Манчестерська громада пережила 24 серпня 1996 р. пропам’ятний день в історії свого церковного й національного життя. До цього спричинились дві події: благословення відремонтованої й розмальованої церкви та відмічення П’ятиріччя Незалежности України.
В Манчестері українська громада вже існує 100 років і впродовж того часу їхніми духовними потребами займалися різні отці. Перед Першою світовою війною Сальфордський Владика Тома Геншов дав дозвіл декретом 23.01.1903 польському священикові Альоїзієві Фольтінові займатися душ- пастирською працею серед поляків, литовців, а пізніше українців. Його офіційний титул був «Сарpellanus populorum Slavonicorum — Капелян слов’янських народів». Люди зібрали гроші й відкупили від протестантів храм, перетворивши його на каплицю св. Казимира (Reather St.-Oldham Rd). Посвячення каплиці відбулося 1904-го року.
Минула війна й наші вірні ходили до св. Казимира аж до 1921 p., коли церковця була закрита, почали ходити до церкви св. Чада, але 1933 р. місцевий Владика Геншов дав дозвіл нашим людям та литовцям користуватись шкільною церквою св. Вільгельма, біля св. Чада (Angel Meadows). Душпастирем став литовець о. Норбутас. Коли церкву збурено, церква св. Чада стала знову парафіяльною церквою наших вірних до 1954 p., коли перейшли до власної церковці, яку о. Дзьоба закупив 1954 р.
Після Першої війни Владики: Митр. А. Шептицький в 1921 p., Микола Чарнецький 1932 і 1937 pp., Й. Сліпий (ректор Львів. Дух. Сем.) в 1935 p., о. Босський з Бельгії, ЧНІ (Ван дер Бош), о. Я. Перрідон з Франції, відвідали принагідно манчестерських вірних, відправляючи для них Службу Божу, слухаючи сповіді, уділюючи перше Святе Причастя дітям, але не було сталої духовної опіки, як раніше.
Після Другої світової війни ситуація покращала, бо в 1949 р. душпастирем манчестерців, при англійській кат. церкві св. Чада, при вулиці Чітгам, став о. Ст. Колянківський, а після цього від’їзду до Канади 1951 p., його місце зайняв о. Еммануїл Кордуба. по смерті якого в 1953 р. прибув о. В. Дзьоба, який відійшов в 1966 році. У тих всіх роках відчувалася потреба набуття власної церкви, що сталося 1954 р. за о. В. Дзьоби. Після нього парохами були о. Я. Гаврилюк, о. П. Лунів, о. М. Квітковський, а зараз парохом є о. Я. Рій з України.
Манчестерська церковця Успення Пресвятої Богородиці, як будинок, походить з минулого століття і є колишнім протестантським храмом так званим Sunday Congregational School, відкуплений за 3000 фунтів, без коштів ремонту. Вона була посвячена архипастирем скитальців Владикою Іваном Бучком, 29 серпня 1955 p., який також 22 липня 1956 р. посвятив іконостас роботи майстра Михайла Олійника.
Роки проходили… Церква була побілена і помальована в 70-их роках П. Молюхом, але стан церкви в 1996-му році був жалюгідний: дах пропускав воду, в стіни в середині геть почорніли від свічок…
Міська архитектурна комісія ствердила, що дах потребував крайнього й цілковитого ремонту, інакше власті були б проголосили церкву небезпечною до вжитку. Треба було кликати професіоналістів і отримати кошторис на направу. Прибули й дали кошторис: 24.000 фунтів! Комітет в складі М. Мандзія на чолі, Д. Литвина, скарбника, п-і 3. Лен, секретарки, взялись до організування збірки. Потрібні фонди були зібрані через короткий час і вдалось направити дах. Комітет разом з парохом о. Я. Роєм вирішили розмалювати весь інтер’єр і покликали для цієї праці митців з України, Петра Артем’яка (головний координатор робіт), Федора Крупки, Олекси Огородника й Михайла Шевчика. Почали вони своє діло з кінцем червня і до сих пір завершують роботи. Розмалювали всю передню стіну на тему св. Причастя (Апостоли приступають до Ісуса, який роздає їм Причастя), як і яруси іконостасу: Христові Празники (Різдво, Воскресіння, Вознесіння, В’їзд в Єрусалим) та Богородичне Свято (Благовіщення) і Зіслання Святого Духа, і нижній під головними іконами (Жертва Авеля і Каїна, Зустріч жерця-священика Мелхіседека з Авраамом (підносить йому хліб та вино), після його перемоги над ворогами, жертва Авраама, Мойсей підносить мідяного змія в пустині, щоб врятуватись від смертельних укусів пустинних зміїв). Крім того — велика запрестольна ікона Успення, двох ангелів. Хрещення України… По бічних стінах — стінописні образи чотирьох євангелистів. Вже не говорю про весь інтер’єр церкви наново помальовані: стеля, хори, колюмни… Вони виконали колосальну роботу, за що належиться їм низький поклін і велика дяка.
