Від деякого часу уведено добрий звичай відзначати у місяці травні День Матері, а у місяці червні День Батька, щоб у такий спосіб звернути особливу увагу і підкреслити вагому ролю батька у родинному житті. Батько, який виявляється ніби сторожем непорушности членів родини і родинного життя. Батько разом з матір’ю дбають про своє наслідство, про продовження свого роду, про їх добробут. Батько докладає усіх зусиль і не раз готовий на велику жертву свого життя, щоб тільки вдержати здоровим родинне звено, яке є найменшою клітиною суспільного життя. Від цих родинних звен залежить життя громади, життя держави. Роля батьків, себто батька і матері, є колосально велика, прямо визначальна, не тільки у суспільному, але також у релігійно-церковному житті.
Зовсім не випадковим є факт, що у Десяти Божих Заповідях, які Господь дав Мойсеєві, є одна заповідь, присвячена батькам, себто батькові і матері. У наших катехизмах ця заповідь поставлена на четвертому місці, і кажемо, що четверта Заповідь Божа звучить: «Шануй вітця твого і матір твою, щоб тобі було добре, і щоб ти довго прожив на землі». Звичайно, є й інші формулювання чи переклади тієї самої заповіді, але зміст і суть її залишається та сама. Також слід при цьому завважити, що нумерація Десяти Божих Заповідей не є однакова. Скажемо, що у Святому Письмі й інших релігійних книгах і довідниках вона стоїть на п’ятому або й іншому місці. (Свого часу проф. Дмитро Степовик писав про цю ж саму Заповідь, називаючи її п’ятою. Власне він користувався не нашим катехизмом, але книгами Святого Письма й іншими релігійними довідниками, і там ця Заповідь стояла під числом п’ять, а не чотири).
З повищого бачимо, як високо цінувалась роля батьків і батька у Старому і Новому Завітах. Хоч батька треба все шанувати, бо його не можна ні змінити, ні заступити, а він для нас усе зробив і робить, щоб ми проживали в щасті і здоров’ю довгі, довгі роки. Тому батькові належить наш доземний поклін та щирі подячні молитви до Всевишнього Господа Бога за його безмежну доброту і просім Всевишнього, щоб нагородив його кріпким здоров’ям і довгим життям, а помершим батькам дав життя вічне.
Водночас у цей День Батька згадаймо у наших молитвах Небесного Батька, Який світ сотворив і ним управляє, і подякуймо Йому за всі Його щедрі ласки і безмежну доброту і любов. Подякуймо Йому за те, що вислухав наших довгих і щирих молитов і воскресив із тюрми народів, яким був Радянський Союз, нашу Батьківщину — Україну, і знову символ розп’ятого Христа, хрест, високо непереможно вершить на наших землях і приносить українському народові любов і тільки любов. Молимось і віримо, що Всевишній Господь і Пречиста Діва Марія допоможуть українському народові вирватись із Чорнобильської трагедії.
Також складаємо наш особливий доземний поклін Батькові — Главі УКЦеркви Патріархові Мирославові-Іванові кардиналові Любачівському і водночас вітаємо з днем народження, 24 червня, й бажаємо багато кріпких сил, довгих років життя, Божих ласк, успіхів у нелегкій праці на славу Божу і добро УКЦеркви.
Згадуючи у День Батька нашу Батьківщину — вітчизну — Україну, нам дивно, що сучасні державні мужі відкривають нам якусь іншу вітчизну, бо відзначають 51 річницю перемоги у Великій вітчизняній війні. На милість Бога, про яку ми вітчизну говоримо? Про ту вітчизну, що поневолила вільний український нарід у вісімнадцятих роках цього століття? Яка це вітчизна, що знищила на родючій українській землі у 1932-33 роках штучним голодом понад сім мільйонів життів українських селян. Чи, може, про ту вітчизну, що під кінець тридцятих років скосила українську інтелігенцію, залишила жертви у Биківні, Вінниці, Львові, Дрогобичі, Івано-Франківську і багатьох інших місцях? Чи, може, говоримо про вітчизну, яка мільйони людей з України вигнала на заслання і посадила у застінки КДБ, а другі мільйони створили великий ісход з рідних земель, пішли у незнане, шукаючи волі, які сьогодні становлять українську діяспору, зберігши незаплямленою українську ідентичність? Що ж це була за вітчизна, коли поставила брата проти брата. Українська Повстанська Армія боролась за справжню Вітчизну-Україну, у якій господарем мав бути український нарід. Перемога вашої вітчизни була трагедією людства. Ця вітчизна знищила брунатний фашизм, але встановила свій власний червоний фашизм, яким був комунізм, що знищував усе вільне життя та ніс загрозу для всього вільного світу. Ця ж вітчизна розпинала Україну. Погляньте, що сталось з кращими синами українського народу? Що сталось з тими, що у час процвітання тієї пекельної вітчизни несли світло правди, небагато з них залишились живими свідками, як Вячеслав Чорновіл, М. Горбаль, Е. Сверстюк, брати Горині, Л. Лукіяненко й інші.
На хвилину подумайте, ви є сьогодні носіями української державности, чи ви бажаєте сказати, що та вітчизна, що була тиранією всього вільного людства, варта уваги і величання, і поставити знак рівняння Вітчизни — України, української соборної і незалежної держави, яку Ви, Пане Президенте Л. Кучма, очолюєте. Може, ще не прийшов час, але треба про те думати, що ту вітчизну, яка була негуманною, яка була пострахом людства, треба засудити, і щоб така більше не з’являлась на цій земній кулі. Христос, розп’ятий на хресті, просив Небесного Отця не пімсти для своїх убивців, але прощення, кажучи: «Господи, Господи, прости їм, бо вони не знають, що роблять». Ми не просимо пімсти, але це не українська вітчизна! Шануймо нашу Батьківщину — Вітчизну — Україну, а буде нам добре.
М. Г.
