Українська Греко-Католицька Церква має великі скарби, якими може похвалитися далеко не кожна помісна Католицька Церква. У нас є велика кількість парафій, розташованих у багатьох країнах світу, на різних континентах, є різноманітні церковні структури, місії та служіння. Одним із найекзотичніших та малознаних серед усіх них є Apostolatus Maris – Морський апостолят. Капелани цієї служби відвідують в Україні та за її межами кораблі, моляться, звершуючи на них молебні, благословення та літургії, всіляко допомагають морякам незалежно від їхньої віри, раси та країни походження. У відвертій розмові з національним директором Морського апостоляту України отцем Олександром Смеречинським спробуємо зазирнути за лаштунки цієї місії і дізнатися, що зараз відбувається на її «кухні».
– Морський апостолят здійснюють в Україні ще з 1990-их років. У 2000-ому цим почала офіційно займатися УГКЦ, а в 2013-ому місію піднесли до статусу патріаршої структури. Що змінилося з цим підвищенням статусу, якими є досягнення, втрати?
– Передусім це було визнанням його важливості. Бо перед тим це була митрополича справа, але, незважаючи на позірний загальноцерковний статус, реально служіння здійснювалося тільки в межах Одесько-Кримського екзархату. Більшість українських морських портів перебували на канонічній території саме цього екзархату, і вийти за його межі було неможливо.
Підвищення статусу допомогло порушити питання служіння «людям моря» у загальноцерковному, а отже, світовому масштабі. З того часу я почав збирати докупи наші наявні поодинокі морські місії, став шукати в історії нашої Церкви прецеденти такого служіння. Реально знайшлися три порти, в яких українські священники працювали з моряками. Передусім це Одеса, а точніше Одеський, Чорноморський та Южненський порти. Далі австралійський Мельбурн, де тоді дуже активно та яскраво працював отець Олександр Кенез (тепер він, на жаль, уже не працює, бо пішов на пенсію). І ще канадський порт Галіфакс, де й далі працює, хоча не так активно, отець Роман Дусановський. Уже на початках в мене зродилася ідея створення світової мережі капеланів УГКЦ шляхом піднесення Морського апостоляту до рівня патріаршої структури, можливо, із залученням інших Церков. Поштовхом до цього стали постійні докори капеланів з інших країн католицького Морського апостоляту, а також капеланських служб та організацій інших Церков. Вони знову і знову казали мені: «Ваших моряків усюди величезна кількість, а з ними ніхто не працює!».
Наші моряки покинуті. Вони є невід’ємною частиною нашого народу, хоча не завжди дуже презентабельною та респектабельною. Якщо виникає якась гучна ситуація з моряками, їй можуть приділити увагу, але системної праці немає. Інші країни мають системний підхід у справі захисту прав своїх громадян, а наша ні про що подібне не дбає. І від цього страждають передусім моряки. Через це нашій Церкві дуже часто доводиться перебирати на себе функції держави й опікуватися громадянами по всіх усюдах.
Підвищення статусу стало значною підмогою у просуванні Морського апостоляту в середовищі УГКЦ в Україні і за кордоном: стало легше розмовляти із семінаристами, священниками та єпископами, відчуваємо більше підтримки на місцях і зустрічаємо якщо не розуміння, то хоча б співчуття.
Крім того, підвищення статусу вивело нас на зовсім інший стратегічний, тактичний і ментальний рівні. Подорожуючи нашими парафіями по всьому світу, бачу, як поступово змінюється ставлення до нашої капеланської роботи, потроху з’являється обізнаність із апостолятом. Але, на жаль, поточної зацікавленості замало: переважна більшість членів Церкви існує ніби в паралельному світі, і проблеми українських моряків залишаються приватною справою їхніх сімей та спільнот. Не кажу, що робота з моряками має бути першим пріоритетом для всієї Церкви, але належна увага та енергія місії дуже необхідна. А про нас згадують у загальноцерковному інформаційному просторі вкрай рідко.
– Скільки морських капеланів наразі працює в УГКЦ?
– На даний час в системі Морського апостоляту УГКЦ працює лише четверо священників. Окрім мене, це отці Роман Дусановський, Микола Гривнак у Марселі та Андрій Твердохліб у Греції. Останній, зокрема, відвідує арештованих моряків у в’язницях. Отець скромно каже, що він радше тюремний капелан, але з моряками працює дуже активно. Є також священники, які час до часу долучаються до окремих акцій.
