(Кілька думок в рік родини. Березень 1994 р.)
У світі модерного темпу життя,—
В родинах часу нема разом помолитись,
Щиро, усердно у Бога поради шукати щодня,
Щоб в Його світлі просвітити уми —
Щоб бачити добре усі в родині могли;
Як треба взаїмно служити,
Як одне другому провини прощати і забувати…
Як в Божій любові щодня крокувати.
Там, де на розмову із Богом часу нема,
Відступає Бог звідтіля —
А без Бога ж, що людина якась досягла?..
Правда ж це, правда свята!
Що де Бога нема — роздор там буяє,
Мир і радість зникає,
Напруження струм все зростає,
Зчиняється шум, передвісник родинної бурі…
Нема терпеливости вислухать і зрозуміти,
В домашнім бюджеті стають неполадки,
Бо кожний щось хоче купити собі,
Хоч без того й 100 років можна б щасливо прожити.
Довги добавляють турбот непотрібних,
Разить кожного в домі такому кожна дрібничка, —
Тоді одне або друге тікає,
Інше алкоголем біду заливає;
І так; наповняються розводами суди,
А часто через сварки і бійки лікарні й в’язниці…
Справді! Це є час родинної пропасниці…
А діти! О, діти, оті найдорожчі Божії дари родини —
Зростаючи у тім кошмар-страху,
На всі свої проблеми шукають відповіді на вулиці…
А вулиця учить їх всього, тільки не того,
Що робить життя життям.
Гірка це правда, але вона правда!
І їй треба глянути сміло у вічі!
Загляньмо відважно у вічі лихові тому!
Скриваючи його, вдягаючи маски різнії на нього,
Людина не направить нічого,
Лиш ранами глибшими і пекучішими наповнить родинне єство.
Так!!!
Де в родинах у центрі життя Бога нема,
Де погоня за всяким дочасним добром
До нестями вимучує ум і дух присипляє,
Не сподіваймося там здорового плоду
Для поколінь нашого роду…
Нехай же цей рік родини
Спонукає щиро глянути кожного на правду оту
І породить у кожного жажду
До Бога щодня прибігати
І щиро, покірно Його благати;
Допомогти завернутись із блудних доріг,
Вирватись з кліщів модерного світу,
Що пастки отруйні розставив на кожному розі.
Чи справді часу нема?!
Розмовляти з Богом щодня І слухом усім прислухатись —
До вічного СЛОВА-ЖИТТЯ,
Щоб вже тут, на землі
Стало Царством Божим наше родинне життя!
Чи справді??? Нема… Часу…
А час, це ж для нас дар від Бога!
А що ж ми з ним робим?
«Царство Боже прийде непомітно», ані не скажуть.
— Ось воно тут! Або там! —
Бо Царство Боже є між нами».(Лука 17; 20, 21)
Мотря Фаринич
