(Неділя митаря і фарисея, 20 лютого 1994 р.Б.)
Високопреосвященні і Преосвященні Владики! Всечесні Отці,
Преподобні Сестри,
Дорогі в Христі Браття і Сестри!
Сьогоднішнє Євангеліє ставить перед наші очі добре відому сцену: приходять до храму двоє людей. Перший — це високоморальний фарисей, якого життя переповнене успіхами як матеріяльного, так і духовного характеру. Та, на жаль, його самозакоханість, горда самозадоволеність ясно перекреслюють ті позитивні риси. Натомість смиренна постава митаря підносить його в очах Божих помимо його далеко недосконалого життя.
Відкриваючи другий з черги синод владик Української Греко-католицької Церкви від часу виходу її з підпілля, хотілося б підкреслити все те, що вдалося за останні два роки зробити. Та мудрішим буде здати собі справу з власної слабости й грішности та кликнути разом з митарем: «Боже, милостивий будь нам, грішним!».
У сьогоднішні часи зісвітчення і духовного занепаду немає місця в Церкві для будь-якого тріюмфалізму. Радше за кожен успіх треба смиренно дякувати Богові: «Господи, ми не гідні очі свої звести до Тебе!».
Дякуємо Богові за єдність нашої Церкви. Хоч є в нас різні течії і різниці думок, та все ж таки є тільки один Синод, є тільки одна Українська Греко-католицька Церква на Україні й на поселеннях. Нехай ніхто з нас не дозволить собі радіти з сумного поділу серед наших братів і сестер православних. Молячись щодня у Святій Літургії за єднання святих Божих Церков, ми не забуваємо про своїх братів і сестер співспадкоємців Святоволодимирського хрещення Руси. Та ця сумна обстановка заставляє нас застановитися над Божественним даром церковної єдности. Наша єдність з Римським Архиєреєм — сторожем єдности — і з Вселенською Католицькою Церквою становить для нас неабияку силу. За це ми смиренно вдячні Богу.
Вітаю посеред нас сьогодні Апостольського Нунція Архиєпископа Антоніо Франко — особистого представника Святішого Отця, який своєю присутністю доказує піклування нами Апостольською Столицею. Вітаю рівно ж братів у єпископстві Архиєреїв Римо-католицької Церкви, з якими плекаємо тісні зв’язки взаємопошани й любови. Вітаю й інших гостей з Уряду, з мирянського руху зблизька і здалека, які прийшли сьогодні з нами покірно помолитися за успіх Синоду Владик.
Перед нами величезне завдання: піднести духовно український народ, головно тепер, у важких теперішніх часах, коли не один тратить надію на покращання загальних обставин життя. Чи не найважливішим завданням Синоду — це помогти створити такі обставини, таку структуру для ефективної дії, яка уможливила б енергійну й успішну працю над пасторальними проблемами.
Владики нашої Церкви, духовенство й вірні хочуть вже нарешті перейти від питань структуральних, організаційних, від питань окреслення території нашої Церкви, її патріяршого устрою, її Києво-Галицького характеру до питань суто пасторальних. Я думаю, що коли ми ясно й переконливо опрацюємо ці питання, Апостольська Столиця сприятиме нам, бо в Церкві Христовій має перемагаючу важливість аксіома: спасіння душ — найвищий закон. Нам треба звертати увагу на питання гідности людини, пошани до життя, відбудови християнської родини, поглиблення духовного життя. Ми робитимемо все, що можливе, щоб структури церковні були такі, які уможливлять нам якнайкраще служити цим потребам вірних. Тому ми настоюємо над правом нашої Церкви обслуговувати своїх вірних по всій Україні й поза її кордонами. Ми, українці, може не знані за свої блискучі адміністративні здібності, та сьогоднішнє Євангеліє пригадує нам, що в очах Божих покаяння важніше від успіхів.
Довкола Престолу Господнього сьогодні стоять владики Української Греко-католицької Церкви з України та чотирьох континентів західньої діяспори. На наступному Синоді хотіли б ми бачити ще й Архипастирів східньої діяспори. Києво-Галицька Церква сьогодні пригортає всіх своїх духових дітей. З Божою поміччю, благаючи Господа про дар Мудрости, розпочинаємо черговий Синод. Цей Синод, як глава й батько Церкви, відкриваю в ім’я Пресвятої і Живоначальної Тройці, Отця, і Сина, і Святого Дух?. Амінь.
