Нижче друкуємо уривки листа, що прийшов на адресу головного редактора. У листі порушені проблеми, з якими варто, щоб познайомилось шире коло читачів. Тому що лист не був призначений для публікації, автор листа подав свою інформацію для редактора, і не маємо певности, чи він бажав би його надрукувати, тому не будемо подавати його імени, але передамо деякі думки, його власними словами.
Пишучи свого листа, я поставив питання, чому українська преса в Україні і миряни не підносять питання, чому немає нашої УКЦеркви в столиці України Києві? Ситуація нашої УКЦеркви в Києві украй незадовільна. Я мав нагоду бачити особисто цю ситуацію в 1990 році, коли ще існував помираючо-розпадаючий Радянський Союз, після цього знову був у 1991 р. і 1992 p., на жаль, я не завважив відтоді по сьогодні особливих змін. Було дві парафі УКЦеркви, які з собою не співдіяли, і так до сьогодні ця ситуація залишилась. В Києві повинен бути як не Патріярх, то один з єпископів. Ось що пише на цю тему автор листа.
«… Отже, що ніхто в нас нічого не пише про те, що ми повинні мати в Києві патріяршу резиденцію, то це свята правда. Для кого просити чи домагатися резиденції, коли ніхто і гадки не має вибиратися на стало до Києва. Я вже не кажу про Блаженнішого. Але взагалі ніхто ні з владик, ні зі священиків. Всі рвуться тільки на Захід, бо там спокійне життя, зформовані парафії, ну і доляри. А в Києві фактично навіть парафії доброї не зуміли зорганізувати. І тому наша там інтелігенція, особливо та гуманітарна, пішла в костел. Бо там, сидячи, можна вислухати не занадто довгу «мшу» в українській версії, і що найголовніше — прекрасну проповідь (гомілію) також добірною українською мовою, яку молодий польський ксьондз спеціяльно для того вивчив. Це саме роблять і в російській версії. Створили там «Київський Український Римо-католицький Університет», «Київський Католицький Коледж», невеличкі осередки дуже діяльних монаших чинів, які працюють серед бідних людей і де треба, ба навіть в Чорнобиль пішли. А наші? Також створили собі, але фірму по розповсюдженню комп’ютерів «Макентош»… А справи церковні наші в Києві полишені на Боже Провидіння. Скажете: «А де ви, миряни, галицькі (українці)? ». То я відповідаю. Ми, миряни, самі без церковного проводу і його програми нічого не вдіємо, бо маємо до роботи лише добру волю, якої наша Церква не потребує. Про ті справи я все говорив… Страшено болію над тим. Але, повірте, що ми тут безсилі. Коли ніхто не хоче з вами про ніщо говорити, то чей же не поїде ніхто з нас, світських людей, не маючи ніяких уповноважень до того і врешті-решт грошей, засновувати в Києві греко-католицькі манастирі, університети, видавництва, як це зробили латинники. Вони мають дві речі: програму і бажання діяти в наміренні своєї Церкви. А тоді вже знаходять відповідних людей, гроші, приміщення і без великого галасу приступають до роботи. А наші? При всякій потребі і без потреби — в Рим, в Нью-Йорк, в Торонто. Бо там спокійна голова… І нема тут що нарікати на Кравчука, на уряд, на Ватикан й інше. Якби Ви знали, скільки я говорив, толкував, переконував, та навіть сварився, та й що з того…
От хоч би недавно (на Зелені Свята) бачився з о. Л. Гузарем. Він, як знаєте, тепер тут. Але вже не довго. Купує (здається, вже купив) десь на Тернопільщині, аж під Скалатом, якусь хату і переїжджає туди на стало. Но, і подумати тільки! Такий великого калібру теолог буде собі сидіти преспокійно в якомусь подільському селі і «спасатися», а Церква буде нидіти з тими неуками, що два слова докупи не можуть зліпити. Я йому все сказав, а він у відповідь: «А хтось мене просив, хтось щось пропонував? Ні!». І що Ви на це скажете? Не запропоную ж я йому стати ректором Семінарії чи Академії, що нібито восени має відкриватися. Бо хто я? І з таким зустрічається на кожному кроці… От гірко писати про те тільки тому, що нема можливості! змінити ту стратегію нашої Церкви.
Може, здивуєтеся, але про зміст «орації» А. Франко на Синоді у нас ніхто не знає, і я в тому числі. Я прочитав його вже три рази дуже уважно зі сторінок «Патріярхату». І ще хочу сказати. Поперше, дай Вам Боже здоров’я багато, дорогий пане Редакторе, за відвагу, за послідовний виклад наших позицій. Подруге, хотів би щось написати на цю тему, але ще не маю якогось твердого рішення, як цю справу висвітлити. Бо то, що є там ціла копиця єзуїтського крутійства, — це факт. Але є там справи, які вимагають документального потвердження наших рацій, домагань і просьб. І цього, власне, він домагається. І напевно без всяких історичних і обосновуючих документів тут не обійдеться…
