На останніх Загальних Зборах /З’їзду Делеґатів/ Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦеркви в ЗСА делеґати від усіх відділів Т-ва з цілої Америки виріши відкликати своїх представників до т.з. Координаційного Комітету Укр. Організацій Канади й ЗСА за здійснення Патріярхату УКЦ у Торонті /К.К./. Хоч не було жадних запитів у справі цього рішення від широкого круга наших читачів, то все таки подамо декілька критичних завваг до діяльности та співпраці К.К. із нашим Т-вом, з огляду на деякі події, що заіснували недавно, як наслідок тієї діяльности та ініціативи К.К., а які наш мирянський рух не посилюють, а радше навпаки послаблюють, чи навіть стараються розбити його.
Вже саме творення К.К. відбулося у досить дивних обставинах. Тоді, коли Т-во за П.У. біля 5 років діяло на терені ЗСА та зорганізувало досить сильний мирянський рух /біля 12 відділів Т-ва та деяку кількість мужів довір’я чи зв’язкових із Т-вом по цілій майже Америці/, то на терені Канади, де був більш сприятливий ґрунт для такого руху, він почав прибирати деякі організовані форми щойно після IV Архиєпископського Синоду під кінець 1969 року. Тоді постала в Торонті Рада громадських організацій за творення патріярхату, зразу ж контрольована політично-партійними чинниками. Дещо пізніше голова цієї Ради в порозумінні з деякими діячами із Громадського Комітету акцій за Патріярхат у місті Чікаґо скликав на день 7-8 березня 1970 р. до Торонта конференцію не делеґатів існуючих вже тоді мирянських організацій, таких як Т-во за П.У., Гром. Ком. Акцій за Патріярхат у Чікаґо та Т-ва Оборони Обряду и Традицій УКЦ у ЗСА й Канаді, але діячів мирянського руху в. Канаді та ЗСА персонально, для обміркування акції в обороні прав нашої Церкви та за створення Патріярхату.
І цікаво, що в підготовці до такої поважної акції панове з Торонта не старалися консультуватись із існуючим вже кілька років на терені ЗСА Т-вом за П.У., лиш з льокальною організацією такого ж характеру в місті Чікаґо. Проте запрошені діячі із нашого Т-ва з огляду на таку важну справу взяли участь у тій конференції в надії, що це може привести до зміцнення позицій мирянського руху та координації спільних дій на терені північної Америки. На жаль сподіваної координації не було ніколи. Конференція була так зорганізована, що про методи спільних акцій чи координацій мирянських організацій не було часу, та може й не було охоти говорити. З поспіхом створена там спеціяльна Комісія оголосила склад президії К.К. у такому порядку: голова д-р Ю. Пелех з Торонта, перший заступник д-p Ю. Городиловський з Чікаґо, другий заступник д-р Р. Осінчук з Ню-Йорку, а секретарі мґр. Е. Мастикаш з Торонта та ред. М. Денисюк з Чікаґо. До ширшої Президії, побіч інших, введено із наших представників: ред. В. Качмаря, тодішнього Голову Т-ва за П.У. з Нюарку та сл. п. ред. Р. Криштальського з Нюарку від світового Т-ва за П.У. ЗСА, а нова управа делеґувала д-ра М. Навроцького до президії К.К.
Не зважаючи на це, що більшість учасників з Канади та ЗСА у своїх виступах заявлялася не за створення якогось кермуючого, але радше лиш координаційного осередку і навіть підібрала назву «Координаційний Комітет», а голова К.К. неоднократно у своїх листах підтверджував завдання К.К. як координаційного осередку, то діяльність К.К. вже від самого початку вказувала на що інше. Деяка, хоч дуже скупа діяльність К.К. виявила, чи старалась виявити, зовсім іншу форму якогось надрядного чи кермуючого чинника. Про це явно говорили представники К.К. на спільному засіданні з представниками Т-ва в Ню-Йорку, дня 29 січня 1971 р.
Півтора місяця після створення К.К. його президія скликала в квітні 1970 р. у Дітройті громадські Збори. Ці Збори були скликані без порозуміння з членами президії нашого Т-ва, без порозуміння навіть із головою дітройтського відділу, а організацію тих Зборів передали голові філії УККА, того УККА, яке тоді в нашій церковній справі не брало жадної активної участи, а деякі члени його екзекутиви навіть явно цю акцію поборювали. Мене, як «другого» заступника голови К.К. президія не консультувала перед Зборами, лиш повідомила про це, що такі Збори мають відбутися. Інших членів президії повідомлено в останніх 2 чи 3-ох днях. Вже на тих перших Зборах К.К. просував ідею творення на терені ЗСА якихсь громадських рад за Патріярхат, та без апробати усіх членів президії К.К. почав навіть розсилати проект статуту для таких рад. Чи це говорило про координацію? Чи це не підривало вже існуючого організованого мирянського руху в ЗСА?
В подібний спосіб були також скликані Збори чи наради в Клівленді. Без попереднього переговорення із членами президії К.К., та змову з поминенням компетенції голови місцевого відділу Т-ва. На нарадах замість говорити про так потрібну тоді координацію усіх мирянських сил, то звернено увагу на кооптацію до К.К. нових людей, особливо із політично-партійного естаблішменту. Але приявні там голова Краєвої Управи Т-ва, місцевий голова відділу та інші мирянські діячі своїми виступами звели багато згаданих замірів К.К. у нівець.
