Столітня історія Євхаристійних Конґресів зачалась від дня святих Петра і Павла 1873 року, коли в одної побожної францужанки, Марії Марти Тамазіє зродилась ідея рятування світу від гріхів при помочі Пресвятої Євхаристії: «Де почитається Бога – там росте любов, а ті що беруть участь у почитанні Пресвятої Євхаристії, захоплюються приміром служіння Господеві й любови своїх ближніх, та поширюють цю ідею на цілий світ». І хоч це була особисті ідея одної побожної жінки – Церква присвоїла собі її і вже за вісім років пізніше відбувся в Ліль, Франція, перший світовий Євхаристійний Конґрес.
Від 18 до 25 лютого ц.р. відбувся у Мельборн, Австралія, 40 Міжнародній Євхаристійний Конґрес. Ця імпреза, яка повторяється періодично, має велике моральне значення для вірних і скріплюючий вплив для Католицької Церкви взагалі.
Оцінюючи цю імпрезу сьогодні з аспекту УКЦеркви й потреб її вірних конечно віддзеркалити її значення принайменше у трьох істотних ствердженнях.
Перше — це вартість Євхаристійного Конгресу як духово-релігійного чинника в церковній функції. Згідно з кличем Конґресу – «Щоб ви любили один одного, як Я полюбив. Вас»… це була маніфестація віри, відданости християнським, ідеалам, духової обнови та спрямування християнського релігійного життя на майбутнє. Хоч як традиційно по консервативному велася уся підготовка до Конгресу то практично не вдалося організаторам зберегти імпрезу перед яскравими виявами болячок сучасности, як війна, несправедливості, дискримінація, нерівності та нужда. Соціяльні, побутові та політичні течії сучасного світу вже давніше заставили Церкву займатися деталями буденщини її вірних і змінили подекуди її традиційний духово-релігійний характер на уряд соціального забезпечення.
Як багато в цьому відношенні Конґрес був успішний, відповідь старається дати єзуїт о. Кеннет Бейкер, у часописі «Кетолік Реджістер» від 18 березня, 1973 року, в статті під наголовком «Екуменічне намагання послабило Конгрес». Він пише: «Це перший раз в історії Конгресу не було процесії з найсвятїйшими тайнам на широку скалю. Цим католики заплатили ціну, щоб одержати на Конґрес трохи протестантів. Місто /Мельборн, Ред./ сподівалося біля сто тисяч народу, а прибуло всього лиш 27 тисяч. У пропаґандивній частині Конґресу говорилося недвозначно, що капіталі це лихо, яке веде до експлоатації бідних, а соціялізм і комунізм це освободження і добро для бідних. Усі частини програми Конґресу були добрі окремо, але вони не творили одної гармонійної цілости. Для мене це виглядало як намагання змішати воду з оливою, або кислі огірки з морозивом. Виглядало, що вживається Пресвятої Євхаристії для цілей інших, ніж почитання Господа Бога. Були голоси, що мельборнський Конґрес знівечить цей рух, який започаткувала Марія Тамазіє, бо він розвинувся у зовсім щось інше від первісної ідеї.»
Український учасник Конгресу мав нагоду бути учасником і очевидцем загального духового піднесення й відчути приналежність до католицького світу, але він шукав там не за заспокоєнням нескомплікованих щоденних життєвих потреб, але за чимсь більшим, вищим, за суттєвішим. Він їхав до Австралії, щоб побачити на очі посеред католицького інтернаціоналу свою рідну непоборну Церкву, представлену там її найвірнішими синами – її єрархією. Він бажав побачити її там у всій красі, якої не видно сьогодні на її землях, і яку тяжко доглянути в розсіянні. Про цей аспект Конгресу свідчить ствердження друге.
Хронологія процедури цього другого аспекту, назвімо його умовно зовнішнім оформленням української участі в Конгресі, така:
3-го січня Верховний Архиєпископ вислав листа до Святішого Отця в справі його виїзду до Австралії. 22-го січня ц.р. він одержав листовну відповідь, /лист ч.1/, а 31-го січня — паспорт. Зміст листа ч.1. такий:
Ваша Еміненціє !
Це є у зв’язку з Вашим листом з 3-го січня, в якому Ваша Еміненція поінформував Святішого Отця, що Вас запрошено до участи в Євхаристійному Конґресі в Мельборні для відправи Святої Літургії прохаючи про необхідну авторизацію.
Найвищий Архиєрей, після дбайливого розгляду питання, не має застережень щодо відвідин Вашої Еміненції того міста, якщо метою відвідин в Мельборні не є жадні інші цілі, як тільки вказана, що поїздка матиме виключно обрядовий характер та що вона відбудеться згідно з духовим і Євхаристійним значенням того торжественного міжнародного святкування.
Його Святість не має сумніву, що Ваша Еміненція виключить інтенції осіб робити заходи, які не є літургійні та які можна б інтерпретувати як натиск на Апостольську Столицю у справах, які не є згідні з існуючим законом.
Він дуже добре розуміє, як невідпорідно і шкідливо було б, якщо б Ваша Еміненція навіть мимовільно втручався в ту велику маніфестацію побожности і віри.
