Першого травня 1994 р. коли ми святкували свято-свят — Христове Воскресіння за старим календарем, Владиці Іванові Прашкові рівно сповнилось вісімдесят років багатотрудивого, для нашої УКЦеркви й українського народу, життя. Цей високий вік сам по собі не є важливий, він тільки є доброю нагодою підкреслити, назвати й підсумувати, який був вкладений зміст праці й посвяти громаді, Церкві, народові і в загальному для людства. Звичайно з приводу такої особливої нагоди, бо не всім Господь дає таку ласку, дожити такого високого віку, вітаємо ювілята й складаємо йому найкращі побажання. Цю особливу, ювілейну дату Преосвященнішого Владики Івана належно відзначили і щиро привітали священики, миряни і ціла українська громада у Австралії, яких був правлячим єпископом. Долучаємось до цього обильного вінка щирих привітань для Преосвященного Владики Івана, які він одержав з нагоди його ювілею вісімдесятріччя, і складаємо наші сердечні вітання і доземний поклін від журналу «Патріярхат», мирянського патріярхального руху, як свого духовного опікуна та бажаємо Преосвященному Владиці Іванові прожити ще довге творче життя на славу Божу, добро нашої Церкви та українського народу. Вітати Владику Івана належить до особливої приємности, бо справді наш Ювілят належить до особливих, виняткових владик у нашій Церкві. Про це можуть найкраще сказати українські співжителі в Австралії. Здається нам, що Владика Іван живе в Австралії з своїми вірними, як одна родина.
Наш Дорогий Ювілят у своєму багатогранному душпастирському житті усе практикував Божу Заповідь, яка є основою основ Христової Церкви — Любов. Ось ця, усе доброзичлива його настанова, що спирається на любові, з’єднувала і все ще з’єднує Ювілятові багато його щирих і відданих прихильників. Владика Іван у своїй великій доброті, любові і справедливості свідчив і все був клясичним прикладом справжнього християнина — духовного провідника. Владику Івана миряни бачили не тільки у великі свята чи неділі, але також і в будні. Ні більше, ні менше, Владика Іван був не тільки ієрархом йому повіреної пастви, але активно діючим членом української громади в Австралії, з якою разом тішився успіхами і долав її турботи й проблеми.
Владика Іван народився 1 травня 1914 року у Збаражі, Тернопільська область. До речі, Владика Іван є однолітком Патріярха Мирослава-Івана. Бажалось би щось більше сказати про юнацькі роки Ювілята, але, на жаль, не диспонуємо ближчими біографічними даними, тому обмежуємось до загально нам відомих. Пробували дещо засягнути з Енциклопедії Українознавства, але без успіху, такого гасла немає, а шкода.
Знаємо, що великим бажанням батьків дорогого ювілята було, щоб їх син Іван став священиком. Батьки своє бажання підкріплювали безустанними молитвами, морально і матеріяльно. Господь вислухав молитви і прийняв зусилля батьків, їх син Іван після закінчення середньої освіти поступив до Духовної Семінарії у Львові. Ректор Духовної Семінарії о. Йосиф Сліпий, пізніше Патріярх Йосиф, послав на поглиблення богословських студій до Риму, де 2 квітня 1939 року прийняв священичі свячення з рук Владики Наряді.
На жаль, нововисвяченому о. Іванові Прашко не вдалось повернутись на рідні землі, бо того ж 1939 року розпочалась Друга світова війна. Отець Іван дальше в Римі продовжує і поглиблює свої богословські студії, які закінчив докторатом. Тут же, в Римі, о. д-р Іван Прашко виконував свої душпастирські обов’язки, брав активну участь у збереженні від репатріяції на «родіну» Української Дивізії, що перебувала у таборі полонених у Реміні. У 1950 році о. д-р Іван Прашко переїжджає з Риму до Австралії — Мельборну на душпастирську працю. Тут прийшлось будувати українське церковне життя від самих початків, що не було легко.
У 1958 році Апостольська Столиця призначує о. д-ра Івана Прашка єпископом-екзархом для УКЦеркви в Австралії і Новій Зеляндії. Єпископські свячення відбулись 17 жовтня 1958 року у Мельборні, які довершили: Митрополит Максим Германюк, Владика Іван Бучко і Владика Ісидор Борецький. Владика Іван, як екзарх на Австралію і Нову Зеляндію, провів вагому душпастирську працю. Розбудував церковне життя, воздвигнув чудові Божі храми, які залишаться його пам’ятниками. Слід відмітити, що Владика Іван був неодноразовим починателем розбудови українського церковного, але також українського громадського і політичного життя. Владика Іван був і залишився неухильним послідовником ідей Патріярха Йосифа.