Не можна говорити про координацію й тоді, коли дня 16 грудня. 1970 р. у Торонті відбула нараду з тодішнім головою комісії для церковних справ УККА, д-ром Шебунчаком та секретарем УККА ред. І. Білинським., у висліді якої опубліковано комунікат про «потребу існування К.К. на базі всегромадського українського представництва». Очевидно, що такий крок К.К., зговорюватись поза плечима свого партнера, Т-ва за П.У. ЗСА, з представниками іншого Т-ва того ж терену та ще й без попереднього порозуміння з Управою Т-ва чи членами президії К.К. із того ж Т-ва, був нечуваним явним порушенням засад координації для якої К.К. був створений. Коли наше Т-во організувало протестаційну маніфестацію перед будинком папського делеґата у Вашінґтоні і треба було якоїсь моральної допомоги від К.К., то на лист д-ра Навроцького до К.К. в тій справі навіть відповіді не було. Одинокий проф. Маркусь із Чікаґо був приявний на цій маніфестації.
Не можна нам, членам президії К.К. закинути, що ми не були терпеливі. Ми постійно думали, що все ж таки якась співпраця наладнаються. Так д-р Навроцький від Управи нашого Т-ва, як теж і я від Ради Мирян Т-ва писали листи до голови К.К. у справі особистих зустрічей, на яких можна було б нам усім ці проблеми прояснити, визначували різні терміни чи місця для таких зустрічей, але до них із різних причин не дійшло, а на останній мій лист я не одержав навіть відповіді. Може найбільше доречною та певною датою і місцем для такої зустрічі мав бути Ню-Йорк у днях 29-30 січня 1971 в часі засідання СКВУ, на якому мав теж бути Високопреосвященний Кир Максим. На жаль, з приводу хвороби не міг тут бути голова К.К. д-р Ю. Пелех, а два інші представники президії К.К. в справах координації не хотіли з нами говорити, вимовляючись «браком мандату». Як же тоді пояснити усі ті акції, які президія К.К. творила у Дітройті, Клівленді та Торонті? Чи до них К.К. мав мандат? І від кого? Тоді саме представники К.К.. привезли зі собою спрепарований ними проект резолюцій до СКВУ в церковних справах та вимагали від нас нічого, лиш підпису. Коли ж наші члени президії К.К. хотіли внести деякі поправки до їхнього проекту резолюцій, то згадані представники на це не погодились і подали його до СКВУ у приготованій ними формі, бо він був наперед узгіднений із СКВУ. Тоді опубліковано резолюцію СКВУ в церковних справах, яка закликала «координувати цю акцію на форумі К.К. на всегромадській базі СКВУ». Ні словечка згадки про вже пророблену велику роботу на церковному полі Т-вом за П.У., чи хоч би згадки про його існування.
Саме тоді представники К.К, устами д-ра М. Кушпети заявили, К.К. є надрядним та кермуючим чинником мирянського руху у цілій північній Америці й покликувались на авторитет– митрополита Канади, Кир Максима. Були там ще інші ствердження того самого представника про тісну співпрацю зі своїми єпископами, докладну поінформованість про їх становище в справі оборони прав нашої Церкви та зокрема про великі заходи митрополита Канади в справі помісности нашої Церкви. А тимчасом того ж дня на авдієнції у Високопреосвященнішого Кир Максима семичленна делеґація Т-ва за П.У. довідалась про інше: на наш запит Кир Максим вияснив, що він не К.К., а Крайову Раду Гром. Opг. за Патріярхат у Вінніпеґу уважає репрезентантом мирянського руху в Канаді.
Не можна ще на закінчення не згадати про членів президії К.К. із Гром. Комітету за Патріярхат у Чікаґо, з яких один був заступником голови, а другий секретарем K.К. Згадані члени президії К.К. неоднократно підписували різні заклики чи оголошення від К.К. на терені ЗСА, немов би це був якийсь відділ К.К. на терені ЗСА,вживаючи часом повну, встановлену його назву, часом К.К. в ЗСА, К.К., Чікаґська група, або відділ К.К. на середньому заході Америки. Звідки вони взяли такі назви та хто їм дав на них мандат, того мабуть уже ніхто не знає, ані я, як другий заступник полови К.К. Кожному, думаю, легко догадатись чому та для яких цілей вони такі різні назви вживали. Особливо тепер, по створенні «Крайової Ради Українських Організацій» ЗСА за Патріярхат Помісної УКЦ з осідком в Чікаґо, про що є, мова на іншому місці нашого журналу.
Тоді, коли наш Блаженніший роками закликає до єдности, то створення нової організації на терені ЗСА, де вже 8 років працює Т-во за П.У., це явна спроба розбивати мирянський організований рух, це намагання ослабити найбільш динамічне та віддане справі оборони прав нашої Помісної Української Католицької Церкви існуюче Т-во, щоб таким чином, хіба, приспати цю велику, церковну, національну та історичну проблему, яку видвигнув на історичну арену Верховний Архиєпископ УКЦ, Його Блаженство Кир Йосиф VII. Впровадженням політично-партійних чинників до керми справами мирянського руху підривається нашу акцію внутрі, послаблюється заходи нашого Верховного Архиєпископа та Голови Синоду УКЦ та дається оружжя в руки наших ворогів.
До такої ситуації причинилась й робота К.К. в Торонті, яка ціхувалась не ділами, а декількома голословними, патріотично-патетичними декляраціями. Тому не диво, що рішення відкликати представників із К.К. на Загальних Зборах Т-ва за П.У. принято було одноголосно. Воно є самозрозуміле.