м. Львів, 3-4 жовтня 1996 р.
3-4 жовтня 1996 року в м. Львові проходила міжнародна церковно-наукова конференція, присвячена 400-річчю з дня народження Митрополита Київського Петра (Могили), а також проблемам Брестських соборів 1596 року, в якій взяли участь православні ієрархи, духовенство, представники монастирів, духовних навчальних закладів, братств, вчені, церковна громадськість з України, Білорусі, Росії, Польщі. Конференція була організована Львівською єпархією Української Православної Церкви.
Програма урочистостей включала панахиду в пам’ять Митрополита Петра (Могили), учасників православного Брестського собору 1596 року, Львівського собору 1946 року, а також всіх, що за віру православну життя своє поклали, і урочистої Божественної Літургії у свято-Георгіївському храмі м. Львова.
З посланнями і вітальними словами до конференції звернулись: Блаженніший Патріярх Святого Граду Єрусалиму і всієї Палестини ДІОДОР І, Святіший Патріярх Московський і всієї Русі ОЛЕКСІЙ II, Блаженніший Митрополит Варшавський і всієї Польщі ВАСИЛІЙ, Блаженніший Архієпископ Вашингтонський, Митрополит всієї Америки і Канади ФЕОДОСІЙ, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України ВОЛОДИМИР, Високопреосвященніший Митрополит Мінський і Слуцький ФІЛАРЕТ Патріярший Екзарх всієї Білорусі, Високопреосвященніший Митрополит Ліддський ТИМОФІЙ Генеральний Секретар Єрусалимської Патріярхії, а також Преосвященні архіпастирі — учасники конференції, представники духовних шкіл, монастирів.
Під час восьми пленарних засідань було заслухано 30 доповідей і виступів. Частина їх висвітлювала життя і діяльність Київського Митрополита Петра (Могили) — відомого захисника Православ’я в Україні в один із найбільш складних періодів нашої історії.
Це був насправді великий церковний діяч, захисник віри і народний просвітитель, філософ і катехизатор, проповідник і подвижник благочестя. Служіння Митрополита було спрямоване, зокрема, на розвиток просвіти, становлення богословської академічної думки. Широко відомі його праці в галузі Православної догматики («Катехизис»), літургіки («Служебник», «Требник»). Багато зусиль доклав Митрополит для організації і становлення Києво-Могилянської колегії, яка з часом розвинулась і переросла в Києво-Могилянську Академію.
Становлення і визнання церковної ієрархії Київської Митрополії — це ще один з результатів його багатогранної діяльності на катедрі Митрополита Київського.
За словами відомого історика Руської Православної Церкви митрополита Макарія, «ім’я Митрополита Київського Петра (Могили) — одна з найкращих прикрас нашої церковної історії».
Разом з тим, особа Митрополита Петра (Могили) викликає певні суперечливі думки. Як погоджувались більшість виступаючих, ці суперечливості пояснюються насамперед історичною і політичною ситуацією тієї доби та станом богословської думки і умовами її формування.
Було зазначено, що назріла необхідність у більш детальному висвітленні життя і діяльності Митрополита Петра (Могили), у зв’язку з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви про підготовку матеріялів на предмет його канонізації.
При вивченні й оцінці діяльности митрополита Петра (Могили) необхідно враховувати, з одного боку, падіння Константинополя і залежність Цареградського Патріярха від іновірної влади, з іншого – слабкість Патріяршої влади в Москві яка пережила тяжкий період смути. Митрополит Петро, по суті, залишався єдиним значним церковним виразником і захисником православної віри в католицькій Польщі, політика якої була спрямована на ліквідацію Православ’я.
Учасники конференції розглядали також наболілу проблему унії, проти якої виступав Митрополит Петро (Могила). Було констатовано, що Брестський уніятський собор 1596 року, з позиції канонічного права Православної Церкви, був незаконним. Крім того, унія є взагалі хибним шляхом для досягнення церковного єднання, і 400 років з часу її впровадження підтверджують з усією очевидністю її загарбницький і руйнівний характер.
Виходячи з того, що Святіший Римський Престол
а) відмовився від багатовікової позиції ставлення до Православних Церков як до схизматичних згромаджень, проголосивши їх Церквами-Сестрами Римо-Католицької Церкви;
б) визнав, що унія не може бути «методом пошуку єдности тому, що вона протистоїть спільним традиціям наших Церков», і «в сучасному пошуку повної єдности у вірі уніятство як метод виключається», що було підтверджено в Баламанді (Ліван) в 1993 p.,
в) учасники конференції звертаються до Папи ІОАНА ПАВЛА II з проханням підтвердити справою свою братську любов до православних Патріярхів, а також виявити задекляроване сестринське ставлення Римо-Католицької Церкви до Православних Церков — скасувати Брестську і Ужгородську унії, які є штучною стіною між нами, а не й далі благословляти, підтримувати і поширювати її.
Враховуючи складну релігійну ситуацію, що склалася в Україні в результаті процесів, пов’язаних з відродженням унії, учасники конференції вважають приїзд в Україну Святішого Папи Римського недоцільним до того часу, поки не будуть справедливо розв’язані релігійні конфлікти між греко-католиками і православними в Західній Україні й поки не будуть забезпечені світською місцевою і церковно греко-католицькою владами нормальні, тобто такі, які мають інші релігійні конфесії, умови для існування Української Православної Церкви на Галичині.
В іншому випадку візит Святішого Отця в Україну може виявитися додатковим серйозним дестабілізуючим фактором в релігійному й суспільному житті держави.
У зв’язку з цим, конференція доручила оргкомітетові, на чолі з Преосвященним Єпископом Львівським і Дрогобицьким АВГУСТИНОМ, від імені її учасників надіслати відповідні листи Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України ВОЛОДИМИРУ, Президенту України п. Л. Д. КУЧМІ, Святішому Папі Римському ІОАНУ ПАВЛУ II.
Увагу учасників конференції привернула особа Екзарха Константинопольського Патріярха архидиякона Никифора Парасхеса Кантакузина. Його життя, діяльність, роль у православному Брестському соборі 1596 року й мученицька смерть заслуговують детального, глибокого вивчення для майбутньої підготовки матеріялів на предмет його канонізації як мученика та ісповідника.
Всі учасники конференції одностайно підтримали думку про необхідність встановлення особливого дня пам’яті учасників православного Брестського собору й всіх отців, братів та сестер, які від унії постраждали і життя своє поклали за віру православну.
Збережена мова оригіналу
Вірно:
+ Августин, єпископ Львівський і Дрогобицький
