В неділю, 22 грудня 1996 p., Відділ Українського Патріярхального Товариства у Норт Порті, Фльорида, успішно провів панель присвячений 400-літтю Берестейської Унії. Програму відкрив голова Омелян Граб та представив модератора панелю, проф. Р. Романишина, почесного голову УПТ, Відділу у Норт Порті, який вміло проводив імпрезою. Молитву провів парох Собору Входа в Храм Пресвятої Богородиці о. мітрат д-р Іван Тилявський.
Опісля присутні прослухали ряд цікавих доповідей, що їх дали панелісти, а відтак відбулась жива дискусія. Панель розпочав о. Володимир Волощук темою «Яку віру прийняв св. Володимир Великий», у якій подав нарис як творилась Київська Церква на основі візантійського обряду за княжих часів Руси-України. Він подав цікаві факти, як Візантія, через своїх насланих єпископів і ченців, старалась накидати свою владу в Київській Русі та навіть зміняла тексти літописів на свій лад. Одначе, Київська Русь не взяла активної участі в роздорі між Візантією і Римом у 1054 p., а дальше та безперервно мала тісні зв’язки із Римом та Західним Світом. В той час сформувалась самоуправна, або на ділі «Помісна» Київська Церква, східнього обряду, як питома для населення княжої Русі. Ця церква мала своїх святих, свій власний церковний календар та свої церковні звичаї. Навіть після монгольських і татарських нападів. Київські митрополити вдержували дружні відносини із Римською Церквою та були учасниками ряду соборів Вселенської Церкви як представники Помісної Київської Церкви.
Другим панелістом був о. мітрат д-р Іван Тилявський, якого темою була: «Церковна орієнтація Західної Церкви після Тридентського Собору і Церковна ситуація Київської Митрополії на цьому тлі». Отець парох накреслив стан церковних роздорів і подій, які відбувались на цьому полі в XVI столітті. Римська Церква боролась із хвилею протестантизму, яка йшла по цілій Европі та досягла земель України. Закон Єзуїтів почав насильну тактику боротьби з протестантами і також із православними. До цього долучився Польський шовінізм та змагання створення імперії «від моря до моря». Ряд українських вельмож і бояр перейшло до Римської Церкви і спольонізувались… Тимчасом роля Візантійського Патріярха впала від часу захоплення Царгороду Турками (1458 p.), а на Півночі почався творити «Третій Рим» — Московська Церква, яка взяла на себе ролю захисника православ’я. Це сталось зокрема від 1589 p., коли Царгородський Патріярх Єремія визнав Московський Патріярхат та без згоди Київського митрополита передав цілу Київську митрополію під юрисдикцію Московського Патріярха.
Відтак Марія Наваринська мала слово на тему: «Терниста доля Берестейського з’єднання». Київська Церква, ставши під загрозою з двох сторін: «Третього Риму» в Москві й польського натиску від кліру й уряду, почала робити заходи для самозбереження своїх прав і обряду. Через декілька років Київський Митрополит і його єпископи радились на синодах і вирішили звернутись до Риму із пропозицією договору, який гарантував би самоуправу та задержання свойого східного обряду. Ватикан поставився прихильно до цього проекту, бо він на ділі вже давніше був прийнятий на Фльорентійському Соборі (1438-1439). Під час переговорів Рим ставився до Київських владик як до представників Помісної Київської Церкви і підписав цей договір як унію Римської Церкви із Помісною Київською Церквою. Це була дійсно велика історична подія з’єднання двох Церков із двома різними обрядами в одну Вселенську Церкву. На жаль, ні Варшава, ані Москва не залишила Київ, а зразу почалась завзята боротьба, щоб унію знищити. Московський цар, за допомогою козаків, почав нищити уніятів, а Польща продовжувала латинізацію та польонізацію на своїх теренах. Після розборів Польщі, мала частина Київської Митрополії перейшла під панування Австрії і це, мабуть, врятувало унію, бо на теренах, що їх зайняла Москва, царі безпощадно нищили залишки Помісної Київської Митрополії, її єрархів, священиків, монаші чини та вірних. Московське православ’я стало могутньою зброєю для будування Російської імперії. Це продовжується ще до сьогодні.
Четвертим панелістом був Василь Самофал, якого тема доповіді була: «Що дала Берестейська Унія Українській Католицькій Церкві?». Доповідач, сам знавець теології, підсумував думки своїх попередників та позитиви і негативи акту з 1596 р. Хоч Унія спричинила роздор у народі, то все ж таки вона поставила Київську Митрополію як Помісну Церкву, яка змогла пережити чотири століття лихоліть і вдержати свій східний обряд і свою приналежність до Вселенської Церкви. Можна теж вважати, що саме ця Церква була остоєю національної окремішности, яка не дала себе знищити ні Москві, ні Варшаві. Тепер у відродженій Україні вперше можна буде спростувати ряд негативів, що їх поширювали наші вороги про Унію та розпочати діловий діялог із православними за вказівками наших пророків Митр. Андрея Шептицького й Патріярха Йосифа Сліпого.
По доповідях відбулась жвава дискусія із запитами до доповідачів, які давали обширні пояснення. Відчувалось, що Берестейська Унія не буде перешкодою, але стане помостом для майбутніх екуменічних розмов із братами православними.
С. М. Тимяк
