Ініціятори чікаґівської «Ради Українських Центральних Організацій за Патріярхат УКЦ» видали перед її скликанням ряд енунціяцій. Завданням їх було викликати зацікавлення серед громади в цій ініятиві і подати громаді до відома постуляти ініціяторів, що оправдали б конечність ініціятиви. Опубліковане в щоденнику «Америка» ч. 112 становище Координаційного Комітету, у першому абзаці нескромно подає, що чікаґівська ініціятива «викликала живе зацікавлення серед української організованої спільноти», одначе зі змісту становища видно, що його опубліковано щойно на те, щоб таке зацікавлення викликати, і хоч, як там пишеться, зацікавлення вже було викликане, а опублікована енунціяція повинна ще більше зацікавлення докликати, то на самий широко розреклямований з’їзд зголосилося лиш 24 організації, більшість з них групові /хоч для пропаганди названі «загально-громадськими»/, й декілька загально-громадських, але з партійними людьми в проводі. Отже два рази викликуване зацікавлення таки не викликалось…
* * *
Ініціятори із КК пишуть: «Намічена Конференція має на меті причинитися до скріплення Мирянського Руху та до його поширення в ідейній та організаційній горизонтальній і вертикальній площинах».
Відомо, що «Мирянський Рух» ужито тут цілево в неокресленому понятті, хоч він існував у досить точно означених двох чи трьох організаціях. Коли ініціятори завзялися конечно «поширювати» цей рух, зорганізований у тих організаціях, для чого тих самих організацій не запрошено, то це є грубим порушенням громадського правопорядку навіть тоді, коли це роблять «центральні загально-громадські організації». Створення паралельного патріярхального товариства до існуючого й діючого не називається поширенням, але руїною, про що в енунціяціях не пишеться.
Як нарід пояснює собі «поширення ідейне», не знаємо. Але знаємо, що ідейних заложень нашого товариства, які проголошені в резолюціях недавнього З’їзду, та в програмовій доповіді, нічогісінько чікаґівський з’їзд додати не міг. Не можемо критикувати дивоглядних ґеометричних визначень патріярхального руху, ані поняття «вертикальна площина», але догадуємося, про що йдеться. Рухові, що стоїть твердо на власному ґрунті, належить дати зверху певне завершення, а в споді вкопати його глибоко в ґрунт. Шість стіп…
* * *
Ініціятори Конференції виключають можливості будьякого ідейно-принципового непорозуміння, але не сказали з ким. Вони запевняють, що будуть рішуче противитися порушникам прав і законів УКЦ. Хто ж тоді має вказати чікаґівцям пальцем на порушників тих прав, коли вони не здібні їх бачити власними очима. Найбільшим порушником наших прав виявився таки Папа Римський, який номінував єпископів поза Синодом УКЦ, і який зробив чудо двадцятого століття висвятивши східнього українського єпископа в латинському обряді. Цілий єпископат помісної УКЦ, за вийнятком Верховного Архиєпископа, акцептував це явище мовчанкою, а Рада заявила, що «всі будемо підтримувати нашу ієрархію». Що ж це за «Рада» і 24 центральні організації, які пишуть такі заяви, яких інтенція ,не йде на добро Церкви?
Ініціятори із КК дуже шкодують, що намічена ними Конференція не скликається, як було запляновано, трьома організаціями: КК, УККА та нашим Т-вом, бо «на жаль від цього відмовилась Крайова Управа Т-ва…» Немає такої постанови Крайової Управи. Коли така у Чікаґо є – треба її копію опублікувати. Але відомо, що були напів-приватні бесіди навколо цієї теми, під час яких ішли лиш змагання за те, кого не допустити на з’їзд. А про це в енунціяціях немає ні слова!
При такій публіцистичній практиці, де дійсне промовчується, а видумане публікується, трапились і комічні сцени. Коли КК не запросив Патріярхального Т-ва на Конференцію центральних організацій тому, що Т-во, мовляв, виступило з КК, то за всякою людською логікою виступ Т-ва з КК не рішив нічого про його евентуальну участь у творенні «Ради», яка є зовсім окремою і незалежною від КК організацією. Чому таке важне рішення для нашого Т-ва було зроблене в Чікаґо без відома його управи?
І ще трошки про мову дат: ми рішили виступити із КК 29 квітня, а більшість матеріялів про творення «Ради» появилася з датою 10 травня. Отже, чи всю організаційну і програмову роботу, включно з редакцією і друком матеріялів і статута зроблено лиш протягом десяти днів /від 30 квітня до 10 травня/, чи зроблено її ще далеко перед 29 квітня, тобто в час, коли Патріярхальне Т-во було іґнорованим і дискримінованим учасником КК?
У своїх матеріялах автори написали, що наше Т-во має «ексклюзивну й нетолерантну поставу». Скільки в тому правди?
Це правда, що Т-во є нетолерантне в стосунку до всього, що підступне, брехливе, нахабне й нечесне, і що для встановлення тих кваліфікацій Т-во в нікого розуму не позичає. /Надмір незобов’язуючої патріотичної друкованої полови про «церкву , народ і Ісповідника» не забезпечує нікого імунітетом від тих кваліфікацій/. А що до ексклюзивности, то панове за доказами не потрудилися. Зате ми потрудимось.
а. Про кожну більшу акцію нашого Т-ва, тут чи в Римі, панове в Чікаґо й Торонто були повідомлені й запрошені до співучасти, бо так ми розуміли координацію. КК ніяк на це не реаґував.