– Ви вже багато років служите морським капеланом. Виступали на багатьох з’їздах, конференціях і семінарах в Україні та за кордоном, заохочуючи єпископів, священників і семінаристів долучатися до цього служіння, роз’яснюючи їм важливість роботи з «людьми моря». Скажіть, чи вдалося досягти кадрового поступу в цьому напрямку і чи заважає щось місії розвиватися?
– Кадрового поступу явно недостатньо для того, аби забезпечити навіть мінімально необхідні потреби морського капеланства. Священники і кандидати до священства у нас переважно не мають зеленого поняття про море і специфіку морської праці, адже 100% наших семінарій розташовані в сухопутних місцевостях. Відповідно взятися необхідним кадрам майже нема звідки. Інколи рекрутинг морських капеланів нагадує мені пошук майбутніх космонавтів: всі чули про космос, навіть у кіно бачили, але ніхто не розуміє, що то є насправді. З морем ще гірше: силами українського Морського апостоляту ми намагаємося заповнити цей брак знань, показати, що стати морським капеланом нескладно, що напрямок цей перспективний у всіх розуміннях. Але якщо людина з дитинства бачила тільки ліс, гори і степ, зацікавити її солоним повітрям і шумом морських хвиль можна хіба що в сенсі відпочинку. Люди, які від шести до дев’яти місяців і більше перебувають в океані без родини і без широкого кола спілкування, для жителів суходолу є кимось на кшталт чужопланетян. А там, де аудиторія незрозуміла, починаються фобії та нехіть. Утім Церква – лише віддзеркалення суспільства. У нас в самій країні немає розуміння цінності моря, тому Україну називають не морською державою, а державою біля моря. Усвідомлення моря як надзвичайно важливого чинника економіки та господарства в народі не існує. У нас навіть пісень про море немає, окрім тих, що були написані в радянські часи. Ні військові, ні державні мужі морем не зацікавлені. Морський апостолят покликаний змінювати й цю картину – змінювати ментальність Церкви та суспільства. Це дасть велику користь Церкві, народу і, відповідно, державі.
– Чи взагалі Церкві варто займатися такою працею? Чи існує в цільової аудиторії реальний духовний попит?
– Відповідь тут дуже проста: якби не було попиту, морський апостолят би не постав. Особливо потребують допомоги моряки під час якихось складних ситуацій чи лих. Загалом це місія, яка налічує вже більш ніж сто років, і весь цей час вона тільки розвивається. Десь капелани відповідають на конкретний попит мандрівників-католиків, десь ми користаємо з можливості послужити людям і засвідчити їм любов Христа. В обох випадках цінність капелана очевидна. Будучи глобальною Церквою, нам треба розвинути апостолят до потрібних висот. Звичайно, статистично тут дуже складно виміряти ефективність пасторальної роботи, кількість звершених літургій або прийнятих сповідей тут не буде вагомим показником. Але навіть і це не дуже поступається роботі на парафіях, принаймні на так званих місійних теренах.
Дуже часто море є єдиною можливістю для людини зустріти Бога. І роль священника-капелана в цій зустрічі може стати вирішальною. На практиці ми спостерігаємо не лише звернення до капеланів у разі матеріальних потреб, але й справжнє навернення людей, які раніше ніколи до церкви не ходили. Таких випадків чимало.
– Що саме може змінити присутність священника в житті мореплавця? Адже моряки відомі своїм переважно гедоністичним ставленням до життя, тим паче що серед них переважають уродженці східних та південних регіонів України, релігійність яких на дуже низькому рівні. Чи не станеться так, що священник для них буде особою на кшталт шамана – покропи, посвяти і бувай здоровий?
