Наприкінці серпня група греко-католицької молоді з київської громади св. Миколая на Аскольдовій могилі та братства «Найсвятішого Серця Ісусового» разом зі своїм священиком отцем Ігорем-Іллєю Онишкевичем побувала на прощі у французькому місті Паре-де-Моніяль.
Далеко не випадково було обране нами це місце. Адже там знаходиться дорогий для кожного християнина храм Ісусового серця. Саме тут славній монахині Маргареті-Марії Алякок з’явився образ Ісуса Христа, з серця якого струменіли палаючі промені любови. І все своє подальше життя ця монахиня присвятила тому, щоб запевнювати людей у великій до них любові серця Ісуса. Як розходяться увсебіч промені довкола сонця, так саме з Паре-ле-Моніялю по цілому світі поширився культ поклоніння Ісусовому серцю.
Ісус благає вас, переконувала всіх свята Маргарета-Марія Алякок,— проявіть свою любов до нього тим, що протягом дев’яти місяців живіть дуже чесно, християнським порядним життям І щопершої п’ятниці місяця йдіть до сповіді і причастя. Хто виконає цю не таку складну обітницю, не вмре без Божого причастя, буде обов’язково перед смертю мати змогу висповідатися і прийняти Святі Тайни.
Поїздка була для нас не з легких. Довелося подолати лише в один бік З тисячі кілометрів. Як правило, ночували в автобусі. Але всі розуміли, що це не туристична подорож, а проща, де все повинно бути якомога простіше, скромніше, позбавлене комфорту. І тим були надзвичайно щасливі.
Три дні ми перебували в Паре-де-Моніялі. І весь цей час нами опікувалася християнська організація «Емануель» в особі Франсуа Браннера, який став для нас справжнім прикладом доброго християнина. Спілкуючись з ним, ми також відчули, наскільки гостинний і привітний французький народ.
Паре-ле-Моніяль — місто старовинне і від того ще більше красиве і неповторне. У ньому дуже багато храмів, куди приїздять молитися люди з усіх куточків плянети. До речі, ми не могли не відзначити, що у Франції дуже багато канонізованих святих і монаших згромаджень.
Ввечері і вранці протягом трьох днів ми приходили до храму Серця Христового на Службу Божу. І ніхто з французьких богослужителів не проявив надмірної уваги до того, хто ми, звідки, якого обряду. Для них було достатньо, що ми приїхали на прощу, і вони безперешкодно визначили години, коли отець Ігор міг правити Службу Божу. Нас було небагато, всього 15 вірних, але коли ми співали, здавалося, ставало чудо. Наші голоси зливалися і звучали чимраз гучніше, впевненіше, нагадуючи справжній хор.
І не дивно, що на наші Служби почали спеціяльно приходити все більше і більше людей, вражених нашим співом і щирістю молитв. По Службі вони підходили до нас, висловлювали своє захоплення і цікавилися, звідки ми. Але, на превеликий жаль, слово «Україна» їм ні про що не говорило. «Це Польща?» — перепитували вони. Дещо проливало світло на географічне розташування нашої Батьківщини смертоносне слово «Чорнобиль». Було надзвичайно прикро, що не в такій вже далекій від нас Франції люди про Україну нічого не знають, що для багатьох з них після Польщі починалася Росія. Тому ми щасливі з того, що хай і в такий спосіб, але все ж допомагали французам відкривати нашу молоду державу, нести правду про свою Вітчизну, спростовувати міт, ніби Україна — це Росія.
Покидали Паре-ле-Моніяль в особливий для всіх нас день — 24 серпня. Звичайно, було трохи прикро, що свято незалежності! застало нас далеко від рідної домівки. (Якби не бюрократичні перепони з оформленням документів у Києві, проща мала відбутися раніше). Тому останній наш Молебень був за Україну, за наш багатостраждальний народ, наших парафіян, за спокій і злагоду на рідній землі. «В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай», — співали ми зі сльозами на очах, вимолюючи в другому кінці Европи ласк Божих і благодаті для себе, своїх близьких, для України і її людей.
І, звичайно ж, молилися за всіх наших земляків, розвіяних по цілому світі, але які берегли, живучи в діяспорі, в своїх серцях любов і вірність Україні. До таких, насамперед, відносимо і подружжя Павла і Терезу Стришалюків, які живуть у Парижі. Це вони запросили нас до Франції і доклали чимало зусиль, щоб наша поїздка здійснилася.
У теплоті сердець українців переконалися і коли по дорозі додому заїхали до Мюнхену, де нас також гостинно зустріли, надали притулок в інтернаті, прийняли в церкві, де отець Ігор також відправив Службу Божу.
Поверталися додому справді очищеними, щасливими, що мали можливість молитися в таких святих місцях, що, де б ми не були, скрізь зустрічали прекрасних людей, справжніх християн. Ця поїздка ще більше поріднила нас, укріпила у вірі, додала переконань у тому, що як ніколи Греко-католицькій Церкві зараз так необхідні наші молоді серця.
Попереду нас чекає велика робота. Нам треба зводити стіни рідного храму, адже церква святого Миколая на Аскольдовій могилі надана нам тимчасово. Ми мусимо молитвами добиватися визнання Києво-Галицького патріярхату, канонізації багатьох українських мучеників на святих. Адже на Заході, що не крок — то храм, то свій святий. На жаль, у нас цього немає.
І ще одне — чи не найцінніше, що ми винесли з поїздки на прощу. До Києва повернулися з готовністю слідувати заповіту святої Маргарети-Марії Алякок, з твердим наміренням відбути дев’ятницю. Протягом дев’яти місяців хочемо жити за прекрасними християнськими законами, жити праведним життям і щопершої п’ятниці місяця ходити до сповіді і причастя.
«Будь добрим, як хліб!». Це гасло святого Альберта також запало в наші серця, коли ми відвідали по дорозі додому краківських католиків. Так, ми хочемо бути добрими, робити добрі вчинки, своїм добром запалювати інших, як запалює любов у серцях тисяч людей палаюче і ніжно любляче серце Ісуса Христа. Любов породжує любов, а добро — добро. Якщо довкола нас буде більше добрих людей, то і держава, в якій ми живемо, наша славна Україна, буде доброю і щасливою.
Молодь греко-католицької громади святого Миколая на Аскольдовій могилі
та братства «Найсвятішого Серця Ісусового» з міста Києва
Наша адреса:
253090, Київ-90
вул. Бакинських Комісарів 8 «Б», кв. 296
Українська греко-католицька церква громади святого Миколая
