моральним ориєнтиром, взірцем чесного і самовідданого служіння Церкві та своєму зболеному народові.
Світла пам’ять про митрополита Володимира Стернюка — відомого церковного діяча, мудрого пастиря, людину відкритого серця і щирої душі, назавжди залишиться у нашій пам’яті.
З повагою і глибоким співчуттям.
В. БОНДАРЕНКО
Голова Державного комітету України у справах релігій
Передруковано з газети «Мета», 1997, № 17-18, Львів.
Задержано мову оригіналу