б. 29 вересня 1969 р. наше Т-во у повній співпраці зі спорідненими товариствами Америки й Канади брало участь у передсинодальних акціях і сформуванні мирянської делеґації на Синод.
в. 5 листопада 1971 р. наше Т-во ініціювало й організувало мирянські акції під час V Синоду в Римі. Відповідні деклярації підписали представники 19 організацій Америки й Европи, а наші представники з приємністю на перше місце поставили інші громадські організації, а себе «ексклюзивно» поставили на дванадцяте з ряду місце /«За Патріярхат», грудень 1971/.
Коли того за мало, щоб панове в Чікаґо зрозуміли, що вони своїми публікаціями обманюють громаду, то скажемо про факт відсутности відділу нашого Т-ва в Чікаґо. Немає нашого відділу в Чікаґо й сьогодні тому, що наша управа не намагалась захоплювати владу над мирянами там, де лиш можна, а цілево акцептувала таке мирянське товариство в Чікаґо, яке згідно з волею чікаґівських мирян на тому терені зорганізувалось, щоб з ним співпрацювати. Координувати дію. Чи й це є ексклюзивність? Вправді, ми помилились. Помилились, але чесно.
* * *
Дальше інформують автори, що «від V Синоду Мирянський Рух залишився майже без ініціятивного проводу»… Поставмо ж знова питання відворотно: хто ж був «проводом» «Мирянського Руху» перед V Синодом, і хто зробив при тому всю позитивну мирянську роботу? Признаємось до «гріха», бо це наше Т-во організувало мирянство до V Синоду і взяло на себе тяжкий обов’язок просити авдієнції у владик, навіть тих, що ще в день скликання Синоду говорили нам, що згідно з церковними законами у нас нема права на Синод, лиш на єпископську конференцію. Цю позитивну нашу ролю побачили навіть чужинці в Римі. Не побачили її наші сліпці. І чікаґівці… Надмірна заздрість і захланність завжди поставить людину в конфлікт із логікою розвитку подій.
* * *
Із заяв «самого голови «Ради» дізнаємось, що «Координаційний Комітет Українських Організацій ЗСА і Канади за Патріярхат УКЦ» вже не існує. В зв’язку з тим виринуло декілька важливих з точки зору громадського правопорядку питань: Хто, де, коли і як зліквідував його? Хто, як і нащо заснував його? Що він «координував» і з ким? Якщо він свою ролю сповнив, то чи не було якихсь статутових норм для його правної ліквідації? Чи не варто було подати до відома «організованому громадянству» чим КК занимався, який вислід і успіх його кількарічної праці, з ким конферував він і про що, скільки поїздок до Риму зробив і нащо? Скільки разів ми були змушені читати у братській пресі «ненько-українські» проклямації КК про «церкву й народ», і про «Ісповідника Віри», а вкінці за те похоронили таку високу інституцію в нелицарський спосіб, так що й собака за нею не гавкнула! А що на це має сказати народ, цей, для добра якого, й не питаючи в нього, КК заснували, а потім для ще кращого його добра – зліквідували. Хіба що заспівати пісню:
«Коли ви вмирали, вам дзвони не грали, Ніхто не заплакав за вами…»
А при ре’асумуванні цих критичних думок постає ще одне болюче питання: чому до так високих і поважних справ приступають люди з цілком неповажними замірами групової дискримінації? Чому треба при тому іґнорувати, не бачити чи применшувати те, що виправдано існує, а поза це творити імпровізації! Чому не говорити про важні справи ясно, без перекручень і промовчувань, без творення фальшивої пропаґанди й піддурювання людей! Бо коли шановні опоненти дозволять наведені на сторінках цього журналу факти й зіставлення вважати не запереченими, як це завжди у практиці нашого журналу буває, тоді, по відсіянні всієї патріотичної січки у їхніх енунціяціях, залишиться одна гола неправда.
* * *
В дискусії на тему змісту нашого журналу на засіданні Крайової Управи деякі її члени пропонували редакторові не критикувати загально противників, їхніх середовищ чи груп, через те, що й там є певна частина об’єктивних людей і навіть наших прихильників, яким критика не належить. Замість середовищ вони пропонували критикувати осіб, бо це вони винні за дію груп. Редактор не принимав цієї суґестії, щоб на сторінках журналу не дійшло до особистих суперечок, але тим разом слід задоволити бажання внескодавців.
Подаємо, що критиковані в цій статті сумнівної фактичної і моральної вартості твердження належать таким авторам: Д-р Ю. Городиловський, ред, М. Денисюк, інж. Р. Бігун, д-р А. Гаєцький, д-р Р. Кобилецький, д-р Я. Кокорудз, мґр. Е. Малич, ред. М. Панасюк, д-р М. Харкевич, та О. Черінь.
У місті Берлінґтон, у стейті Висконсин, існує комісія, яка кожного року видає нагороду за створену найкращу брехню. Цього року її одержав один монах за найкращу брехню такого змісту: Під час цьогорічної повені у північно-східних стейтах Америки було так багато води, що черепахи повилазили із своїх шкаралущ і вживали їх замість човнів. /За «Голосом Америки»/.
Чікаґівських мирян за всяку ціну треба післати до Берлінґтону, щоб за їхню творчість еміґраційна Україна хоч раз одержала перше місце.
