Роль медика виходить далеко поза те, щоби просто виписати рецепт і дати пацієнтові таблетку. Медик покликаний турбуватися про повагу до людської гідності, наголошує лікар загальної практики, дерматолог, магістр біоетики, лікар-практик Василь Носа. Він, як фахівець у галузі медицини і практикуючий християнин, розповідає читачам «Патріярхату» про виклики для здоров’я сучасної людини, сім’ї та суспільства загалом.
– Церква навчає, що кожна людина наділена гідністю вже від свого зачаття через те, що створена на образ і подобу Божу. В Катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха» читаємо: «Образ Божий визначає гідність людини вже в її тілі, яке є добрим» (§129). Розтлумачте, будь ласка, як ви, медик, і як ваші колеги розуміють гідність людини, ба навіть вужче – гідне ставлення до тілесності?
– Безсумнівно, коли ми торкаємося теми гідності людини, дискусії не виникає. Це нематеріальна якість, дарована ще в момент зачаття. Про гідність мовиться в законодавчих актах та міжнародних деклараціях. Інша річ, що потрібно ще осмислювати те, як нам краще діяти для пошанування людської гідності під час контакту лікаря і пацієнта. Це все прикладні випадки, але й тут існують певні нюанси. Скажімо, якщо ви питаєте мене як християнин християнина, то в нас не буде труднощів порозумітися і поговорити про гідність людини, базуючись на Святому Письмі, усе в нас буде прекрасно. Але мусимо виходити і з того, щоби гідність, яку ми бачимо в людині як християни, добачали й нехристияни. Добре, що світ, розуміючи людину як біологічне творіння (творіння природи чи досконале Боже творіння), приймає її гідність. Якщо повернутися до питання взаємин лікаря і пацієнта, то тут часто можуть виникати делікатні ситуації з огляду на те, що до лікаря людина приходить уже вражена хворобою – з комплексом. Отож перед лікарем постає небезпека впасти у зверхність, бажання керувати пацієнтом і в такий спосіб свідомо чи несвідомо порушити його гідність.
Загалом із питаннями гідності лікарі стикаються постійно, ще до зачаття людини: вирішуючи проблеми непліддя, далі – в період її зростання, зрілості і аж до старості. Зайве наголошувати, які виклики для розуміння і пошанування гідності постають під час розмов про евтаназію. Тому для лікаря важливо отримати фахову підготовку, а до неї – добре виховання, щоби для нього повага до гідності людини була в центрі уваги. Зрозуміле одне – всі ми різні, але повинні дотримуватися певних засад, шанувати гідність як здорових людей, так і хворих.
Як лікар я не перестаю захоплюватися тим, як досконало Господь створив людину. Дивуюся тим, що, можливо, досконало знаючи фізіологію та анатомію тіла, можуть дозволяти собі твердження, що Бога не існує. Людське тіло – надзвичайно захопливий механізм, до кінця не розкритий. Здавалося б, уже ХХІ століття, і ми знаємо дуже багато, але щороку, наприклад, стежачи за присудженими Нобелівськими преміями, кажемо «вау». Слід розуміти, що відкриття не закінчаться. Гідність тіла, яке Бог дарував людині, підкреслює і той факт, що сам Христос, прийшовши на землю, не цурався тілесності і пройшов шлях від народження до смерті, залишаючись Богом. Цим він тільки підкреслив нашу гідність.
– Тож саме на повагу до гідності людини спрямована клятва Гіппократа. Вочевидь, перед медиками нині постає багато викликів на шляху її ретельного дотримання?
– Нині клятва Гіппократа не є документом, який регламентує і на якому базується діяльність лікаря. Навіть сам цей документ не належить Гіппократу, хоча медики його дуже шанують. Так, ми базуємося на засадах, які подає ця клятва: питання деонтології, ставлення до пацієнта як до гідної людини, шанування гідності вчителя – це все актуальне. Тепер у кожній країні медики дають клятви, які мають різні назви. В Україні, зокрема, це клятва лікаря України. Але знаковим є те, що в усіх цих клятвах незалежно від місця мовиться про виконання місії лікаря із обов’язковим пошануванням гідності пацієнта. Тож медик покликаний бачити не лише хвору, ущербну людину, а передусім гідну, достойну, рівну собі. Його зусилля повинні бути спрямовані на допомогу людині своїми знаннями та силами, щоби полегшити та ліквідувати її страждання.
