Апостольська Столиця, Святіший Отець Папа Іван-Павло II й Об’єднані Нації проголосили 1994 рік Роком Родини. Вслід за тим і Світовий Конгрес Українців проголосив 1994 рік Роком української родини. Що сталося, що зроблено у наш час, зворот у сторону родини, яка дотепер сприймалась без особливої уваги. Якщо проголошення родини робить Церква, то воно не викликає чогось особливого, бо ж Церква все у своїй діяльності наголошувала й наголошує, в такій чи іншій формі, питання родини, як дуже важливу інституцію у житті народів і суспільства. Але коли це питання висунули Об’єднані Нації, які займаються політичними питаннями і щоб у світі існував мир і спокій, то перед нами постає питання: чому, що сталось? Чи, може, це питання виринуло так собі, без причини, бо не було інших важливіших питань, щоб ними займатись?
Роздумуючи над цим питанням, здається, що для цього є серйозні причини. Тут треба відмітити й підкреслити, що те найменше звено, яким є родина у суспільному житті, є дуже важливим, а можна без перебільшення сказати, що родина є підставою і основою основ суспільства. Якщо будуть здорові родини, буде здорове суспільство, буде мир і спокій у світі. Яка буде родина, така буде парафія, громада й держава. Вже з тієї похідної бачимо, яке важливе значення має родина. На жаль, сьогодні, як ніколи перед тим, дуже зауважується, що є захитана і порушена стабільність родини. Це завважив не тільки релігійно-церковний світ, але також така світового значення інституція, якою є Об’єднані Нації.
Інституції на найвищих щаблях, політики, голови держав, науковці й дослідники побачили і ствердили незаперечний факт, а саме, щоб розв’язувати складні питання внутрішньо-державного і міжнароднього значення, треба починати від оздоровлення родини, якої стан з різних соціяльних, економічних і політичних причин є захитаний. Звичайно, саме проголошення Року Родини не розв’яже цих дуже складних питань, бо для цього потрібно безперебійної праці і різних заходів, щоб повернути рівновагу інституції, якою є родина. Проголошенням Року міжнародньої й української родини тільки звернено увагу на цю проблему, щоб вона стала центром зацікавлення не тільки голов громад, парафій та різних стосовних інституцій, але також кожного з нас. Щоб ми всі наполегливо діяли, щоб привернути рівновагу і стабільність родини. Якщо взяти до уваги, що цю справу висунули й наголосили дві світові інституції — Христова Церква й Об’єднані Нації, то це говорить, що справа родини не є льокальними проблемами, але в загальному світового значення. Тому в цьому напрямі всім нам треба шукати тих причин захитаности родини і як можна цьому явищу зарадити.
На жаль, ми в цій справі не можемо дати будь-якої вичерпної відповіді чи представити це питання, бо це така широка ґама різних соціяльних, економічних та політичних проблем, що їх трудно в короткій статті схопити, ми тільки робимо натяки на особливу серйозність цього питання.
Де б ми сьогодні не глянули, всюди завважуємо й бачимо ось цю захитаність родини. Ця захитаність випливає з різних причин, як було названо, з економічних, соціяльних, внутрішніх і зовнішно-політичних причин, які приводять до різних конфліктів та зловживань, з приводу чого найбільше терпить родина.
Технологічний і економічний розвиток і поступ з одної сторони покращав життєвий стандарт, а з другої ускладнив ситуацію родини. Дуже часто людина й родина стають невільниками цих досягнень. Пригадаймо собі, що ще не так у далекому минулому працюючий голова родини міг вдержати свою родину. Сьогодні це питання значно ускладнилось. Сьогодні муж і жінка є приневолені працювати, немає часу для будування родини, народжені діти не одержують цього материнського й батьківського тепла й виховання. У тих родинах, де ще є бабусі й дідусі, які займаються вихованям внуків, то це питання є кращим, але воно не є нормальним. Як також питання жінки сьогодні є іншим, як у минулому. Це також міняє становище родини. Жінка стала незалежною, а ця незалежність також відбивається на житті родини. Сьогодні є без порівняння значно більше розірваних подруж, як у минулому. На жаль, цей стан є застрашуючим. Така ситуація є майже всюди і то серед всіх верств суспільства, серед віруючих і невіруючих. При розриві родини, якщо є діти, то вони є найбільшими жертвами не тільки у матеріальному, але куди більше у морально-ментальному значенні. Такі діти втрачають ті цінні родинні вартості спільного, спертого на любові й вірі у Бога життя. Тому після цього дуже часто для таких осіб моральні вартості не мають властивого значення в житті. На жаль, такий стан сьогодні набрав дуже широких маштабів, яких не можна не бачити і на які не можна не реагувати. Тому звернено на це особливу увагу, щоб це мати постійно на увазі і цьому протидіяти. В цьому напрямі нам усім треба гаряче молитись за здорову стабільність родини, а водночас для цього працювати. Молитва і праця, наше особисте поступування є запоруками, що дуже захитані вартості сучасної родини можуть устабілізуватись на славу Божу і користь суспільства — громади й держави.
М. Г.