Вдячний Вашій Еміненції за увагу до його чемности, Святіший Отець висловлює свою добру волю та бажає зі свого серця, передати Вам Апостольське Благословення, як вираз Небесних Ласк. Він бажає Вам щасливої подорожі. Маніфестуючи Вам також мої власні добрі побажання, дозвольте мені з цієї нагоди знову потвердити мою глибоку пошану. Від Вашій Еміненції дуже відданого, в Бозі,
Й. Війо.
3-го лютого Верховний Архиєпископ вислав листи до усіх українських єпископів з проханням прибути до Австралії на Конгрес.
5-го лютого він мав авдієнцію у Святійшого Отця, а 9-го лютого одержав листа ч.2, який звучить так:
Дорогий Кардинале Сліпий !
Мені доручив Святіший Отець висловити Вам його найкращі побажання для приємної і духовно багатої подорожі до Мельборну з нагоди Міжнароднього Євхаристійного Конгресу, де будете брати участь у врочистій Святій Літургії.
Його Святість просить Вас передати його привіт для улюбленої української спільноти в Австралії. Йому жалко, що він сам не може бути з ними особисто, і Святіший Отець молитовно бажає, щоб вони одержали якнайбільше благословень від Євхаристійного Господа впродовж цього часу особливих благодатей.
Мені припала честь передати Вам бажання Його Святости, щоб Ви уділили в його імені для українців католиків в Австралії окреме Апостольське Благословення. Остаюсь із особистими побажаннями всього добра.
Ваш відданий у Христі, Кард. Ж. Війо.
В часі між 9 і 15 лютим Секретар Стану Кардинал Війо вислав до єпископів УКЦеркви копію листа до Блаженнішого, /лист ч.1/, із супровідним письмом такого змісту:
Ваша Ексцеленціє!
Згідно з вказівкою моїх Зверхників пересилаю цим листом Вашій Ексцеленції, для Вашої особистої інформації, тільки-що одержану копію листа, що його в останньому часі переслав Його Еміненція Кардинал Секретар Стану до Його Еміненції Кардинала Верховного Архиєпископа Львівського. Лист є відповіддю нашого Святішого Отця на прохання Кардинала Сліпого взяти участь у Міжнародньому Євхаристійному Конгресі в Мельборні.
Відображений щойно епізод вимовний. Римська бюрократія, із відкликом на папський авторитет, не здала свого іспиту. Оба листи відзеркалюють мінливість думки, незручність положення й суттєву неокресленість. Це дипломатичний промах. Наш Блаженніший переступає через усі ці штучно створені бюрократичні перешкоди і твердо прямує до своєї цілі. А деякі його єпископи не виявляють єдности становища й думки, конечних в тому місці і часі.
І третє ствердження, назвімо його умовно внутрішнім, таким, що визначається впливом на внутрішні відносини церкви і її вірних. Євхаристійних Конгресів було вже сорок. До жадного з них наша церква не приходила в так загрозливих умовах свого життя, як тепер. Чи усі компетентні за українську участь в Конгресі зрозуміли її як слід?
Українська частина програми Конґресу проходила під кличем «За Християнську Україну»! Цього роду інтернаціональна імпреза могла бути не тільки моментом духового піднесення але й форумом апелю до сумління світу в обороні нашої церкви на Україні, в обороні її єдности в діяспорі, в обороні її історичних прав, які протягом століть нам безцеремонно обдерли, та врешті й форумом домагань патріярхату для УКЦеркви, як конечного духового й організаційного засобу вдержання її при житті. До того передовсім треба було якнайчисленнішої участи нашого духовенства та ієрархії, які під проводом присутнього там Верховного Архиєпископа Кир Йосифа VII могли б ці життєві справи винести перед світове форум, перед всією католицькою Церквою та перед заступленими на Конгресі чинниками. Це була одна з небагатьох нагод засвідчити перед цілим світом, що Україна і її Церква живуть, і вмирати не хочуть. Але видно, що у всіх компетентних до цих справ людей круті й дипломатичні виводи Кардинала Війо у листі ч.1. взяли верх перед трагічною долею їхньої церкви.
Господарі українського сегменту Конґресу, Високопреосвященний Кир Іван Прашко і його вірні зробили усі можливі приготування. Делегати нашого товариства, /др. М. Навроцький та др. Л. Рудницький/, активно включилися в організаційну й публіцистичну роботу, що ще більше оживило всю акцію. А перший крок Верховного Архиєпископа на летовищі Мельборну, оваційні привітання його та опісля пресові інтерв’ю, як також опісля участь їх Блаженства в імпрезах Конґресу документували участь нашої церкви у ньому в духовному і політичному аспектах, проти інтенцїї листа ч.1., автора Кардинала Війо.
Говорячи про мирянський бік справи, Конґрес був нагодою щирої і теплої зустрічі вірних із декількох віддалених країн поселення у гостинних австралійців. Конструктивно пройшли збори мирян, скликані Об’єднанням Українських Католицьких Організацій, тим разом при пильній участі й увазі представників священства та ієрархії. /Збори схвалили резолюцію, яка поміщена нижче/. Влаштовано там також виставку про переслідувану церкву, яка була широко інформативною виставленим матеріялом. Усі конгресові функції їх Блаженства відбувалися при масовій участі вірних, а концерт і бенкет, що мав тисячу осіб, випав імпозантно.
40-й Інтернаціональний Євхаристійний Конґрес і участь УКЦеркви у ньому залишаться свідками її живучости, а то й невмирущости.