Дуже важливо, що в тій давній клятві Гіппократа згадані біоетичні питання: «не дам жінці жодного абортивного засобу», «не дам жодного смертельного зілля»… Це й досі актуальне в нашій професії. Чи всі дотримуються цих деонтологічних моментів? Сумніваюся. Ви також не ставили б такого запитання, якби не бачили цього. Що може спонукати медика на порушення згаданих принципів? Відповідь тут пов’язана радше з рівнем особистого виховання, аніж із рівнем професійного розвитку. Може бути посередній лікар, який базується на цих принципах, а може бути суперпрофесіонал, який нехтує ними заради меркантильного інтересу. До чого це я? Бо переконаний, що клятва потрібна, але не як разова подія. Її потрібно розбирати, усвідомлювати її положення з першого курсу навчання до кінця професійного шляху. Її потрібно постійно актуалізовувати. Повірте, багато студентів, які дають цю клятву, не усвідомлюють її важливості й одразу забувають… І наостанок: суспільство повинне також допомагати медикам у плеканні та сповідуванні засад клятви Гіппократа.
– Але ж про свою гідність людина має дбати сама. Пригадую слова святого апостола Павла: «Чи ви, отже, їсте, чи п’єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу! » (І Кор. 10,31). Як часто в наші дні саме увага до способу життя людини визначає її здоров’я?
– Хочу засвідчити такий момент: працюючи і зі здоровими, і з хворими, і з нещодавно народженими, і з тими, що стоять на порозі смерті, мушу тільки ще більше акцентувати, що здоров’я – неоціненний дар. Зрозуміти всю його значущість можна тоді, коли стоїш перед фактом його втрати. Тоді ми з жахом аналізуємо все, що призвело до хвороби, але часто робимо це вже після проходження точки неповернення.
Сучасна медицина наголошує на превентивних заходах, на збереженні здоров’я. Щодня народжується багато дітей із хворобами не зі своєї вини, а з вини батьків. Можна почути: «Чому Бог таке допустив? ». Але це не Бог допустив – це людина. Бог не керує людиною в «ручному режимі», він дав певні закони, які люди можуть порушити, спровокувавши певні наслідки. Так, Бог може на наші прохання втрутитися і полагодити щось, але в цих «поломках» завжди винна людина! І ці хворі діти не вибирали собі долю… Зрозуміло, що медицина покликана їм допомагати, а всі ми покликані думати про причини подібних випадків. До прикладу, молода пара, яка готується до шлюбу, має почути, що вона відповідальна за щастя своєї дитини, за її здорове й тривале життя ще до зачаття. Традиційно кажуть, що наречені в день весілля не мають права пити спиртне. А знаєте чому? Бо воно проникає в клітини, у тому числі статеві: як у сперматозоїд, так і яйцеклітину, проходить через мембрани і проникає в ядро, де є хромосоми і ДНК, та, будучи хімічною високоактивною речовиною, може пошкодити гени. Вживаючи алкоголь, чоловік і дружина ризикують: є велика ймовірність того, що з мільйонів сперматозоїдів із яйцеклітиною зіллється саме пошкоджений. В жінки яйцеклітина взагалі одна на овуляцію (зрідка декілька) і замінюється тільки раз на місячний цикл. Тому, завдавши їй шкоди, треба чекати дуже багато днів, допоки визріє здорова. У злитті пошкоджених статевих клітин криється небезпека народження дітей із вадами, що позбавлять їх шансу на повноцінне життя. Отак батьки наражають свою майбутню дитину на небезпеку – хворобу, а потім нарікають: «Чому Бог послав нам таке страждання і терпіння? ». Саме з таких причин потрібно говорити про тривале здорове життя і турботу про гідність людини задовго до моменту її зачаття. Далі треба пам’ятати про виклики в період вагітності, про інфекційні хвороби, про згубні звички батьків. Тепер багато говорять про щеплення. Їх потрібно робити, бо вони дають можливість довше та якісніше жити! Виклики існують на кожному етапі життя, і на них потрібно зважати, якщо хочемо зберегти дар здоров’я.
