З особливою приємністю приходиться привітати і погратулювати Патріярхові Мирославові-Іванові за те, що серед багатьох пекучих проблем воскреслої Української Католицької Церкви в Україні рішився на відважний крок — відновити Богословську Академію у Львові, якої основником був у 1928 році Слуга Божий Андрей, а її організатором і ректором Отець, а пізніше Митрополит і Патріярх Йосиф Кардинал Сліпий. Спершу Патріярх Мирослав-Іван покликав окрему комісію, яку поблагословив на чолі з головою, молодим науковцем д-ром Борисом Гудзяком, директором Інституту історії Церкви, для проведення дбайливої підготовки до офіційного відкриття Львівської Богословської Академії, що сталось 2 вересня 1994 р. Тоді ж Патріярх Мирослав-Іван покликав і поблагословив на виконуючого обов’язки ректора також молодого науковця о. д-ра Михайла Димида. Звичайно, признання і гратуляції належать також тут і не названим особам, що причинились до відновлення і не відмовились від цього нелегкого завдання. Усі вони разом, з благословенням Патріярха Мирослава-Івана, взялись щиро до праці і допомогли відродити засіяне зерно Слуги Божого Андрея.
Належить радіти, бо справді відновлена Богословська Академія успішно, з Божою допомогою, завершила перший рік свого відновленого життя. Поруч чималих недомагань і недотягнень воскреслої нашої Помісної Української Католицької Церкви в Україні, відновлення Богословської Академії є одним з найбільших досягнень. На перший погляд, таке ствердження може, зовсім об’єктивно, видаватися перебільшенням, але коли на хвилину вдумаємось над завданням, які поставила собі Богословська Академія при її постанні у 1928 році, за дбайливим стараням Слуги Божого Андрея, а без найменшого сумніву, ці ж самі вагомі завдання поставив собі їх здійснювати сучасний її провід чи керівництво у відновленій Богословській Академії, себто готувати висококваліфікованих богословів й філософів — науковців, бо на цьому полі у нас залишився, з відомих причин, необроблюваний довголітній обліг. Здобутки цієї неоціненної праці будуть служити не тільки для Української Церкви, але для українського народу — держави. Це треба бачити!
Справді, з приємністю признаюсь до свого гріха. Я не належав до ентузіястів не так щодо відновлення Богословської Академії, як до покликаних осіб звершувати це велике і відповідальне діло — відновити Богословську Академію. Бажалось у підготовчій комісії бачити більше досвідчених осіб, таких як Владика Любомир Гузар, о. д-р Іван Музичка, Владика Іван Хома, о. д-р Ігор Мончак, о. д-р Софрон Мудрий та інші, які, без сумніву, могли внести свій вагомий вклад у таку дуже важливу і відповідальну інституцію, якою є Богословська Академія. Незалежно від цього, що молоді богослови-науковці добре справились зі своїми завданнями, за що їм належить признання, що вони зуміли у нелегких умовинах провести успішно навчання у Богословській Академії, але все ж таки шкода, що не залучено до цієї так вагомої праці нашого і не так багато досвідченого богословського потенціялу. Все ж таки тішусь і радію, що мої сумніви і припущення не здійснились і що покликані до відновлення молоді наукові сили справились успішно з своїми завданнями — дальше їх успішно продовжують. Справді, цей факт викликає почуття гордости і надії на краще завтра.
Можна навести відому поговірку, що перші ластівки не роблять ще весни. Один рік відновленої Богословської Академії трудно говорити про успіх. Так, можна з цим погодитись, але коли взяти до уваги все те, що проробила підготовча комісія і яка остаточно після багатьох різних труднощів, при благословенні Патріярха Мирослава-Івана, яке напевно не обмежилось до символіки, таки рішились започаткувати відновлення Богословської Академії і розпочали з успіхом черговий рік, то все це може розвіяти всі наші сумніви. Слід мати на увазі і не забувати, що відновлена Львівська Богословська Академія має дати те, що нашій Помісній Українській Католицькій Церкві найбільше бракує — висококваліфікованих богословів, добрих Христових робітників — місіонерів — провідників нашої Церкви, які б у своїй відданій богословській праці змагали до цього Божого — «щоб усі були одно». З відновленої Богословської Академії повинні користати, себто бути студентами, не тільки українці-католики, але й православні, як також студенти інших конфесій. Такий підхід Богословської Академії ставить її у правильне і престижне становище. До речі, такою була візія основоположника Богословської Академії Слуги Божого Андрея, а згодом Патріярха Йосифа, який покликав до життя Український Католицький Університет у Римі.
