Дякуємо за надіслані завваження до статті о. Михайла Ґураля. Водночас дозволимо собі на деякі завваження до думок о. В. Зінька. Погоджуємось з думкою о. В. Зінька, що було б корисніше писати «про кращі речі, як такі чисто полемічні». На жаль, о. Зінько «согрішив» тим самим гріхом полемічности. Нас дивує, при чому тут цитувати слова з титульної сторінки «За єдність Церкви й народу», бо ні журнал, ні стаття о. Гураля в жодному випадку не проповідує і не закликає до протилежного. Незаперечним являється факт, що у нашій Церкві немає ні літургічної, ні обрядової однообразности і треба до цього змагати. Щодо статті о. Ґураля, то ми не бачимо, у чому вона є полемічною? Автор назвав факти. Він не сказав, що це є офіційна лінія отців-василіян у поминаннях не згадувати «і вас, православних християн», бо це була б неправда. Ось я живу в Нью-Йорку і належу до василіанської парафії на Сьомій вулиці, св. Юра і знаю, що парох о. ігумен Патрикій Пащак поминає «і вас, православних християн» і ще двох священиків робить це саме, але двох інших цього не робить. Отже, під тим оглядом не можна сказати, що це лінія тільки цього монашого чину. Але свідомо, з ненависти пропускати це поминання розходиться з вченням Христової Церкви, яка вчить любити ворогів, то як можемо любити ворога, коли ми не спроможні з ненависти назвати слова «православний»? Якщо таку думку заступають миряни, то можна мати вирозуміння, але коли її практикують і обороняють душпастирі, то це є проти вчення Христової Церкви. Це не полеміка, але незаперечний факт.
Правильно пише о. Зінько — «нащо розгребувати стару пліснь», але ж знову сам «грішить» тим самим «гріхом». Відгребуючи цю пліснь! При чому тут було згадувати покійного Митрополита Сенишина, що, мовляв, якими епітетами називали його патріярхальники? Шкода, що о. Зінько цих епітетів не назвав, але дозвольте нагадати не тільки епітети, але довгеньку статтю на тих же патріярхальників під назвою «Український вєтконґ серед української громади», і це було надруковано у філядельфійському католицькому митрополичому офіціозі «Шлях». Ви напевно знаєте, коли б Митрополит А. Сенишин був у пам’ятний час прилучився до спільного листа до тодішнього Папи Павла VІ, то сьогодні наша Церква була б в іншій ситуації. Щоб був мир і спокій не тільки в нашій Церкві, але взагалі, то для того кожний з нас повинен виявити свою добру непримушену волю і так діяти.
Редакція