– Якими, на вашу думку, є найбільші виклики для гідного, здорового життя, мається на увазі тілесність, особи в наші дні? Може, нераціональне харчування, малорухливий спосіб життя, нехтування правилами гігієни? Що стоїть у корені їхньої появи?
– Сьогоднішня людина, перебуваючи в соціумі, потрапляє під різні ризики, які прямо чи опосередковано можуть призвести до втрати здоров’я. Це і спосіб життя, і різні чинники, безпосередньо незалежні від нього: екологія, електромагнітні чи радіаційні випромінювання тощо. А щодо конкретно особи, то, без сумніву, є чіткі правила, яких потрібно дотримуватися. В свідомий період життя за це відповідає сама людина, у несвідомий – її батьки. Візьмімо, до прикладу, виклики для дітей і підлітків. Вони зазнають небезпеки вживання психотропних, наркотичних речовин, спиртного, а також куріння, сексуальної розбещеності, появи різних аморальних звичок, які завдають не лише моральної шкоди, а й прямої шкоди для фізичного здоров’я. Багато захворювань пов’язані як із курінням сигарет, так і кальяну, електронних сигарет або нагрівачів тютюну. Вже можемо говорити про «індустрію маскування» для можливості продажу шкідливих речовин. Є десятки смертей від тих же електронних сигарет… Аналогічно можна говорити про спиртне. Люди питають лікарів про його «безпечну» кількість, і лікарі часто йдуть на компроміс. Але насправді спиртне шкодить у будь-якій кількості. Навіть одна пляшка вина, випита впродовж тижня, підвищує ризик онкологічних недуг на 1%. Це дуже багато! Так само з розпустою: тут замало говорити, що ти потрапиш до пекла, бо насправді пекло ти отримаєш уже тут, на землі: СНІД, гепатит С, інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом.
Як я вже сказав, Господь так мудро створив людський організм, що наше тіло може захищати себе і виправляти деякі шкідливі впливи, яких людина сама собі завдає. Але людина здатна зламати й ці досконалі механізми. Звісно, вона потім звертатиметься до Бога по допомогу, шукатиме добрих лікарів, але часто-густо вже не буде спроможна «відмотати» усе назад. Що робити? Пильнувати за своїми звичками уже з цього моменту!
Передусім згадаю про харчування, радіаційні випромінювання – наріжний камінь тривалого і здорового життя. Якщо ми поглянемо на регіони, де люди довго живуть (відомі п’ять «голубих зон»), то перш за все помічаємо особливості їхнього здорового харчування. Харчування має бути засобом до існування, а не вдаваної насолоди. Хоча правильно вибудуване харчування передбачає споживання страв, які дають емоційне задоволення. В цьому місці хочеться наголосити, що породжена безвідповідальним харчуванням проблема надлишкової ваги не є лише питанням втраченої естетичної краси. Ні, надлишкова вага – це насамперед загроза здоров’ю. Через те, що мені, як лікареві загальної практики, доводиться лікувати численні захворювання, я не можу вилікувати багато хвороб, пов’язаних із надлишковою вагою, не розв’язавши проблеми самої надлишкової ваги. Тільки вирішивши це питання, я можу убезпечити людину від розвитку таких смертельно небезпечних захворювань, як цукровий діабет, атеросклеротичне ураження судин, гіпертонія тощо. І зауважте, якщо останні розвинулися, їх уже важко позбутися. Це точки неповернення.
Інші ключові чинники здоров’я – режим роботи і відпочинку, сімейний добробут, атмосфера на роботі, соціально-економічний стан у державі, фізична активність. Недарма ВООЗ у своїх аналітичних документах та рекомендаціях для тривалого здорового життя згадує про всі ці аспекти. І тут важливий холістичний (цілісний) підхід: нема такого, що «я лише курю чи випиваю, а всіх інших умов дотримую». Сумнівним є й варіант «у мене дідусь курив до ста років і не хворів, то і мені так на роду написано». Подібні розмови – ні про що. Якщо ми прагнемо щасливого довголіття, то маємо напрацьовувати необхідні для цього звички і поведінку.