Ми всі добре знаємо, яка є сьогодні економічна ситуація в Україні. Богословська Академія без нашої всесторонньої моральної і матеріяльної піддержки не зможе розгорнути широко наукової праці. Ми не раз чуємо критичні зауваження у сторону Церкви, а радше її працівників, священиків, єпископів і в загальному церковного проводу. Говоримо про стагнацію нашої Церкви, а радше не так Церкви як її проводу. Напевно у цій критиці є чимало перебільшень, але також чимало гіркої правди. Всюди, де ми тільки поглянемо, відчуваємо брак відповідних людей, а це зокрема відчувається на духовному полі культури й Української Церкви. Це зрозуміло, бо наші Українські Церкви були на протязі довгих десятиліть і століть поза буквою закону. Здавалось би, що вже сьогодні наша Церква не повинна б бути переслідувана або упосліджувана. Мабуть, це вже прикмета чи доля Христової Церкви — бути переслідуваною. До речі, Христос сказав: «Мене переслідували і вас будуть переслідувати».
На жаль, Богословській Академії, а точніше її проводові, не приходиться легко, а тут ще в додатку доводиться боротись з публічною неприхильною настановою і неправдивими інформаціями про відновлену Львівську Богословську Академію. Болючо, що ці непередбачені колоди впали зі сторони людей, від яких радше можна було очікувати якщо не допомоги, то хоч зрозуміння. Не будемо тут називати імен, що випродукували і підписали цей неправдивий документ, що був висланий на адреси Голови Львівської обласної ради М. Гориня, начальника обласного управління освіти М. Брегина, голови Львівського міськвиконкому В. Куйбіди, начальника міського управління освіти П. Хобзеєва, а копії цього листа одержали: міністер освіти України М. Згуровський, голова Комісії Верховної Ради України з питань культури М. Косів. У листі говориться, щоб Богословській Академії у Львові не надавати приміщення, бо «… Богословська Академія не є акредитованою як освітня, не має відповідної ліцензії, належить до релігійних організацій, отже, згідно з законами України, не може претендувати на приміщення державної школи. Просимо розглянути можливість передачі Богословській Академії одного з готелів Львова (напр. Народнього, який свого часу любили відвідувати для зустрічей І. Франко і Б. Лепкий та інші)…».
Хтось міг би подумати, що цього листа підписали комуністи, ні, не комуністи, але представники патріотичних товариств і організацій. Підписчики згадуваного листа мали відвагу написати, що «… Львів — єдине місто, яке вповні задовольнило домагання церковного клиру, не зважаючи на всі трагічні наслідки окупаційного режиму…». Чи справді так сталось, як підписчики твердять, що Львів одинокий задовільнив потреби УКЦеркви? Як це так, що Львів не спромігся досьогодні звільнити приміщень на Святоюрській горі, а це ж була власність Церкви? Богословська Академія мала своє приміщення, що сталось з ним? Чи не можна було якось ці справи наладнати? Переслідували нашу Церкву за комуністичного режиму, а сьогодні її також дискримінують. Підписчики ствердили, що Богословська Академія не має акредитації, що не відповідає правді, бо Богословська Академія була зареєстрована як «вищий навчально-науковий заклад» у Міністерстві України у справах національностей і культів 27 березня 1995 р. Крім цього, як мене інформував в.о. ректора о. д-р Михайло Димид, що Богословська Академія одержала благословення від Папи Івана-Павла II, від Вселенського Патріярха Вартоломея, а також підтримують Богословську Академію Патріярх Димитрій, УАПЦ, і Владика Андрій Горак, УПЦ КП.
З цього виразно видно, як вселенські архиєреї і українські православні архиєреї високо цінують нововідновлену, науково-навчальну інституцію, якою є Богословська Академія. Хіба ж це не болюче, що у вільній українській державі кидається колоди науково-навчальній інституції богословського спрямування, щоб зупинити її працю, яку вона проводить на славу Божу і добро українського народу.
