Преподобному Нашому Братові, Кардиналові Святої Римської Церкви Йосифові Сліпому, Львівському Верховному Архиєпископові Українців
Папа Павло VI
Преподобний Наш Брате:
Поздоровлення і Апостольське Благословення
Пошана й велика братня любов, що ними Тебе наділяємо, як теж трудність i важливість питань, що з ними Ти й інші українські владики звернулись до Нас, спонукали Нас до переведення поновного й якнайбільш уважного розслідування поданого вами прохання про створення Українського патріярхату.
Спонуканий тою причиною, як також і тому, щоб це питання розглянути основно, кардинал Йоан Війо, Наш секретар стану, а також префект Ради публичних справ Церкви, звернувся був до Тебе, щоб Ти подав на письмі звідомлення, в якому були б подані повністю усі аргументи, що їх Ти, як і інші українські єпископи уважали б такими, що мали б бути узгляднені при переоцінці цієї справи у так важливому моменті.
Відповідаючи на це запрошення, Ти вважав за відповідне переслати важливе своїм авторитетом вияснення враз із опініями майже всіх українських єпископів.
Ми однак вважали за відповідне передати ту цілу справу для точного розслідування і студії певному малому зборові отців кардиналів. Вони рівно ж предложили заключення порученого їм розслідування й пояснили їх /заключення/ всесторонньо на зібранні керівників ресортів Римської курії, що відбулось минулого місяця, дня 22-го червня.
Недовго після цього, Ми коли зважили перед Господом опінії отців кардиналів, хоч у душі схильні були приняти Твоє прохання, прийшли однак до висновку, знову з жалем, що – принаймні у теперішньому часі – неможливо здійснити створення Українського патріярхату.
Бо існують канонічні, історичні, духовні й душпастирські причини, які у сучасному укладі справ, не дозволяють Нам задоволити мольби і прохання католицької ієрархії українців.
Поперше треба взяти до уваги, що канонічна практика східних /Церков/, яка тепер зобов’язує і яку, до речі, потвердили соборовий декрет «Про Східні Церкви» і «Деклярація» про термін «аґреґатус» проголошена дня 25-го, місяця березня, року 1970-го, визначує юрисдикцію патріярхів внутрі границь власної території. Неможливо передбачити чи провірка і достосування канонічного права східних /Церков/ зможе взяти до уваги певні намічені зміни зобов’язуючих /тепер/ норм.
Тому, якщо б під сучасну пору був створений український патріярхат, то з усією певністю виринуло б канонічне питання особливої вагомости. Крім того, коли взяти до уваги болючі умовини, що в них зараз находиться Твоя дуже шляхотна і Нам дорога батьківщина, то в цьому випадку не йшлося б про поширення законного виконування патріярших прав і обов’язків поза територією патріярхату – що, однак в дійсности заіснувало б, якщо б той, хто очолював би такий патріярхат, одержав би більшу владу, як ця, що мають її тепер інші патріярхи – але було б допущенням виконувати /їх – ці права й обов’язки/ виключно поза межами його території. По суті й в наслідок причин, які пронизують мою душу найбільшим болем, могло б так статися, що під сучасну пору патріярх був би позбавлений можливости виконувати юрисдикцію внутрі самих границь своєї території. Можна легко передбачити труднощі, що постали б у самій Католицькій Церкві, якщо б була визнана патріярша юрисдикція на територіях, які підлягають іншим канонічним юрисдикціям. Крім цього хто може заперечити, що інші патріярхати не захотіли б скористатись з такої можливости, щоб поширити власну владу поза границі /своєї/ території і /поза/ приписи канонічних прав, що ними зараз визначується; їхня влада? З другої ж сторони, належить також; узгляднити розсудно, які це може мати в майбутньому наслідки для українців католиків, що досі змушені до мовчанки задля вірности своїй вірі, бо живуть на землях на яких в сьогоднішніх умовинах не визнається законного існування Української Церкви; чи не погіршився б стан цих вірних христіян, що відзначились щирою вірою, якщо на чужих землях був би публично установлений новий патріярхат, який отверто оборонявби їхні права і надії, без того однак, щоб бути співучасником їхньої долі й улегшувати її своєю присутністю?
При цій нагоді, Преподобний Наш Брате, прийми запевнення Нашої певної, повної батьківської опіки й любови до Тебе й Католицької Церкви українського обряду, як також Нашої духової участи в усіх труднощах цеї Церкви. Ми віримо з певністю, що станеться так, що рішення, що Ми його оцим Тобі подали до відома, Ти зволиш приняти в дусі об’єктивної оцінки речей.
Коли про це Тебе повідомляємо, прохаємо в наших молитвах у Всевишнього Бога повноти багатств, небесних ласк для Тебе й для всіх твоїх починів, і у сподіванні на ці ласки пересилаємо Тобі, Вельмишановний Наш Брате, і цілій Католицькій Церкві українського обряду з любов’ю в Бозі Апостольське благословення.
Дано в Римі, у св. Петра, дня 7, місяця липня,
у свято святих Кирила і Методія, року 1971.
У дев’ятому році Нашого понтифікату.
Папа Павло VI
