В другій половині січня, рознеслась сумна вістка серед вірних УГКЦ в Бельгії, а пішли також повідомлення за кордон, головно в Україну, до Парижа, до Риму та Німеччини, США та Канади, що після операції та короткої недуги, вечером 21-го січня упокоївся, о. мітр. Іван Кіт. Ось, кілька рядків з життєпису про Покійного.
Отець Іван народився 3 липня 1911 року в селі Звертів п. Жовква (коло Львова), у сім’ї рільника Івана Кота й Марії, з дому Гриб. Він був четвертою дитиною, ще було три сестри, Агафія, Олена та Олександра. В день св. Івана Хрестителя був охрещений і миропомазаний, тому то й одержав ім’я Іван.
В 1920 році, в рідному селі, перший раз приступає до Св. Причастя в церкві св. Семеона. Маючи 11 років залишає рідне село, щоб вступити до Львівської Гімназії. На дев’ятнадцятому році життя вступає до Перемиської Семінарії, яку успішно закінчив 1935 p., і того року був висвячений на священика у Перемиській катедрі св. Івана Хрестителя, святителем був Преосв. Йосиф Коциловський (мученик за віру).
Священичий шлях починає в 1935 р. в парафії с. Стефкові, де пробув до 1937 p., відтак призначили його душпастирем у с. Лупкові, оба села Ліського повіту. Тут розгортає він не тільки душпастирську діяльність, але також громадську, через яку має клопоти з польською поліцією. Коли масово починаються арешти наших священиків о. Іван Кіт дістає дозвіл покинути рідний край, що й зробив 2 травня 1946 р. та потайки переходить на терен Чехословаччини, де стає душпастирем в с. Керчовці. Вже 12 серпня 1946 р. був арештований, в тому селі де був парохом. За поміччю добрих людей йому вдається втекти. Ще того самого дня залишає Керчовці. Майже місяць часу, тобто до 15 вересня 1946 р. перебуває в Розтоках, Пряшеві й Брні. В половині вересня 1946 р. тайно переходить німецьку границю й переховується, щоб не попасти в руки НКВД, до кінця вересня в Тіршенройті й Травштайні.
Від початку жовтня 1946 р. до 4 квітня 1948 р. о. Іван займався нашими біженцями в Любек, Нойштад і Кіль (Lubeck, Neustadt, Kiel), пів. Німеччина, в той час англійська зона. На прохання владики Івана Бучка, Апостол. Візитатора на Зах. Европу, 6 квітня 1948 р. о. Іван Кіт прибув до Бельгії та через два роки душпастирював в Тразені. 19 березня 1950 р. був номінований на душпастиря в Шарлеруа та околиці. В той час придбав іконостас та чудовий кивот для україн. катол. церкви в Шарлеруа, яку українське душпастирство одержало для користування, від бельгійських церковних властей.
Дня 16 серпня 1964 p., знову на прохання Преос. владики Івана Бучка, він залишив Шарлеруа та перейшов до Лювену, щоб провадити Студентський Дім (чи Осередок), де пробув до 1971 року. Тут він сповняв не лише обов’язки директора студентського гуртожитку, але також душпастиря для українців з Лювену та околиці. Ті, що в Лювені залишилися, добре пригадують собі, як покійний організував, при помочі вірних та наших відданих та працьовитих сестер-монахинь, велелюдні спільні Свят-Вечорі та спільне свячене.
В 1971 р. о. Іван знову залишив Лювен та перейшов до Шарлеруа, де й остався до кінця свого життя. За весь час душпастирювання видавав квартальник «Наше Душпастирство». Навіть останньо, як уже був хворий, ще видав одне число цього квартальника, де інформував своїх вірних, не лише про порядок Богослужень, а головно подавав хроніку душпастирства, тобто про новонароджених та охрещених, тих, що вінчалися та про тих, що упокоїлися. Більше того, він одинокий може в світі, що подавав точний звіт з його господарської (фінансової) діяльности. Вже на початку побуту в Шарлеруа покійний став ініціятором та шукачем спонзорів, головно серед бельгійців, закупу «Українського церковного дому», для потреб вірних Шарлерівщини та околиць. В цьому домі сам жив, а також сестри, що допомагали в праці душпастиря. Тут були приміщення для української школи велика бібліотека, а головно простірна заля, де могли збиратися вірні на відзначення різних свят та імпрез. Ця посілість стала власністю Т-ва «Апос. Візитатура».
В 1975 р. був номінований почесним крилошанином, а в 1978 p., св.п. Блаженішим Патріярхом Йосифом, піднесенитй до гідности мітрофорного протоієрея. В 1982 році був вибраний на голову Т-ва «Апостольська Візитатура», з того часу став редактором журналу «Голос Христа Чоловіколюбця» до 1988 p., а головою А.В. до 1993 р.