На жаль, ми все стараємось шукати «воріженьків» і їх робити винними за наші труднощі, недомагання і невдачі, але не хочемо бачити самих себе і наших свідомих чи несвідомих помилок, шкідливих акцій, подібних, як згадуваний лист. На жаль, це можна завважити не тільки по відношенні до Української Церкви чи Церков, але й на інших ділянках суспільно-культурного, економічного і політичного життя. Власне, нам потрібні науково-навчальні заклади, щоб нам допомагали відкривати очі у ділянках науки, культури, економіки політики, щоб ми позбулись бляшаних патріотичних фраз, емоцій і шкідливих стереотипів, бо все це веде до духового зубожіння і примітивізму.
Серед низки важливих і першочергових питань, перед якими стоїть молода українська держава, якій належить невідклично й негайно допомогти в їх вирішенню, Львівська Богословська Академія є однією з них. Відновлення і дальший успішний розвиток Богословської Академії має широке загально-українське значення і тому заслуговує на всесторонню моральну і матеріяльну допомогу. Йдеться тут про те, щоб молодим науковцям допомогти дальше продовжувати і вирощувати здорове зерно, що його засіяв добрий Господар, який нас також навчав, як будувати власну хату, Слуга Божий Митрополит Андрей, себто плекати і розвивати свою власну, українську науку.
Докладім наших зусиль і допоможім, щоб ідея Митрополита Андрея, яку він кинув 67 років тому, і змагання Патріярха Йосифа, який продовжив ідею свого попередника, і створив Український Католицький Університет у Римі, дальше росла і розвивалась у відновленій Львівській Богословській Академії. До речі, слід підкреслити, що цю ідею сьогодні продовжують вихованки св. п. Патріярха Йосифа, які свої богословські знання здобували в Українському Католицькому Університеті у Римі.
Видається нам, ніхто не повинен бути байдужий у цій так дуже важливій справі. Кожний член українського суспільства повинен причинитись до утвердження і успіху Богословської Академії, бо її цілі цього беззастережно вимагають. До речі, Патріярх Мирослав-Іван звернувся окремим листом до голови Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО) Василя Колодчина з закликом перевести окрему збірку на Богословську Академію. (Звернення Патріярха Мирослава-Івана друкуємо на іншому місці). УПСО в свою чергу піддержує звернення Патріярха Мирослава і від себе робить заклик і заходи, щоб перевести збірку у діяспорі на Львівську Богословську Академію. Це саме роблять крайові Українські Патріярхальні Товариства.
Не можемо і не сміємо бути байдужими до росту і розвитку відновленої Богословської Академії, бо як вже сказано вище, це є найбільш на потребу не тільки Українських Церков, але й української держави. Миє безпосередніми свідками, до чого довів безбожний Радянський Союз! Українська держава не може бути індиферентною і байдужою до Христової Церкви, її духовних і науково-навчальних установ. На жаль, здається нам, що сучасний уряд української держави не взяв цього до уваги.
Микола Галів
П.С. Нижче друкуємо листи в цій справі Патріярха Димитрія у справі Львівської Богословської Академії, які є багатомовні.
* * *
До голови Львівської обласної ради п. Миколи Гориня
До мера міста Львова п. Василя Куйбіди
Шановні панове,
Дозволю звернутися до Вас у важній справі не тільки для міста Львова, а для відродження української людини.
Львівська Богословська Академія — унікальна установа, яку потрібно розвивати для добра всіх українських Церков, для виховання світських українських провідників, які не захитаються під утисками неприятелів.
Прошу своїм авторитетом рішити позитивно справу передачі Львівській Богословській Академії приміщення по вул. Мушака, бо доходять до мене чутки, що знову бюрократичні чиновники відбирають основи під віднову української культури.
Прошу позитивно розв’язати це питання, бо це школа шкіл, і не можливо, щоб дальше тривала ситуація, коли Освіта має в посіданні будинок Академії, а не хоче ніякого будинку віддати Академії. Така сама мова і про університет.
Чи то ще «радянська освіта» воює проти «української освіти»?
Прошу ці питання розглянути і позитивно рішити справу для добра української культури, для розвитку української людини.
Благословення Господнє на Вас!
+ Димитрій,
Патріярх Київський і всієї України
м. Львів
23.09.95 р.Б.