Пригадується, коли робив перші кроки український мирянський патріярхальний рух. Пригадаймо собі, як це було. Цей мирянський рух не був мило бачений у єпископських і духовних колах. Треба було собі здобувати право громадянства і визнання. Треба було, щоб хоч хтось із владик нас у цьому піддержував. Не во гнів нікому, але Владика Іван був один з небагатьох, який погодився стати духовним опікуном мирянського патріярхального руху. Може, це для декого сьогодні не є нічим особливим, але в той час це було багато. За це мирянський рух був і залишився дуже вдячний Преосвященному Владиці Іванові, Також не можна забути, коли мирянський рух мав свою конференцію у Римі, у 1987 році. Все було наперед запляноване, і при цій нагоді мали були бути передані підписи до Папи Івана-Павла II у справі визнання патріярхату нашої Церкви. На жаль, відповідальний за полагодження цих справ знав про це далеко наперед, виїхав з Риму, і справа мала закінчитись нічим. Всі розкладали руками, а Владика Іван спокійними голосом сказав до Патріярха Мирослава, що це не є пропаще, ось підемо до Ватикану і ці справи полагодимо. І справді так сталося, і відбулась зустріч з Папою Іваном-Павлом ІІ. Ось доброта, щире наставлення, вирозуміння до всіх справ у Владики Івана були і залишились неперевершені.
Слід підкреслити, що велику віддану працю Владики Івана також високо цінили в Апостольській Столиці. В 1982 році Владику Івана Апостольська Столиця піднесла від екзарха до епарха. Це можна вважати актом признання успішної праці Владики Івана. Ювілят Владика Іван залишив незатерті сліди своєї праці на терені Австралії і Нової Зеляндії. Ювілят може мати повне задоволення, що його віддана праця має загальне щиро-позитивне визнання.
На закінчення цієї далеко не повної інформації про працю Дорогого Ювілята Владики Івана ще раз вітаємо Преосвященнішого Владику Івана з його вісімдесятріччям, а водночас з днем його ангела — св. Івана та бажаємо прожити ще довгі роки у кріпкому і творчому здоров’ї. На многі літа, Владико Іване.
Микола Галів
П.С. Дивно, що на ювілею Владики Івана Прашка не було його наслідника
єп. Петра Стасюка! Чи спрагу були такі невідкличні проблеми!
* * *
Преосвященний Владика Інан Прашко
Мельборн, Австралія
С.І.Х.!
Ваше Преосвященство! Найдостойніший з достойних
Архипастирю Української Греко-католицької Церкви!
Клюб греко-католицької інтелігенції у Львові спішить вплести і свою скромну квітку у вінок слави, пошани і любови, яким вінчає Вас з нагоди Вашого великого ювілею наша Церква і всі мирянські організації в Україні й поза нею. В пам’яті членів Клюбу Ваша Світла Особа записалася як великий ревнитель нашої Церкви і жертвенний патріот України. В цьому переконали нас тих кілька зустрічей, на які Ви були ласкаві дати згоду під час Ваших відвідин Львова. А кому пощастило бути на тому предивному континенті, на ім’я Австралія, де з волі Божої по війні також і українці опинилися, той міг особисто утвердитися в думці, що Панбіг, посилаючи їх у країну антиподів, аби свідчити про добре ім’я України серед інших народів, дав їм по великій милості своїй духовного провідника, батька і пастиря доброго, щоби вони не розгубилися і не блудили в потемках чужини. Ваша глибока духовність, патріотизм і вирозуміння до слабостей людської натури, а крім того велика християнська любов ближнього з’єднали Вам незаперечну синівську відданість всіх тих, кому прийшлося жити і діяти під Вашою архипастирською опікою. Нині вся Україна може гордитися тими великими здобутками в царині духа і достатку, які осягнула наша діяспора на п’ятому континенті. Наша присутність задокументована тут численними громадськими та й політичними інституціями, прекрасними церквами з прицерковними архітектурними ансамблями, які постали у всіх великих містах Австралії завдяки Вашим, Владико, старанням і винятковим організаційним здібностям. І це нехай буде Вам, дорогий наш Ювіляте, найкращий пам’ятник соборний, пам’ятник вдячности, який воздвигали ті, що з Вами, на славу Божу і як свідчення працьовитости, жертвенности і невмирущости нашої Нації в цій далекій стороні. Ваша довголітня самовіддана праця сівача слова Божого серед новоприбулих українців на австралійських облогах стане прикладом для наслідування усіх Ваших наступників в єпархії св. св. ап. Петра і Павла, а також для наших владик на рідних землях. Згадуючи Вас у день Вашого 80-річчя, знаючи Ваші заслуги в розбудові українського церковного та громадського життя під сузір’ям Південного Хреста, Клюб греко-католицької інтелігенції у Львові вітає Вас сердечно, Світильниче Правди і Добра, з цим ювілеєм і просить Всемилостивого Бога про Ваше здравіє і долгоденствіє на радість тих, що Вас знають, люблять і шанують. Поручаючись Вашим молитвам, в глибокій покорі і синівській любові колінопреклонно хилимо свої голови під ювілейне благословення Вашої щедрої архипастирської десниці.
Щасти Вам Боже завжди і всюди, достойний Ювіляте. Ісполла еті Деспота!
Від імени Клюбу греко-католицької інтелігенції у Львові.
Іван Гречко — голова
Роман Чмелик — секретар