1948 року став активним членом УНОТ (Українське Науково-Освітнє Т-во). В 1978 р. став головою, і ним залишився, до останніх днів. Цьому Т-ву присвятив дуже багато праці, а головно в рідно-шкільному секторі. Довгі роки був шкільним референтом. Дбав не тільки, щоб діяла українська доповняюча школа в Шарлеруа, але також в інших осередках нашого згромадження.
Отець Іван часто організував учительські конференції та зустрічі з батьківськими комітетами та старався здобути для дітей шкільні підручники. Як відданий душпастир та виховник брав активну участь у дитячих оселях, що їх організував УКД та СУМ.
У 1981 році о. Івана було обрано головою Товариства священиків ім. св. Андрея, європейська область, та був редактором Бюлетення того ж Товариства. Варто підкреслити, що о. Іван належав до успішних організаторів прощ до відпустової місцевості Люрду, Франція, та паломників до Риму.
Отець Іван був обраний на голову громадського комітету для відзначення тисячоліття хрещення Руси-України, для якого вклав багато своїх зусиль і своїх особистих пожертв на цю ціль. Завдяки його заходів відбулось величаве відзначення тисячоліття хрещення Руси-України на терені Бельгії, у якому взяли численну участь не тільки українці, але й бельгійці.
Після смерти о. Г. Фуканьчика о. Іван перебрав на себе душпастирські обов’язки над вірними у Лєжі. Тут він за допомогою Патріярха Йосифа та покійного проф. Петра Зеленого закупив приміщення, у якому відправлялись св. Літургії. Тут же, у Лєжі, постало Товариство св. Софії, головою якого обрано о. Івана.
Як тільки прибув із заслання св.п. Патріярх Йосиф, о. Іван повністю піддержував його ідеї та фінансово піддержував здійснювати його пляни. Отець Іван належав до щедрих жертводавців на потреби української преси, зокрема журнала «Патріярхат», «Християнський Голос» та інші пресові видання. Не забував також про потреби Наукового Товариства ім. Шевченка у Парижі чи Український Допомоговий Комітет.
Навіть тоді, коли о. Іван був тяжко хворий, перейшовши операцію, не переставав продовжувати свою віддану душпастирську працю у Шарлеруа та Тамін і все ще мріяв переїхати на стало в Україну, але, на жаль, невблагана смерть, що наступила 21 січня 1997 року, перервала нитку його багатотрудивого й відданого душпастирського життя.
Похоронні обряди відбулись 25 січня 1997 р. у величавій і просторній місцевій римо-католицькій базиліці, яку заповнили вірні українці й бельгійці, приятелі покійного о. Івана. Заупокійну св. Літургію відправив Владика Михайло Гринчишин з Парижа у сослужінні о. д-ра Михайла Димида зі Львова, о. мітр. Павла Когута з Франції, о. Василя Воротняка з Німеччини, о. Ал. Петра з Голляндії, о. Фелікса Біленкого, о. Петра Костюка, о. Тео Ван ден Гаута та о. Адама Фігурека з Бельгії. Також участь взяли диякони Шкода Атіль та Роман Ковальчук. Бельгійський єпископат репрезентував генеральний вікарій о. Госерє Джін-Пєр (Rev. Gosserie Jean-Pierге), який виголосив вдумливе прощальне слово, на французькій мові, відмітивши віддану працю о. Івана Кота та його щиру співпрацю з бельгійськими душ- пастирями та єпископатом. Владика Михайло Гринчишин попрощав о. Івана у Божу вічність від УКЦеркви. Під час похоронів співав хор ім. Т. Шевченка під диригентурою пані Михайлини Світої.
Покійного о. мітрата Івана Кота похоронено, згідно з його бажанням, в Україні, у селі Звертові, що сталось завдяки старань Амбасади України п. Воздігана В’ячеслава та місцевих властей села Звертів. Цими справами займався і їх полагоджував адміністратор «Апостольської Візитатури» Іван Бойко.
Після похоронних обрядів, у церковному домі відбулись поминки, під час яких з прощальними промовами виступили: Владика Михаїл, який при цьому сказав, що місце покійного о. Івана Кота займе й буде парохом о. Адам Фіґурек, від посольства України в Брюсселі, промовляв секретар Сергій Мішустін, який також прочитав листа-співчуття посла України Бориса Тарасюка, мгр. Микола Когут прощав від мирян, а від української громади у Бельгії прощав мгр. Омелян Коваль. Під час похоронів був присутнім з української амбасади України Сергій Коростій з дружиною Олею. Поминки закінчено молитвою «Достойно…». Вічна пам’ять о. мітратові Іванові Котові!
Микола Когут
