Спливають роки, мов весняні води,
Минає бистро молодість ясна,
Ось був світанок… Вже й сонце заходить…,
Вже й надвечір’я нашого життя.
Як блискавично весни різноцвітні
Нам у дитинстві майнули крилом,
Остались тільки мрії заповітні…
І все здасться неймовірним сном.
Травень і червень бистро промайнули
В калейдоскопі різних кольорів.
Суниці ніжним запахом дихнули,
В душі бринять ще трелі солов’їв.
Гарячий подих липневої ночі
Овіяв душу нам літнім теплом,
і думка в юність повернутись хоче
В безмежній тузі за рідним селом.
Жнивами щедро радує нас літо,
Дарунки осінь несе нам рясні,
А я ніколи не можу забути
П’янкі весняні фіялкові ДНІ…
Всі пори року по-свому красиві,
Але для мене найкраща — весна.
Що дні дитинства згадує щасливі
І давні мрії юного життя.
Подумать тільки, як швидко минають
В житті людини в старості роки,
Згадайте друзів, яких вже немає.
Які на той світ уже відійшли.
Хоча у мене роки вже похилі
Та не охота цей світ покидать,
І поки доля дарує ще сили,
Я буду пісню радісну співать!..
Рожище — 1984
Богдан Мигаль
