Кожен і кожна з нас щодня проходять повз сучасних бездомних Лазарів, у кращому разі кинувши їм кілька гривень і відвернувши погляд. То що, і на нас тепер чекає пекло? І що такого праведного зробив той безхатько, який мочився щодня у нашому під’їзді, що його тепер ангели на небо несуть? Та й мало хто з нас готовий на рішення Ананія та Сапфіри продати своє поле – нехай ще десятина (хоч навіть і цього забагато), але як це взагалі – все-все віддати?
Священникам нелегко роз’яснювати в недільних проповідях ці пасажі. Вони починають ніби виправдовуватись, що Бог – не комуніст, що Він не має нічого проти багатих чи приватної власності, що це взагалі не має для Нього значення… Але з того, що ми читаємо в Біблії, виглядає, що має. Послання є чітко контекстуальним, адресованим людині в тій життєвій ситуації, у якій вона перебуває. Багатим і привілейованим послання інакше, аніж бідним і пригнобленим, а якщо стосунки між бідними та багатими є антагоністичними (тобто бідність одних є прямим наслідком багатства інших), тоді послання стає діаметрально протилежним. Блаженні вбогі, голодні, засмучені, переслідувані, але горе вам, багатіям, ситим і задоволеним життям (Лк. 6, 20-26).
Повністю текст читайте у паперовій версії журналу.
