Слава Україні!
Шановний пане Миколо!
Вас вітає Вергунська Слобідська Паланка Луганської Крайової організації Українського Козацтва. Ми з Вами заочно знайомі — через Ольгу Борисову, нашого депутата, бійця, козака (хоч і є жінкою), політика. А також через Ваш журнал «Патріярхат», що його пані Ольга отримує від Вас і віддає в наш центр «Відродження». А ми вже там його читаємо.
Паланка має чотири повні сотні козаків: «Жіночу громаду», школу джур, Комітет місцевого самоврядування. Все це — на ентузіязмі, без коштів, бо тут, на Луганщині, тільки колишні компартійні тузи та мафіозники сколотили капітали. Ясно, що нам вони, на Україну, нічого не дадуть. Для них краще най згниє, аби нам не дісталося. Так що намагаємося виживати власними силами. Паланка забезпечує своїх козаків землею під власні господарства. Врожаї непогані, хоча прибутку з цього поки ще немає. Але ця справа має свою динаміку й перспективи. Крім того, на 49 років отримали в оренду для висушки й освоєння заболочені землі ледь не в центрі міста (так сталося — грунтова вода піднялася), а це — 75 гектарів. До цієї справи тільки підступаємося.
При Паланці створена й офіційно зареєстрована громада УПЦ КП. У нас всі церкви московські, тому це — перша ластівка, і вона є дуже важливою. Громада співпрацює зі школами, де вчаться козацькі діти. І виникла потреба допомогти українізувати навчальний процес у трьох школах. Вчителі просто молять про допомогу, бо позакриваються й ті декілька українських клясів, що є. А треба ж українізувати ВСЮ ШКОЛУ!
Пане Миколо, є величезна потреба в літературі для козацької бібліотеки і бібліотеки громади УПЦ КП. Допоможіть, будь ласка. Ви вже допомагали нам — і через Ваш журнал, і особисто. За це висловлюємо Вам — прекрасному українському патріотові нашу щиру подяку і пошану.
Ми — українські козаки Луганщини — маємо гідність, і не збираємося клянчити у діяспори гроші, як це дехто робить з тих, хто приїздить до вас. Знаємо також з досвіду, що від вас все йде в Галичину та Рухові. У нас є своя думка щодо цього і Вам вона напевно не сподобається. Тут у нас одне враження: хто нагліший, той і має. Але ми впевнені, що час працює на нас і правда буде за нами. Ви ж вирішуйте самі, куди і на що витрачати ваші гроші.
До Вас ми звертаємось по допомогу літературою, у тому числі й релігійного змісту, для нас — українських козаків. Крім того, прийміть, будь ласка, наше запрошення приїхати до нас будь-коли. Подивитесь, що в нас є, що може бути, чого ми досягли, про що мріємо. Не обмежовуйтесь тільки Львовом та Києвом, як це має місце зараз. Козацька (лицарська, гонорова) Україна — на Сході. А саме вона — справжня Україна. Свинопаси ж хай пасуть свині… Козацька ж справа — державу будувати, державу захищати. Ми живемо на Слобожанщині, в регіоні, де ніколи не було кріпацтва. Наші предки були вільні люди, патріоти. Ми зробимо такими наших дітей.
На все добре, хай щастить.
Сподіваємося на відповідь.
Українські козаки Вергунської Слобідської Паланки.
Адреса отамана, полковника Вергунської Паланки, Павла Юрченка:
348024, Україна,
м. Луганськ, в. 1-а Гірська, б. 60
(Друкуємо цей лист без жадних редакційних поправок, щоб віддати дух авторів листа. — Ред.)
* * *
Дорогі Подруги і Друзі, Козаки в Луганську!
Щиро дякую Вам за Вашого цінного листа. Ваші щирі вітання і вдумливі глибокі думки, які не тільки мене особисто, але й багато наших читачів, наповняють великою надією і утверджують віру в непоборимий Український Нарід. Прошу мене вписати до Вашої Української Козацької Паланки. Хоч ми у фізичному розумінні далекі від себе, але так близькі нашому серцю, нашому духовному ставленні, бо ж ми діти однієї Матері — Матері України. До цих слів я не можу нічого більше додати. Одне запевняю Вас, що Вас голос, напевно не залишиться голосом вопіющого у пустині. Молю Всевишнього
Триєдиного Господа Бога і Матір Божу, щоб Вас нагородили сильною вірою, силою витривалосте та водночас цілу нашу Батьківщину — Україну.
Як Господь дозволить то скористаю з Вашого запрошення і прибуду до Вашої Слобідської Паланки.
Остаюсь з християнським привітом
Ваш
Микола Галів
