Коли погляну на світ широкий,
Скрізь у природи своя краса,
Коли ж приглянусь, що роблять люди,
То болить серце, болить душа.
Та не про добрих людей тут мова,
Лиш про злочинних, що роблять зло,
Вони збраталися з сатаною,
Забули Бога, віру й добро.
Чому ж, людино, ти жорстока?
Ведеш війну, братів вбиваєш,
Де твоя совість, де дівся розум
Чому у серці жалю не маєш?
Ось від твоєї зброї, людино,
Лежить у крові мати й дитина,
А там дідусь від болю плаче,
Горить в полум’ї твоя країна.
Невже не жаль людей, будинків,
Вони руками будували,
А ви нещасні, бійці жорстокі,
За час короткий все зруйнували.
А ви, панове можновладці!
Хто дав вам право все руйнувати?
Спірні питання мирно рішайте
І у народу поради шукайте.
Чому забули про Божі закони,
Чому забули права людини
Невже вам всім життя не шкода
Людей невинних, мами й дитини?
Тож схаменіться, люди жорстокі!
Припиніть війни, людей не вбивайте,
Бо Господь кару зішле велику,
Закони Божі не забувайте.
А ми, братове українці,
Будемо в мирі все працювати,
Христа любити, в єдності жити,
Свою державу разом будувати.
Кривий Мирослав,
Підволочиськ
