Під тиском вірних/мирян/ УКЦеркви наш естаблішмент напише час-до-часу письмо до вищих достойників у Ватикані в справі положення нашої церкви. Воно було б краще писати просити й вимагати у наших таки тут владик, а не в кардиналів із Східньої Конґреґації, щоб вони тиснули на Ватикан із кращим успіхом, але наш УККА уважає за більшу честь для себе контактуватися із людьми на височинах. А коли звідти прийде відповідь – все одно яка, тоді вона зараз на першій стороні союзової преси буде подана із похвалою для себе, мовляв, дивіться, нам відповідають, а з «патріярхальниками» то не хочуть нічого мати спільного.
І так, на письмо УККА, підписане Л. Добрянським, звернено до вже знаного неприхильного нам кард. Фюрстенберґа, префекта Східної Конґреґації, здецидованого противника нашої церкви, прийшла відповідь за два місяці через Апостольського Делегата у Вашінґтоні в лютім ц. р. там Фірстенберґ пише: «Призначення і дія Папської Комісії для перегляду Кодексу Канонічного Права для Східніх Церков не є в компетенції Священної Конґреґації для Східніх Церков».
Такий аргумент подається тільки дітям, або тим, що не думають. Коли комісія для кодексу канонічного права не збирається вже через кілька років і через те гальмує праці інших комісій, а в тім і Сх. Конґреґації, то чому ж отой префект не звернеться до неї із більш чи менш рішучим жаданням зібратися і дати йому потрібні вказівки. Це ж належить до його обов’язків, бо це внутрішня справа самої курії. А може і сам Фірстенберґ радить комісії не збиратися, щоб в міжчасі зміг зламати силу і авторитет УКЦеркви?
Коли архиєпископ Казаролі їхав до Москви на наради, які закінчилися якоюсь домовою між СССР і Ватиканом, то дав відповідь кореспондентам, що його турбує доля римо-католицької церкви в СССР. І ані словечком не згадав про журбу Ватикану за тяжку долю Української /Греко-/ Католицької Церкви і її вірного Римові Клиру та ув’язненого архиєпископа Величковського. Це, зрозуміло, викликало сильне обурення серед вірних цеї Церкви в цілому світі. Не міг тут вже мовчати і УККА. І знов вибрав найлегшу дорогу: написати листа до Державного Секретаря Ватикану, кард. Війо. Прийшла відповідь подібна до відповіді кард. Фірстенберґа; може він її і писав, бо в його руки положена доля УКЦеркви. Цим разом відповідь прийшла через ще нижчі руки, а саме через канцлера кард. Кука в Ню Йорку. І тут точно і коротко написано так: «Високоповажаний Докторе Добрянський! Апостольська Столиця просила мене повідомити Вас, що кардинал Війо отримав Вашого останнього листа відносно жалюгідного положення українців католиків в Совєтськім Союзі. Мене просили запевнити Вас; що ця проблема є під великою увагою Апостольської Столиці, яка слідкує зі сталою увагою за дуже тяжким положенням українців католиків на їх рідних землях».
Подаючи зміст цього листа, «Свобода» із 17 квітня ц.р. дала йому такий наголовок: «Апостольська Столиця висловлює стурбовання положенням українців католиків в Україні».
Хто думаючий вичитає зі змісту листа із Ватикану якесь стурбування? Та ж у листі виразно пишеться, що Ватикан слідкує. А відомо, що різні уряди стало слідкують по різних державах що там діється. Або, що ж нам із римського стурбування, коли вже так хто хоче натягати справу? Ми очікували чинної піддержки Ватикану. Коли і де теперішній Ватикан запротестував проти переслідування нашої церкви у підземелі і проти ув’язнення її владики за виконування священичих обов’язків – не чого іншого. Навпаки преса щораз частіше виносить думку, що нашою церквою торгують, що її вже відписано большевикам, щоб поліпшити долю римо-католицької церкви, чи за якісь інші обіцянки Москви, яких вона ніколи не виконає.
Коли вже люди із проводу УККА не добачають в цих обох листах цинізму ватиканських авторів відповідей, коли не застановляються над їх змістом, то повинні це зробити їхні редактори, які таки повинні щось трохи думати, а не йти сліпо за проводом естаблішменту і замилювати людям очі: Фірстенберґ добрий, але якась там Комісія гальмує його, або, УКЦерква в Україні є під великою постійною увагою Ватикану. До чого це служить, як не до приспання уваги мирян і піддержки внутрішніх неприхильних нашій церковній самоуправі сил!
Участь голови СКВУ, УНС і проче й проче, Й. Лисогора, і чільного В. Фронту, Л. Футали, в бенкеті на честь монс. Стаха, саме в часі демонстрації мирян під будинком В. Фронту, де відбувався бенкет, за відмову приняти єпископське свячення із невластивих рук, як також участь голови УККА, проф. Добрянського, в бенкеті по свячені двох нових владик, яке опротестовували тисячі мирян із цілої Америки, приводить думаючого до переконання, що таки наші головачі підписали перед кількома роками лист до Риму, звернений своїм змістом проти створення патріярхату під проводом Верховного Архиєпископа Й. Сліпого, про що писав у прилюднім запиті д-р. О. Дерій, і на який то запит не було ніякої відповіді.
І ці люди ще мають відвагу взивати нас – Товариствр за Патр. Устрій УКЦеркви – перейти на «громадську базу» вступити до їхньої Церковної Комісії, чи іншими словами – піддатися під їхню юрисдикцію і робити те, що вони там ухвалять.
Упадок проводу УККА і цілого естаблішменту був видний вже з давніших часів, та на жаль не багатьом. Бо лиш через замилювання очей вдалося сучасному проводові УККА лявірувати між двома противними силами внутрі нашої Церкви і коштовними поїздками до Риму й до нічого не зобов’язуючими заявами прикриватися перед очима народу. Це окозамилювання призвело навіть до того, що численні люди, опинившися в опозиції до політики УККА назад вирішили піти в його ряди, щоб там боротися за його покращання. Сьогодні вони вже боряться проти проф. Л. Добрянського через його участь у бенкеті двох новосвячених єпископів, але безуспішно, як це можна було передбачити.
Та на жаль, ця наука УККА як і моральна й матеріяльна піддержка нашого естаблішменту коштує нас забагато. Ми стратили сприятливі обставини й багато нагод які супроводили творення нашого патріярхату кілька літ тому назад.
