Вияснення Видавничої Комісії до справ книжки «Невидимі Стиґмати» /«За Патріярхат» ч. 23, стор. 43/ було вислане др. Лапичакові в грудні минулого року, він надрукував його 25 лютого цього року, постаравшись за цей час вияснення на нього від пані Рудницької. Не будемо давати тут «виясння на вияснення», хоч введена панею Рудницькою система дискусії і відповідей вимагала б того. Залишимо це на майбутнє. Дамо лиш наше ствердження, і наведемо до нього факти. Фактів натягати не будемо, бо нам це нічого не поможе.
Ствердження є таке, авторка книжки “Невидимі Стигмати”, пані Мілена Рудницька, затіяла проти Видавничої Комісії диверсію, якої ще видавничий світ не бачив. Незамовленим у неї вступом до книжки вона плянувала заперечити й поставити під сумнів зміст книжки й тим нанести моральну шкоду Товариству, Видавничій Комісії а найбільше Верховному Архиєпископові, а випуском на ринок так спрепарованої книжки довести Видавничу Комісію до фінансової руїни. Це ствердження базується на таких фактах:
- Авторка під час праці над книжкою мала відношення до Верховного Архиєпископа позитивне, а під час переговорів з Вид. Комісією про вступ змінила на неґативне.
- Авторка зламала домовлення з Видавничою Комісією. Зламання договорення Авторкою було свідоме, не диктоване незалежними від неї причинами, і цілеспрямоване на шкоду Верховного Архиєпископа.
- Користаючи з того, що Видавнича Комісія не була в тому самому місці що друкарня, Авторка заплянувала видрукувати перші примірники книжки із її диверсійним вступом в секреті перед Комісією і перед Верховним Архиєпископом, та поставити Комісію перед доконаний факт моральної і фінансової руїни. Комісія встигла запобігти, що цей саботаж пані Рудницькій не вдався.
- Допустившися такого провалу її скандальних плянів пані Рудницька старається у пресі кожну деталь афери інтерпретувати на шкоду Верховного Архиєпископа, переслідуючи тим свою найголовнішу ціль.
Кожна розумна людина скаже з певністю, що зірвання умови, чи підготовка саботажу – це справи легального порядку, а не полеміки у пресі. І матиме рацію. Пані Рудницька також знає, що легальні справи належать до суду, а помиї до преси. Вона з усіми справами пішла до преси, бо це найкраще місце, де можна вилляти найбільше помий на голову Верховного Архиєпископа.
Хто за це все платить ?
Ставимо таке питання цілком не демаґоґічно, бо знаємо, що др. Лапичак має більше своїх власних грошей, як автор цієї статті. Питання поставлене з розмислом в стосунку до тих зовнішніх сил, з якими «уніяти» Лапичак і Рудницька працюють в унісон, бажають вони цього чи ні. Знаємо з чужої преси, а найбільше з Римської, що Ватиканська адміністрація дуже наполегливо старається не допустити до друку деяких праць, деяких авторів. Спомини Кардинала Міндсценті успішно попали в орбіту видавничих впливів Ватикану й ані він сам, ані його вірні цього видання ще не бачили, і Бог зна чи колись побачать. Нотатки покійного Кардинала Тіссерана також або десь застрягли по дорозі до друкарні, або «осмислюються» курійними бюрократами, заки хтось їх побачить. Ставимо відкрите питання усім нашим прихильникам і противникам: в стосунку до видання книжки «Невидимі Стигмати» були ці ватиканські видавничі експерти індиферентні, та чи придивлялися йому заклавши руки за спину? Або чи мали вони труднощі заглянути до друкарні в Мюнхені й виявити своє «позитивне» до книжки наставлення? Ми не питали б, коли б ми не відчули того у нашій праці в Комісії.
А тепер друге пов’язане з тим питання: чи успіх такої діяльности є випливом християнської етики й любови, чи повного гаманця?…
Б’ють нас, ідеалістів, не тільки капіталістичними банкнотами, але й щедро відкритими для цієї цілі контами держапляну УРСР. За них друкують мільйони тиражів памфлетів й напів-наукових видань проти нашої церкви, проти її голови Кир Йосифа VII й других людей. Який могутній унісон!
«Радянська Україна» від 21 січня ц.р. в статті п.н. «Балаган войовничих уніатів» пише: «Отже, навіть за кордоном розвіялись останні сумніви щодо справжніх мотивів ганебної діяльності Сліпого та інших уніатських ультра. Використовуючи низькопробну брехню, розбавлену релігійною демагогією, вони хотіли б знайти нових споживачів буржуазно-націоналістичного дурману, врятувати від остаточного краху центри антирадянських провокацій»… «У багатьох віруючих емігрантів провокаційна, далека від канонічних справ, метушня Сліпого навколо патріярхату і «боротьби з Комунією» викликає справедливий гнів і презирство»…
Ось так встановлено лінію.
Ставайте й рівняйтесь під неї усі Нижанківські, Бараболяки, Лапичаки, Рудницькі /обабіч залізної куртини/, та інші світські і духовні «віруючі емігранти», здалеку від «провокаційної, далекої від канонічних справ, метушні Сліпого навколо патріархату»…
Для вас, сказав би невмірущий Остап Вишня, «під’їхала платформа».
Сідайте, і не злазіть з неї!