– А як щодо типових викликів для духовного, психічного здоров’я? Доречною тут буде ще одна цитата святого апостола Павла про високодуховних людей: «Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоча наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день у день» (2 Кор. 4, 16).
– Ми не можемо розділити людину: фізичне і психічне в ній нерозривно пов’язане. Так, є окремі спеціалісти, які займаються різними галузями, але загалом медицина розглядає особу в її цілісності. Медицина веде мову про психосоматичні захворювання, які на фізичному рівні виникають через те, що людина страждає психічно. Абсолютно правильними є слова Святого Письма, що духовно здорова людина буде здоровою фізично. Духовне здоров’я – це не тільки молитва, медитація. Воно має своїми наслідками правильне харчування, відсутність згубних звичок, добру сімейну атмосферу. У підсумку саме так ми й отримуємо формулу здорового, повноцінного життя.
– У наші дні щораз помітнішою стає увага людства до гідного життя: хтось шукає супермаркети з екологічно чистими продуктами, аби застрахувати себе від ризику онкозахворювань, хтось покидає великі міста, хтось починає займатися йогою або виходить із соцмереж… Часто це все – якісь часткові рухи. На вашу думку, людство здатне до системного оновлення своїх звичок і відмови від того, що руйнує людину?
– Безсумнівно. В цьому питанні закладені важливі грані поняття гідності людини. Ми кажемо, що, з одного боку, гідність – це щось нематеріальне, а з другого – люди завжди інтерпретують її на зразок «я гідний кращого життя», «я гідний кращого харчування», «я гідний…». І це не редукування, бо гідність складається з різних свобод і прав. Як-от людина має право на соціальний захист, добре медичне забезпечення, добрі ліки, якісні продукти харчування, якісний одяг тощо. Це робить людину щасливішою і подовжує її життя. Тому держава, яку ми собою творимо, чи інші структури повинні стояти на охороні цих потреб. Пошук кращих умов для себе – це добре, тільки треба пам’ятати, що будування свого щастя через порушення гідності ближнього приведе до удаваного щастя.
Я думаю, що в масштабі людства системна і швидка відмова від вчинків та звичок, що посягають на гідність, це наразі утопія. Жартома можемо сказати, що це є лише в Царстві Небесному. Тож насамперед нам слід прагнути до гідного життя у своїх більших чи менших спільнотах, наприклад сім’ях: творити їх так, щоб людські стосунки, взаємодія між собою та звички відповідали гідному життю. Покращення умов менших спільнот поступово вестиме до його покращення в більших проєкціях. Але я сумніваюся, що тут, на землі, погані звички зникнуть, бо тут завжди триватиме боротьба між добром і злом. Не перебільшу, якщо скажу, що щасливе, повноцінне, тривале життя здобувається міцним духом та силою волі.
– Ринок переповнений засобами догляду тіла, які є суто косметичними, як і засобами, які називають косметично-лікувальними. Значною мірою це «хімія». Часто вони некорисні ані для здоров’я, ані для довкілля. Як християнинові варто ставитися до цієї лавини продуктів, які позбавляють лупи, проблем зі шкірою, дарують красиве волосся і так далі? Те ж стосується біоактивних добавок.
– Хімія як наука дарує нам великі блага. Будь-які ліки, навіть звичний аспірин – це продукт хімії. І ця хімія добра. Але часто бажання наживи переважає над турботою про спільне благо. Тому навіть засоби гігієни можуть бути небезпечними. Взяти хоча б мийні, з поверхнево активними речовинами, в яких криється чимала небезпека. Погляньмо на сонцезахисні креми, шампуні, засоби догляду шкіри, тіла тощо. Звідки споживач може знати про їхню справжню якість та склад? Щоразу йти до лікаря і питати про кожен засіб – абсурд. На щастя, можна скористатися інформацією з інтернету. Там час до часу з’являються попередження про невідповідність тої чи тої продукції стандартам безпеки. Потрібно вчитися бути свідомими споживачами. Також слід пам’ятати, що висока ціна продукту – не завжди гарантія безпеки і високого стандарту якості.