В одинадцятій годині, в неділю, 25 серпня, була відправлена торжественна архієрейська Служба Божа, яку відслужив Владика М. Кучм’як в асисті отців: пароха Манчестеру, Я. Роя, Є. Небесняка, ректора УПСМ в Римі, І. Білика з України, який перебуває у Лондоні, М. Корчагіна пароха Галіфаксу і Я. Лещишина, пароха Ноттінггаму. Церква була виповнена богомольцями. У першій лавці — головний технічний дорадник посла України у Великобрітанії Ролянд Франко з дружиною і голова місцевого відділу СУБ, Михайло Мандзій. З’їхалися вірні з цілої околиці, щоб взяти участь у великому торжестві благословення відремонтованої і розмальованої церкви.
Хор «Гомін» під батутою маестра Я. Бабуняка прегарно співав до Служби Божої. Владика у своїй проповіді підніс дяку й шану Богові за його благословення над українським народом, що дав йому можливість відсвяткувати п’яту річницю незалежности України. Після Служби Божої о. Іван Білик з України мав знаменне слово про значення Божого храму. Владика посвятив іконостас та розмальовані стінописи. На завершення торжества, владика щиросердечно подякував всім, які спричинились до уможливлення того свята.
П’ЯТИРІЧЧЯ НЕЗАЛЕЖНОСТИ УКРАЇНИ
З церкви учасники перейшли до Народного Дому СУБ, при вул. Смедлі, де для гостей був приготовлений смачний обід.
О четвертій годині почалась академія з приводу 5-річчя Незалежности України. Також і тут, як і в церкві, — заля була виповнена вщерть. Між гістьми, крім Владики М. Кучм’яка, представника українського Посольства України у Великобрітанії, Ролянда Франка, були присутні також представники Англійської Католицької Церкви в особі владики та його секретаря, мейор міста Бері з дружиною, директор шпиталю в Кромпсол і представники всіх громадських організацій в Манчестері. Промовляли: голова відділу СУБ в Манчестері М. Мандзій, Р. Франко та Владика М. Кучм’як. Евгенія Мандзій заповідала мистецькі виступи. Хор «Гомін» під диригентурою маєстра Я. Бабуняка виконав низку пісень: «Марш УПА», «Грайте, бандури, грайте», «Вставай народе…», «Орлик», хореографії Марійки Бабич і Дм. Парадюк виконав: «Хустина», «Чумарочка», а мішаний хор «Відродження» під батутою Галини Савчин-Литвинів виконав: «Отче наш», «Благостови, душе моя Господа», «Як ішов я з Дебречина додому». Милою несподіванкою був виступ наймолодших зі школи танців ім. П. Дністровика, які задемонстрували три танці: «Козачок», «Чумак» і «Гуцулка». Деклямували дівчатка: Мирослава Кохан вірш «Хто я?» і Соломійка Попов «Присягав». З чуттям продеклямувала вірш «Клятву» Калина Мандзій.
Після концерту гості були запрошені на гостину. Вони були вельми задоволені не тільки концертом на високому рівні, але й приємною атмосферою, що була під час гостини.
Український народ втішається Божим благословенням, тому що українські вірні Його люблять, почитають і зберігають Його Заповіді. Вияв їхньої любови до Нього відремонтована й розмальована церква, якій, коли завершиться вся робота, не буде кращої на цілому нашому терені. Кожний англієць, коли ввійде до церкви й погляне на ікони та стінописи, може тільки подивляти таких здібних митців, що в такий спосіб шанує свого Бога.
Всі ми вже п’ятий рік святкуємо те. для чого ми ціле життя жили й за що боролися. Ми прибули на Бритійські острови з нічим, тільки в тому, в що були одягнені. Починали від нуля. Закладали сім’ї, працювали, будували доми, церкви, де б можна було збиратися, виховувати дітей в рідному дусі й ознайомлювати бритійців з нашою справою та домагатись незалежности для України. Несподівано в 1991 р. Україна стала незалежною. Яка це була радість у наших душах. Це великий дар від Бога.
Сьогодні, нам треба переосмислити наші пляни та працю. Україна вільна й нам слід бути діяльними по двох лініях: допомогти Україні і скріпити українське організоване життя на нашому терені, якому сильно загрожує асиміляція: вдержати набуті осередки, скріпити шкільництво, допомогти пришельцям з України, які тут вже настало оселилися, ввійти в організоване життя… Така перспектива заслуговує на довшу статтю і на не один «округлий стіл» між молодшими та старшими.
Дай Боже, аби нинішній пропам’ятний день закарбувався надовго в душах манчестерських українців та всіх присутніх і заохотив їх подвоїти свої зусилля в користь Української Церкви та Народу!
