У газеті «Молода Галичина», що з’являється у Львові, за 30 червня 1994 р. надруковано статтю-інтерв’ю під назвою: «Патріярх УАПЦ Димитрій І переконаний, що на перешкоді єдності українського православ’я стоїть постать Філарета». Ця стаття з’явилась на основі інтерв’ю, яке перевів Валентин Лабунський з Патріярхом Димитрієм І (у мирі Володимир Ярема). Можна було б не звертати особливої уваги на це інтерв’ю, але у кінцевій відповіді є незгідні з правдою ствердження Патріярха Димитрія, але про це пізніше.
Крім цього маємо серйозний сумнів, чи справді особа митрополита Філарета є одинокою причиною, що стоїть на перешкоді до єдности українського православ’я. Звичайно, ми не є прихильниками митроп. Філарета, але переконано віримо, що коли б так справді було, як твердить Патріярх Димитрій І, то вдалось би дуже скоро цю причину усунути. Здається нам, що причина лежить значно глибше, а в першу чергу повинен її шукати кожний у себе самого, очевидно не виключаючи і Патріярха Димитрія І.
Ми всі, а в першу чергу ті, що на верхах церковного життя, повинні внутрішньо відродитись, обновитись і стати справжніми християнами. Всі ми, як християни, знаємо, а якщо хтось з християн не знає, то повинен знати, що Христова Церква — це любов. Ось ця любов є основою основ Христової Церкви. Глибоке розуміння питання любови дає св. ап. Павло, який каже, що б ми не робили і навіть коли б ми дали своє тіло на спалення, але коли не матимемо любови, то все нічого не варте. На жаль, у відповідях Патріярха Димитрія І немає і натяку на цей момент любови.
Можна Патріярха Володимира (у мирі Володимир Романюк), якого їх Святість Патріярх Мстислав відмовився висвятити на єпископа, називати «трагічною постаттю», але чи це зроблено з доброзичливости? Знаємо і сильно віримо, що в Христовій Церкві діє Святий Дух, як третя особа Божа. Шкода, що у відповідях Патріярха Димитрія І були відсутні ці християнські прикмети.
На превеликий жаль, великим здивуванням було для нас, що заставило написати ці завваги, була кінцева відповідь Патріярха Димитрія І на питання: «В Україні проблема об’єднання православних християн обов’язково тягне за собою ще одну, не менш пекучу проблему — об’єднання православ’я Сходу з греко-католиками Заходу». На це Патріярх Димитрій І відповідає: «Жодних відмінностей, ні літургічних, ні канонічних між нами немає. Нас роз’єднали і продовжують роз’єднувати злі людські сили». До цього ствердження не маємо жодних застережень. Далі Патріярх Димитрій говорить: «Я добре знав і Митрополита Шептицького, і Патріярха Сліпого. Вони мріяли про час, коли Україна матиме одну православну Церкву. Йосиф Сліпий у своєму заповіті чітко написав, що саме заважає єднанню православних України з греко-католиками: диктат Римської курії, яка хоче зробити з греко-католиків католиків латинського обряду. Папа Римський Іван-Павло II на всі ініціятиви, спрямовані на об’єднання греко-католиків з православними, відповідає рішучою відмовою…».
Для пересічного читача це може видаватись «святою правдою». На жаль — дійсність того факту є протилежною. Патріярх Димитрій не посилається на якісь джерела, одиноке його джерело, що він знав Митрополита Андрея і Патріярха Йосифа, але це ще не джерело. Без найменшого сумніву, як Слуга Божий Андрей, так і св.п. Патріярх Йосиф не тільки бажали але наполегливо працювали над поєднанням наших Церков, але не в такому сенсі, як це пише Патріярх Димитрій. На жаль, тим гріхом, що його зробив у справі єднання з православними Патріярх Димитрій, грішить більше православних, мовляв. Митрополит Андрей готовий був прийняти православ’я.
Звичайно, в цій справі мається на увазі відомий «Лист до української віруючої православної інтелігенції» митроп. Андрея з 30 грудня 1941 р. Він також написав окремого листа до православних Архиєреїв. Знаємо, що Митрополит Андрей був організатором Унійних з’їздів у Велеграді і взагалі працював для з’єднання Церков, випередивши екуменізм Собору Ватіканського II. Ні більше, ні менше діяв у дусі, щоб усі були одно. Власне, в його листі була мова про поєднання українських православної і католицької Церков. Коли б таке поєднання наступило, то Слуга Божий Андрей писав: «Київський Митрополит мусить бути вибраний із православних або автокефальних Архиєреїв чи священиків. Коли б він був з’єдинений з Вселенською Церквою, всі ми, греко-католики, підлягали б йому, і я перший радо піддався його верховній владі».
«Та повна злука греко-католицького і українських православних віроісповідань — це справа хіба дальшої майбутності!…». В цьому ж листі Митроп. Андрей пише: «З притиском стверджую, що поєднання з Вселенською Церквою не спричинює ніякої потреби відректися якого-небудь звичаю, передання чи обряду Православної Церкви. Українська Церква нічого не стратила б із тих дібр чи вартостей, які з неї роблять для українця цінну, святу національну пам’ятку…». З цього виразно видно, що Митрополит Андрей не так просто бажав стати православним чи піддаватись під юрисдикцію православних, це було тільки можливим тоді, коли б український православний світ визнав і поєднався з Вселенською Католицькою Церквою. Був час для передумання. І сьогодні над цим не тільки що можна, але й треба думати.
Коли ж ідеться про твердження, що Патріярх Йосиф у своєму «Завіщанні» писав, як твердить Патріярх Димитрій: «Що саме заважає єднанню православних України з греко-католиками: диктат Римської курії…». Такого у «Завіщанні» Патріярха Йосифа немає, це є вигадка. Шкода, що редакція газети «Молода Галичина» цього не перевірила, бо цим увела у блуд читачів газети. Так само є неправдою, що Папа Іван-Павло II є проти всіх ініціятив у справі поєднання греко-католиків з православними. Шкода, що Патріярх Димитрій не посилається на свої джерела. Такими «правдами» далеко не заїдемо. Ось і в цьому є вся трагічність. Варто б, щоб Патріярх Димитрій починав обнову і віднову у першу чергу від себе самого і виявив хоч трохи християнської любови.
М. Галів