– Мушу сказати, що таке ставлення до священника та до релігії цілком властиве й відвідувачам звичайних сухопутних парафій. Тож у цьому плані морське співтовариство не буде надто відрізнятися від загалу. У випадку моряків є особливі потреби – як матеріальні, так і духовні. І допомога священника в багатьох ситуаціях може бути більш затребуваною, аніж на суходолі. Та й сам уклад їхнього життя з реальними загрозами – стихією, піратами, безвідповідальними судновласниками – також дуже мотивує до молитви. Зі своєї практики бачу, що «люди моря» більш відкриті до розмови про вічність, яку Бог дає вірним. Але треба дібрати до них ключ, бо апріорі вони не прагнуть довіритися першому зустрічному, навіть якщо він вдягнений у священничі ризи. Тут уже спрацьовує пасторальна второпність та, я б навіть сказав – «чуйка». Щоб говорити з мореплавцем нарівні, треба розуміти не тільки його стан і проблеми, а загалом знати хід його думок, менталітет, цінності, якщо хочете. Це потребує досвіду, проте загальне уявлення можна отримати, зареєструвавшись на якомусь морському інтернет-форумі або вступивши у відповідну групу у фейсбуці, або бодай читаючи морські видання, зокрема газети і сайти.
– Наскільки реально поєднувати таку апостольську працю зі служінням парафіяльного священника? Чи буде морське служіння ефективним у такому випадку, чи не буде воно здійснюватися за залишковим принципом?
– Для парафіяльного священника вийти за огорожу церкви, за межі громади завжди виклик. Душе часто парафіяльне життя перетворюється на життя такого собі закритого клубу. Але це вкрай спотворене розуміння місії Церкви. Церква заснована Христом як місія, як апостолят до всіх народів. Тому для християнина, тим паче для душпастиря, нема іншої альтернативи, як виходити назовні до нецерковних людей. Морський апостолят – це можливість здійснити ту місію, до якої нас покликав Господь.
У портах українці мають потребу торкнутися чогось свого, рідного, національного. І коли ти прийдеш раз, другий, третій до моряків у порт, поговориш із ними, повезеш показати церкву та громаду, на четвертий раз вони самі вже шукатимуть парафію. Це дуже духовно збагачує і священника, і громаду. Це величезний шанс для розширення власної свідомості як християн, це шанс на подих свіжого повітря для церковних спільнот.
Взагалі тут усе залежить від душпастиря. Звичайно, ми зі свого боку надамо всебічну підтримку кожному, хто захоче займатися морським апостолятом, навчимо і підкажемо, як спланувати пасторальний час. Але якщо у священника не буде щирого бажання послужити цим людям у потребі, то й позитивного результату не буде. З власного досвіду можу сказати, що навіть невеликий обсяг роботи, присвячений служінню «людям моря», є дуже вагомим внеском у місію Христа. І незабаром ви самі побачите плоди такого служіння.
В ідеалі морський капелан мав би бути сотрудником на парафії. Відокремлювати капеланів від церковних громад і перетворювати їх на суто морських функціонерів – невдала думка. Але й сотрудники є не всюди.
З часу піднесення Морського апостоляту до патріаршого рівня ми почали отримувати фінансування від нашої Церкви, бо до 2014 року жодного фінансування не було. Якби не підтримка громади каплиці Архистратига Михаїла, настоятелем якої я є, морське капеланство було б неможливим навіть в Одесі, цим би займалися лише протестанти.
– Що актуальніше для УГКЦ: працювати з іноземними моряками у своїх портових містах чи забезпечувати пасторальну підтримку морякам-українцям, які прибувають з екіпажами у зарубіжні порти?
– Я би не протиставляв ці два напрями служіння морякам. Вони однаково важливі для УГКЦ. Служачи зарубіжним морякам у своїх портах, ми беремо участь у вселенській, глобальній місії Церкви, а надаючи пасторально-духовну опіку українцям за кордоном, ми допомагаємо зустрітися з Євангелієм тим, що в інших обставинах, можливо, ніколи б не зустрілися з греко-католицьким духовенством і не наблизилися до пізнання місії Церкви. Український моряк за кордоном дуже часто розгублений, втомлений, потребує допомоги. Саме в таких обставинах він здатен оцінити всю важливість служіння священників, і це може стати першим кроком до його пізнання Христа. Це особливо вартісне з огляду на те, що, як ви самі зауважили, переважна більшість наших моряків походять із південно-східних міст нашої держави – Одеси, Миколаєва, Херсона, рідше Маріуполя. Це регіони, які вирізняються низьким рівнем релігійності та відсутністю християнського виховання в родинах. Коли ще вони переступлять поріг церкви, коли матимуть змогу безпосередньо поспілкуватися зі священником? Утім моряків із Західної України щороку більшає, приблизно третина студентів морських закладів походить не з морських міст.
