Минуло п’ять років від тоді, як Україна стала на шлях незалежности. Будується нова держава, воскресає із руїни душа її народу. Дуже часто тепер в Україні можна бачити, як будуються нові храми, реставрують старі церкви і манастирі. А 22 грудня 1996 р. у Львові на місці зруйнованої Введення в храм Пресвятої Богородиці урочисто відкрито й освячено нову святиню в честь святих рівноапостольних князя Володимира і княгині Ольги.
Цьому передувало ряд подій. На вулиці Закладові (тепер Володимира Великого) стояла церква Введення. Але більшовицька влада в часи розгулу атеїстичної пропаганди в 1973 р. зрівняла її з землею. Та правда восторжествувала. У вісімдесятих роках почався рух за національне і духовне відродження. Вийшла з підпілля і Українська греко-католицька церква. Саме тоді був організований Виконавчий Комітет УГКЦ за спорудженням нового храму замість зруйнованої церкви Введення. Членами цього комітету стали: о. Володимир Сеньківський, о. Павло Брицький, о. Василь Коник, колишній голова Франківського райвиконкому Василь Дзера, професор консерваторії Марія Білинська, бібліограф Наталія Никулин, зав. відділом райсоцзабезом Анна Вуйцик і інші.
Будівництво продовжувалося п’ять років. Храм будувала громада власними силами, господарським способом. Поруч з будівельним майданчиком збудовано маленьку тимчасову церкву-капличку, встановлено дзвін і збудовано тимчасову споруду, в якій розміщуються майстерні, службові приміщення і домівка-світлиця. В світлиці проводяться репетиції хору, сходини братства, збори спільноти «Віра і світло» і інші.
Церква рівноапостольних князя Володимира і княгині Ольги — це велична споруда, яку увінчують чотири куполи, які символізують євангелістів Матвія, Марка, Луку і Йоана. Висота двохповерхової церкви з хрестом — 57 метрів. На першому поверсі буде своєрідний духовний центр — народний дім, де будуть розташовані актовий зал, бібліотека духовної літератури та кімнати для занять з дітьми. Основний об’єм церкви — це другий поверх. Є три вівтарі — головний і два бокові. У центрі чотирнадцятиметровий купол (по діяметру), який підтримують чотири масивні колони. Розпис центрального куполу буде відображати тему Хрещення Руси-України. Загалом ця тема домінуватиме в розписі храму. Храм побудований за проектом покійного архітектора Мирона Вендзиловича. Його роботу продовжує син архітектора Олександр Вендзилович. Таїнство освячення церкви здійснив Владика Юліян Гбур. У своїй святочній проповіді на літургії Владика Юліян наголосив на тому, щоб рідна Церква, держава, кожна українська сім’я і людина були єдиними і щасливими у Бозі. Задля цього треба позбутися суперечок, байдужості й постійно шукати відповіді на питання: «Що я доброго зробив для Господа, Церкви, своєї Батьківщини і сім’ї?». Хай новоосвячений храм стане духовною наснагою майбутніх досягнень кожного з нас.
Парохом церкви з 1991 року працює о. Богдан Чабан, а також священики о. Любомир Ортинський, о. Петро Герасимчук та о. Іван Коломиєць. З перших днів при церкві організовувалися громадсько-релігійні організації: церковний хор — керівник Віра Хитра; дитячий хор Марійської дружини — керівник Зоряна Степанишин; спільнота «Віра і світло» — керівник Зеня Кашпета, а духовний керівник о. Петро Герасимчук. Парохом церкви о. Богданом Чабаном засновано Братство Матері Божої Неустанної Помочі. Велику фінансову допомогу церква має від парафіян-жертводавців, організацій і заводів. О. Богдан Чабан в своїй проповіді на освяченні церкви дякував за особливі заслуги в будівництві храму колишньому голові Франківського райвиконкому Львова Василю Дзері, директору автобусного заводу Степану Давидяку, генеральному директору нафтопроводу «Дружба» Любомиру Буняку директору заводу залізобетонних конструкцій Львівської залізниці Анатолію Посіновському, колективу домобудівного комбінату (директор — Богдан Шашкевич), працівникам РМУ-605. Слова щирої подяки висловив отець Богдан Владикам УГКЦ — Володимирові Стернюку, Юліянові Гбуру, Юліянові Воронському, отцям Ярославу Чухнію, Володимирові Сеньківському, Павлові Брицькому, Олексієві Васьківу, Василю Конику. Громада церкви св. Володимира і Ольги назавжди збереже імена тих людей, які невтомно працювали для її блага і вже відійшли у вічність. Серед них — Ростислав Братунь, Остап Романишин, Стефанія Солтис та Софія Гаврилець.
Перед освяченням церкви до директора Львівського музею історії релігії В. Гаюка завітав о. Богдан Чабан. Він попросив, щоб музей надав допомогу в оздобленні храму. Адже в музеї зберігаються ікони, які були вилучені із закритих церков. Дякуючи науковим працівникам і художникам-реставраторам музею, ікони зберігаються і реставруються належним чином. А в період з 1990 по 1996 pp. понад 2 тис. речей було віддано у заново відкриті церкви. І в храмі св. Володимира і Ольги поновому засіяли ікони з музейних збірок «Архангел Михаїл вражає сатану», «Добрий Пастир» і картина «Зняття з Хреста».
Отже на карті м. Львова появився ще один храм, в якому будуть молитися люди за майбутнє нашого народу і розвій нашої держави.
Голова Виконавчої Ради Світового Християнського Конгресу УГКЦ, м. Львів
Марія Омельчук
