У «Патріярхаті» ч. 7-8 (295-296) на ст. 7-9 поміщено статтю п. М. Галіва п. заг. «Не хочеться вірити — Ватикан руйнує УКЦеркву». Я поділяю авторове обурення з приводу ватиканських листів до УКЦ у Львові та «Русинської» Католицької Церкви в Мукачеві. Це не перший раз нас ділять і, мабуть, не останній. Сильна, об’єднана Українська Церква є заборолом проти пресії римо-католицизму на схід і російського православ’я на захід, і того не бажає ні Ватикан, ні Москва. І тому такі випадки повторюватимуться так довго, як довго ми самі не вростемо в силу, не зрозуміємо своєї ролі та самі не вивчимо як слід своєї історії.
Підкреслюю, вивчення історії, зокрема церковної, бо не знаючи і не розуміючи її, ми самі дамо нашим «приятелям» матеріял до такого поділу, а то й самі, правда, несвідомо, оцей поділ робимо. І це роблять не тільки звичайні ляїки, але й люди, що повинні розуміти, в чому діло, як ось редактори чи університетські професори, в тому ж і історики. Несвідоме, хоч у доброму намірі, неправильне інтерпретування історичних подій трапляється у нас доволі часто. Не буду шукати прикладів далеко. Те саме число «Патріярхату» дає нам на це приклад.
Не знаю, хто був ініціятором того, але кілька років тому видвигнено ідею ювілейного відзначення «Берестейської і Ужгородської уній». Про це відзначення пишеться і в згаданій статті п. Галіва, на цю тему відбувся у Львові спеціяльний «Міжнародній Науковий Слов’яномовний Конгрес», який відкрив проф. Мирослав Лабунька (слово поміщене на ст. 9-10). Але той, хто (повторюю, в доброму намірі) висунув цю ідею відзначення «двох уній», зробив українцям медвежу прислугу. Якщо були дві «унії», — то значить були дві Церкви, бо якщо Мукачівська єпархія належала до Київської Церкви, то в Бересті і Мукачів приступив до «унії».
А якщо навіть мукачівський єпископ не визнав унії, подібно як не визнали її ні львівский, ні Перемишльський єпископи, то не треба було окремої «унії» між Мукачевом і Римом, як і,не було окремої «унії» між Львовом і Римом чи Перемишлем і Римом! А раз була окрема «унія» між Мукачевом і Римом, значить Мукачів не належав до Церкви, якав Бересті прийняла «унію». Це логічний хід думок, отже, ми самі відокремлюємо Мукачів від Києва.
Тут запропоную, за о. д-ром Ігорем Мончаком, щоб ми не вживали терміну «унія» бо воно набрало дуже негативного змісту (під сильним впливом Москви), але замість того вживали слово «договір», бо таким він у Бересті дійсно був: договір між Київською і Римською Церквами.
Але чи дійсно були дві «унії»? Немає найменшого сумніву, коли мова про Берестя. У Бересті проголошено договір Київської Церкви з Вселенською Римською Церквою. Поминаю на боці факт, що багато з нас цього договору не розуміє і його неправильно інтерпретує. До речі, поручаю всім простудіювати працю о. проф. д-ра Ігоря Мончака п.заг. «Самоуправна Київська Церква» (Львів, 1994), де є правильне насвітлення Берестейських Синодів та їх ухвал (про неї була рецензія М. Галіва в одному з чисел «Патріярхату»).
Так звана «Ужгородська унія» 1646 року не була жодним окремим юридичним актом. Вона й таким не могла бути вже з тієї причини, що нею не проводили ієрархи-єпископи, а лиш священики Мукачівської єпархії. Зійшлись 63 священики Мукачівскої єпархії (єпископ Василь Тарасович був у мадярській тюрмі) і рішили включитись у договір, який заключила Київська Церква з Римською у Бересті. Отже, ніяк не можемо ставити поруч себе Берестейський Договір і рішення закарпатських священиків долучитись до нього, як однорядні, рівні, так як не можна, як говорять англійці, порівнювати яблука з помаранчами. Це дві події не однакового значення. Це нам потрібно зрозуміти і не ускладнювати і так складної нашої церковної історії. А перш усього, не даваймо нашим противникам зброї проти нас самих та не баламутьмо наш народ.
Юрій Левицький
