ВСЕЧЕСНИМ ОТЦЯМ ДУХОВНИМ, ПРЕПОДОБНИМ ЧЕНЦЯМ І ЧЕРНИЦЯМ
ТА ВСІМ БОГОЛЮБИВИМ ВІРНИМ ПОМІСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ І НА ПОСЕЛЕННЯХ.
МИР У ГОСПОДІ Й НАШЕ АРХИЄРЕЙСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ!
I
З історії нашого спасіння знаємо, що Господь вибрав між народами в окремий спосіб ізраїльський народ, як укладав з ним союз, як цей народ попав у єгипетську неволю і як Бог його визволив з тієї неволі, даючи йому пророка Мойсея, який сорок років вів його по пустині, доки не привів, вже під проводом Ісуса Навина, до обіцяної землі.
Нелегкий це був час в історії Ізраїля. Вийшовши з-під єгипетського ярма, зразу панувала радість, а подекуди й ейфорія, та коли доводилося переходити скрутні дні, почалися нарікання, скарги й навіть відступство від віри, а в деяких випадках бунтівництво проти Бога живого. І що тоді робить Бог? Кличе до себе Мойсея і дає йому декалог — десять Божих заповідей — які являються основним законом віри Ізраїля і віри нашої, на базі чого Він укладає новий союз зі своїм народом.
II
Дорогі Браття і Сестри! Коли так глянути і на нашу історію, скільки знаходимо подібностей між тодішнім народом Ізраїля і долею українського народу.
Перед тисяча роками ми прийняли як народ хрещення Христове, Бог дав нам роки слави й доброї долі, та прийшло лихоліття, поділ і недоля, у якій ми перебували донедавна. Щоправда, в час цього довгого лихоліття блиснули й світлі хвилі відродження, та в основному чужа займанщина і неволя гнітили нас аж до останніх часів.
Та Бог бачив вірність і любов нашого народу і, не зважаючи на нашу гріховність і немочі, дав нам у цьому столітті двох мужів-пророків: Слугу Божого Андрея і Патріярха Йосифа, які вели народ понад вісімдесят років по пустині шукання вільної обіцяної Церкви і землі. І так, як старозавітньому Мойсеєві не довелося зібрати врожай свого засіву, а зібрав плоди їхньої праці Ісус Навин, так і в історії Церкви дійшло до свободи за часів його наступника, який повернувся перед трьома роками до свого престола св. Юрія тут, у Львові.
Панувала і в нас велика радість, а то й ейфорія, ми раділи й радіємо, що Церква стала вільною, що український народ здобув свою свободу й незалежність, та замало ми тоді може і призадумались над тим, як важко народові жити праведним і свобідним життям після стількох літ неволі. Може і нераз закралися нам думки бунтівників, які виступили проти Мойсея словами: «Не підемо. Хіба мало того, що ти вивів нас із землі, молоком та медом текучої, щоб поморити нас у пустелі; ти хочеш іще й князювати над нами? Ані в землю, молоком та медом текучу, не привів ти нас, ані клаптика поля, ані виноградника у спадщину не дав нам. Хочеш осліпити очі цих людей? Не підемо». (Чис. 16, 2-14). Отож ми, владики Греко-католицької Церкви України, вже вдруге зібралися на Синод тут, у Львові, щоб передусім пригадати нашим вірним і всьому українському народові Закон Божий і Закон Святої Церкви, щоб могли ми всі зажити праведним і богоугодним життям. Перед усіма нами стоїть велике завдання — будувати нову державу на руїнах безбожного комунізму. Нехай повсякчасно стоїть перед нашими очима гасло «За християнську Україну!», бо наша держава почалася і родилася християнською і такою має лишитися повсякчас.
III
Бажаємо всіх Вас запевнити, дорогі Браття і Сестри, що справи, які так дуже лежать нам усім на серці, як закріплення синодального устрою нашої Церкви, затвердження юрисдикції по всій території України, визнання Києво-Галицького Патріярхату, гідне і торжественне відзначення 50-ліття смерти Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, як і 400-ліття Берестейської і 350-ліття Ужгородської Уній, пильно розглядалися під час наших синодальних нарад.
Одначе всі наші наради, хоч були здебільша структурального характеру, мають насамперед душпастирську ціль, згідно із засадою, що найбільший закон — це спасіння душ. Ми, як Ваші пастирі, відновили наші почуття до Триєдиного Бога, до Христової Церкви і до Христового Намісника тут на землі Папи Івана-Павла II, якому ми заявляємо нашу вірність, відданість і любов.
З нагоди цього нашого Синоду ми бажаємо заявити, що нашим найвищим пріоритетом під сучасну пору є розвинути якнайширшу пастирську працю не лише тут, на Західній Україні, але й по всіх розлогих землях нашої Батьківщини.
Усвідомлюючи собі цю пріоритетність пастрирської настанови й праці, наш Синод уважає, що ми повинні скликати з нагоди ювілею 400-ліття Берестейської і 350-ліття Ужгородської Уній Патріярший Собор, який складатиметься з владик, священиків, монашества — чоловічого й жіночого, і представників мирян, який випрацював би напрямні праці саме з точки зору душпастирських потреб України.
Ми заохочуємо представників духовенства тут, в Україні, і в діяспорі саме зосередитись на таких питаннях: як розгорнути нашу душпастирську працю; як застосувати до сучасних умов напрямні, які дає нам Римський Архиєрей, й у нашій праці євангелізації-благовіствування України; як здійснювати соціяльну науку Церкви; як станути в обороні життя і прав людини; як проводити харитативну діяльність; як посилити нашу обрядову однообразність; як скріпити нашу єдність між єпархіями в Україні і Церквою в діяспорі; як вести катехизацію серед нашого народу, завжди маючи перед очима слова Христові «щоб усі були одно» (Ів. 17, 21). Є це нашим бажанням, щоб була в Україні одна Церква у нерозлучній єдності із Вселенською Церквою під проводом Святішого Отця Папи Римського.