Стосовно біологічно активних добавок, то це добро, дане в руки людині. Але розібратися в розмаїтті продуктів може тільки фахівець, бо навіть потенційно корисний продукт може завдавати шкоди, якщо застосовувати його бездумно. Наприклад, антиоксиданти – назагал корисна річ. Але у великих кількостях вони, як це не парадоксально, спричиняють оксидативний стрес, від якого мали б нас захистити. Зрештою, навіть популярні й необхідні Омега-3 жирні кислоти у великій кількості можуть спровокувати проблеми. Хто може визначити корисну кількість подібних речовин? Гугл? Гм, будь ласка, але чи не занадто дорого обійдеться такий ризик? Так само і з вітамінами, мікроелементами, гормоноподібними речовинами, які тепер пропонують як БАДи. Ці речовини корисні, але тільки в руках лікаря-фахівця.
– Між почуттям щастя і здоров’ям людини є причинно-наслідковий зв’язок? За вашими спостереженнями, людина, яка живе у спільноті і цікавиться іншими людьми, здоровіша? Чи егоїзм можна назвати станом на зразок хвороби?
– Було б хибно казати, що зв’язку тут нема. Здорова людина вже має фундамент щастя, якщо усвідомлює, що її здоров’я – це дар. Але ми сотворені так, що почуття щастя потребує врахування більше граней, аніж лише фізичне здоров’я. Тож є багато здорових і в той же час нещасних людей і навпаки. Та все ж бути здоровим – це невід’ємний бік щастя, тому слід його берегти.
Людина покликана жити в спільноті, і тому нам не уникнути соціальної взаємодії. Але важливо, щоб наше співіснування та спілкування базувалося на морально та етично правильних засадах. Інакше людина ризикує через проблеми духовні, психічні, соціальноекономічні отримати фізичні захворювання. І розвиваються вони непомітно. Можна навести багато прикладів порушення гідності в рутинному житті – такі як булінг, насильство, нездорова атмосфера в сім’ї, які в підсумку руйнують здоров’я людини. Якщо запитати українців, чи вони щасливі, то більшість, найімовірніше, скаже «ні». І це «ні» прозвучить не через наявність фізичної хвороби, а через духовні та психічні проблеми і невдоволення. Проте, будучи поки що здоровими фізично, через труднощі соціальні чи психологічні люди наражаються на небезпеку втратити здоров’я.
Також було б лицемірством казати, що людина, навіть смертельно хвора, не може бути щасливою. Виникає думка, що смертельна хвороба апріорі робить людину глибоко нещасною, тому їй треба «допомогти померти» заради її ж блага. Але, будучи соціальною особою, навіть у смертельній недузі вона може почуватися щасливою, якщо відчує себе потрібною. В медицині зазначений той факт, що життя людини самотньої, навіть якщо вона фізично здорова, скорочується. Натомість хвора людина, живучи у спільноті, яка виявляє до неї любов та опіку, може прожити щасливо решту життя. Дослідження теми самотності тільки підтверджують сказане. Справді, на думку одразу спадають приклади пустельників, і хтось запитає, а як же із ними. Відповім, що вони ніколи не були самотні, бо завжди перебували у спілкуванні з Богом. Соціальні контакти такі важливі для людини, що це також один із наріжних каменів здоров’я.
А тепер кілька слів про егоїзм. Це замкнення людини від інших, яке рано чи пізно приводить її до ізоляції, до неможливості щиро контактувати з іншими. Егоїзм неодмінно позначається на фізичному та психічному здоров’ї. Здорового егоїзму не буває, а тому його можна з певністю розглядати як перешкоду повноцінному життю.
– Першим природним осередком, де народжується, живе та формується людина, є сім’я. Що ви порадили б сучасним сім’ям на їхньому шляху до гідного щоденного життя?