У той же час моряки з інших країв, що перебувають в українських портах, дуже часто є віруючими і практикуючими католиками. Важливо послужити цим нашим співбратам: висповідати, помолитися за них, звершити літургію, забезпечуючи таким чином для них відчуття глобальності Католицької Церкви, невід’ємною та важливою складовою якої є УГКЦ. Окрім того, Морський апостолят УГКЦ не є автономною капеланською структурою. Ми входимо до складу всесвітньої католицької мережі капеланів, що діють у більш ніж 330 портах світу. І якщо ми хочемо, щоб десь подбали про наших моряків, то повинні дбати про моряків із інших країн.
Ми часто говоримо про глобальність нашої Церкви. Надавати пасторальну підтримку католикам-іноземцям означає дати і їм відчути цю глобальність. Так вони відкриють для себе не лише Україну – її гостинність, щирість, духовність, але й дізнаються про стародавню Київську Церкву, яка несе світло Христа вже понад тисячу років. Колись і вони нам віддячать, бо, як каже книга Проповідника, «пускай свій хліб по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його». В праці морського капелана ця приповідка набуває ледь не буквального значення.
– Які ваші плани на найближче майбутнє?
– Передусім створення мережі. Є парафії в портах, є люди, якими ми не опікуємося. Найближчим часом в Україні відбудеться чергова сесія Патріаршого Собору, темою якого заявлена глобальна єдність Церкви, поселення та еміграція. Гасло Собору – «Церква є завжди і всюди з тобою» – як ніщо інше вдало описує сутність служіння морського капеланства. І ми хочемо взяти у тому Соборі дієву участь, обговоривши перед тим виклики та проблеми, які зараз постали перед нашими спільнотами. Українські католицькі громади існують у великих портових містах по всьому світу. Але чи свідомі люди того, що сотні їхніх співвітчизників щомісяця опиняються поруч із ними, навіть не здогадуючись про існування греко-католицьких парафій? Навіть священники не завжди усвідомлюють це. Тож ми хочемо зробити так, аби морський апостолят став справою не тільки душпастирів, а й громад. Люди потребують людей, і де, як не на чужині, українцям зблизитися, відчути одне одного, засвідчити Христа своїм братерським ставленням і поділитися відчуттям присутності Бога? Над цим глобальним завданням будемо працювати, але для цього спершу треба достукатися до місцевих священників та місіонерів, привернути їхню увагу до морського апостоляту.
Користаючи з нагоди, хочу заохотити священників, які нині перебувають у морських містах України і всього світу, звернути увагу на потреби «людей моря» і заснувати (де ще немає) або пожвавити (де вже є) морську місію! Звернувшись до мене або зайшовши на наші електронні ресурси, знайдете необхідну інформацію, здобудете уявлення про роботу капелана, а також зможете глибше пізнати філософію і практичні засади цього служіння! Все це дуже коротко описане в апостольському листі Папи Івана Павла ІІ Stella Maris від 1997 року, а докладніше – в «Посібнику для священників і пасторальних помічників Морського апостоляту», український переклад якого ми здійснили кілька років тому. Дуже раджу цей документ!
Дякувати Богові, на найвищому рівні в Церкві ми маємо цілковиту підтримку і карт-бланш. Найближчим завданням буде спустити це на середній та низовий рівні, бо інакше такою справою займатимуться лише поодинокі ентузіасти.
Розмовляв Михайло Шелудько
Довідка
Морський апостолят (The Apostleship of the Sea) є католицькою місією, покликаною підтримувати моряків по всьому світу. Апостолят надає практичну та пасторальну опіку всім морякам, здійснюючи візитації суден, прийом моряків у портах та забезпечуючи всіляку іншу допомогу, якої можуть потребувати «люди моря». Морський апостолят УГКЦ є частиною світової католицької мережі, яка працює в 334 портах із 227 капеланами у 59 країнах.
90% вантажів усієї світової торгівлі транспортують морем. При цьому Україна посідає четверте-п’яте місце в світі за кількістю моряків та перше місце серед громадян європейських країн. Загальна кількість працюючих моряків-українців становить 75 000-85 000 залежно від сезону.