ІV
Ми в особливий спосіб раді, що під час Синоду ми вітали і молилися разом з представниками Римо-католицької Ієрархії. Є це важним, щоб наш Божий Народ бачив, що в одній Католицькій Церкві існує повноцінна різнородність, згідно з поученням Другого Ватиканського Собору, ніяк не суперечить єдності Христової Церкви. Рівно ж є важним, що український Божий Люд бачить нас разом, як ми молимося і спільно працюємо; що ми є однією Церквою, як належимо до різних обрядів, що бажаємо побороти пересуди минулого й будувати краще духовне і матеріяльне життя повірених нам вірних, які становлять важливу і невід’ємну частину всього українського народу. Ми вітали під час Синоду і представників духовенства наших православних братів, як рівно ж і представників різних конфесій України. Ми ще раз бажаємо заявити, що хочемо жити в дyci християнської любови, злагоди й примирення.
Головно до Вас, представників Православної Церкви, звертаємося зі словами заохоти: щоб наші змагання до християнської єдности увінчалися успіхом, мусять у ньому взяти участь усі владики, духовенство, монашество й вірні, згідно з вказівками, які дає нам Свята Церква. Нехай ніхто не лишається осторонь цієї праці з будь-яких причин. Без винятку, всі ми покликані молитись словами нашої Літургії «за добрий стан Святих Божих Церков і їх з’єднання усіх». Ми всі мусимо благати Господа «спинити роздори Церков». Церковна єдність є одним із «звершених дарів, які ісходять від Отця Світла», бо це Христос бажає, щоб ми всі були одно на образ Пресвятої Трійці.
Сили атеїзму, секуляризму і безрелігійности побільшили непогодження між Церквами, що принесло велику шкоду Христовій Вірі в Україні. Ми молимось і віримо, що рух до християнської єдности, спільне намагання відновлення повної спільности між католиками і православними і шукання
всецілого видужання поділів у нашій рідній Київській Церкві стане глибоко переконливим свідченням сили Євангелія Господа нашого Ісуса Христа і невідпорним засобом благовістування-євангелізації між нашим українським народом, який прагне віднайти Христа після стількох років накиненої духовної посухи. В такий спосіб усі ми, православні й католики, дамо спільне свідчення у відповідь на Господню молитву «щоб усі були одно… щоб світ увірував» (Ів. 17, 21).
Ми вважаємо, що саме з нагоди 50-ліття смерти Слуги Божого Митрополита Андрея український народ докладно запізнався з екуменічними писаннями і діяльністю Великого Митрополита, який ціле своє життя посвятив великій ідеї з’єднання християн, ставши благовісником Христової Церкви. До цієї праці ми закликаємо усіх: владик, священиків, монахів, монахинь і вірних.
V
Дорогі в Христі Браття і Сестри! Ми знаємо, що Україна сьогодні переживає нелегкі часи. Існує політична, економічна і соціяльна криза у нашій державі, і ми бажаємо запевнити, що головно тепер ми ще більше молимося і працюємо для нашого народу та водночас ми закликаємо всіх синів і дочок українського народу не попадати в байдужість, а то у відчай, але сповнити свій основний громадський обов’язок з приводу виборів у місяці березні і заявити свою приналежність своїм голосуванням. У той же самий час ми закликаємо народ України взятися до праці над покращанням долі нашого народу. Лише молитвою і чесною працею ми збудуємо краще майбутнє. Чесність і праця зобов’язує кожного громадянина України: президента, міністра, професора, інженера, лікаря, журналіста, ремісника, робітника чи рільника. Як всі ми доложимо рук до відбудови духовного і матеріяльного життя У країни, напевно настануть кращі часи.
Звертаємо ми наші очі і до синів і дочок української східньої і західньої діяспори. Всі ми діти однієї Церкви і одного народу і бажаємо запевнити Вас, що духовна опіка над Вами є для нас очевидним обов’язком. Ми надіємось, що ті діти української діяспори, які мають змогу, прийдуть з поміччю Церкві і народові України.
Із тими думками ми кличемо до всього українського народу словами Христовими: «Бадьоріться, я переміг світ» (Ів. 16, 33). Якщо ми дійсно з’єднано працюватимемо й одностайно свідчитимемо Христовій Євангелії тут, в Україні, то ми переконані, що Господь Бог, який знає про нашу молитву і працю, дасть Патріярхат Української Греко-католицької Церкви, якого ми всі так дуже очікуємо і бажаємо.
VI
Молитвою Слуги Божого Митрополита Андрея за український народ ми кличемо до Бога:
«Просимо Тебе, Царю Небесний, духу правди, любови і справедливости, до Тебе підіймається наша молитва! Зігрій і просвіти наші уми й серця, показуй нам правильну дорогу в нашій праці для добра свого народу, благослови наш труд і подай нам братню єдність у всіх наших зусиллях для щастя нашої Батьківщини і народу та для нового розквіту Христової Церкви в Україні».
Нехай Пресвята Богородиця, Пречиста Діва Марія — Покров України буде нашою заступницею перед Престолом Всевишнього, а Триєдиний Бог — Отець, Син і Дух Святий нехай благословить нашу віддану працю на славу Божу, Христової Церкви і всього українського народу.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами. Амінь.
Дано у Львові
при Архикатедральному Соборі св. Юрія
Дня 27 лютого 1994 р.Б.