– Що я порадив би сім’ям? Поперше, здоров’я нам дається один раз. Якщо його втратити, то повернути буде дуже важко, а то й неможливо. Тому слід дбати як про своє особисте духовне та фізичне здоров’я, так і про здоров’я рідних. Варто пам’ятати, що батьки покликані бути прикладом для дітей. І вони ним є, навіть якщо цього не хотіли б. І якщо вони провадять аморальний спосіб життя, а дітям кажуть, що так жити не слід, то годі сподіватися, що діти дослухаються до них. Якщо в сім’ї нема культури харчування, то звідки вона візьметься у дітей? Якщо в сім’ї нема звички здорового духовного життя, то звідки діти його візьмуть? З вулиці? Ні, звісно. Сім’я повинна бути свідомою і сильною у формуванні звичок повноцінного життя всіх своїх членів, передусім дітей. Тут зазначу, що, як показує мій особистий досвід та досвід моїх колег, свідоме релігійне життя вберігає людину від багатьох небезпек. Такі сім’ї міцні, здорові та стійкіші перед життєвими викликами. Тут хочеться акцентувати, що своїм прикладом батьки мають можливість вчити дітей лише до 13 років. Потім спрацьовують інші важелі виховання. Тому час завжди обмежений.
По-друге, назагал слід провадити активний спосіб життя і не нехтувати відпочинком (до нього теж потрібен свідомий підхід). Одна з практичних порад – за годину до сну не варто користуватися смартфоном, бо синє світло екрана руйнує мелатонін (нейрогормон), і через це в мозку не формується достатньо сильний сигнал, що повинен забезпечити глибокий сон. А тільки в такому сні включаються репаративні процеси, які відновлюють організм. Поверхневий сон не забезпечує відпочинку. Тому втома накопичується, і через якийсь час людина ризикує втратити здоров’я. По-третє, зараз в Україні кожен повинен обрати собі сімейного лікаря. Сімейний лікар сповнятиме велику місію збереження здоров’я членів родини і допоможе уникнути багатьох можливих проблем.
– Тема самотності у вашій практиці виникає часто через хворобливі стани людей?
– Так, доволі часто. Через те, що суспільство стає щораз егоїстичнішим, що люди замикаються навіть у колі своєї сім’ї. Цю проблему варто постійно порушувати. Проблеми самотності проєктуються на масштаби суспільства, бо відсутність комунікації та щастя всередині сім’ї позначається на всіх сферах соціального життя людини. Самотність часто може слугувати основою виникнення депресій, психосоматичних захворювань, навіть онкології. Остання небезпечна ще й тим, що хвора людина сама починає сприймати себе інакше. Часто, шукаючи причину свого стану в інших, хворий відштовхує від себе близьких людей і потрапляє до ще більшої ізоляції, що зменшує шанси на одужання. Можемо згадати про самотність ще й як причину практики евтаназії. Сьогодні про неї говорять вже не з причини нестерпного фізичного болю хворого (ми, медики, маємо змогу знеболити так, що людина не відчуватиме до кінця життя навіть найменшого болю), а з причини його нестерпної самотності. Егоїзм оточення підштовхує хворого до бажання передчасно скінчити своє життя. Аналогічне спостерігаємо при хворобах, які знерухомлюють людину, і вона не може жити без сторонньої допомоги. Зрештою, самотність доводить до самогубства фізично здорових людей. У нас багато говорять про смертність від аварій на дорогах, але мало про те, що від самогубств гинуть ушестеро більше українців, аніж від ДТП! Скільки було випадків, що людина стояла за крок до непоправного вчинку, але не зробила його, бо до неї хтось виявив співстраждання, спробував розрадити. Ось такі наслідки самотності. Вона легко й непомітно вривається у життя людини, та ми повинні протиставляти їй єдині ефективні засоби – любов і співпереживання. А оскільки у нашому світі самотність загрожує людині в будь-який період життя, нам усім потрібно вчитися виявляти її та долати. І Святе Письмо дає нам усі дієві поради для цього. Ми не маємо іншого шляху досягнення щастя та гармонії в суспільстві, як тільки через любов до ближнього і пошанування його гідності.
Розмовляв Володимир Мороз
