Ісус Христос був дуже добрий вчитель. Він кожну, навіть важку, правду вмів ясно для нас і для всіх поколінь пояснити, показати. Ось одна з таких правд, над якою варто призадуматись нам усім при помочі Христових слів. То є правда про те, що ми, люди, кожний з нас, а при тім і народи, перед Богом є великої вартости, гідности, навіть коли ми є грішні, невдячні, заперечуємо Бога і його зневажаємо. Або ще інакшими словами: людина — це істота з великою гідністю, то одиноке на землі сотворіння, найвище своєю повагою, достоїнством, дарами і призначенням перед Богом. А враз із людиною таку гідність мають і народи, які перед Богом є немов родинами. Нарід — це велика родина. Та гідність людини така висока, що й сам Бог її шанує і вимагає, щоб ми шанували один одного, як щось високе і окреме серед усіх сотворінь. Ми, люди, є Божим сотворінням, окремо Богом створені, й Бог віддав нам усю цю плянету-землю до вжитку. Все для нас! Ніякий і найсильніший звір не міг би сказати — все для мене! А людина, навіть малий хлопчик, може це сказати! Такою великою є людина і народи перед Богом. Бо маємо душу, яка ніколи не вмирає і яку окремо для кожного з нас створив Бог. Як ми, люди, мало про те думаємо. А були такі страшні люди, які вчили, що людей можна мучити, їх вбивати, над ними знущатись, вважати їх за скот чи рабів. Було таке в історії, і наші батьки про те добре пам’ятають. На жаль, ми часто не знаємо, яку велику гідність перед Богом і перед нами самими ми маємо!
А Ісус цієї правди нас вчив! І як гарно, як просто, цікаво і переконливо. Як Бог про кожного з нас, про кожний нарід дбає, нас береже. Як Ісус про те вчив?
Палестина — батьківщина Ісуса — в більшості — то бідна країна. Тільки деякі її долини були полями, і можна було сіяти збіжжя, а в інших частинах люди жили, плекаючи овець, кіз, овочеві дерева, ярину, виноград. Бідні люди не все могли мати м’ясо, тому їли також і горобців, їх на те ловили і продавали. Не багато м’яса в горобця. І було воно дешеве. Горобець був пташиною маловартісною. Ісус говорить про ціну горобця. Євангелист Матей записує такі слова Ісуса: «Хіба не за шага продають пару горобців?». Але Лука записав ще інакше: «Хіба п’ять горобців не продають за два шаги?» Якась дивна різниця в рахунку! Легко пояснити, і тут бачимо маловартість горобця. Коли хто купував дві пари горобців за два шаги, добрий продавець додавав ще даром п’ятого!.. Не великої вартости, отже, був горобець…
Що хоче нас Ісус повчити? Хоч горобець майже безвартісний і його додають безплатно при купівлі чотирьох, «Але, — каже Ісус, — ні один з них не забутий в Бога!». А Матей каже ще інакше: «А проте ні один з них не впаде на землю без волі вашого Отця!» І висновок зі слів Ісуса: якщо безвартісним горобцем опікується Бог, то тим більше людиною і додає: «Навіть волосся на голові у нас пораховано. Не бійтесь: ви вартісніші за багатьох горобців!».
Гарне і практичне поучення. А пам’ятати при тому треба, що це каже Ісус — великий Вчитель, Бог-Слово, Спас світу. Всякі людські науки, теорії, міркування минулися, а Христове слово не зникає у нашій історії. Людина варта більше перед Богом, як усі сотворіння разом, бо Бог сотворив її на свій образ і подобу, душа людини призначена жити з Богом, вона є немов часткою Божого безконечного духа. Через цього духа людина має дуже великі права, яких не має ніяке інше сотворіння: на життя, на свободу, на прожиток і виховання, на працю, на майно, на справедливість, правду, відпочинок, безпеку й інші. То нечувані речі у тваринному світі. Яке ж у курки право на життя? Яка свобода у собаки? Як і даємо чи приписуємо тваринам які «права», то робимо це тільки тому, що ми є їхніми господарями і добрими власниками.
А тепер перейдім до народу. Нарід — це людська спільнота, зложена з осіб, духовно пов’язаних в одне, не штучно, немов би люди самі домовились жити у спільноті-громаді. То наша природня прикмета. Людина не є самітником. Життям у спільноті люди здобувають дуже багато для себе і на славу Божу. Такими нас сотворив Бог. Тому теж Бог дбає і про народи, береже їх, коли вони зберігають Його волю і Ним поставлені засади життя. Незберігання цих засад веде нарід до руїни.
Бог дав народам різні прикмети й завдання. Є народи, що вславилися своїм мистецтвом, інші науками, інші ремеслом-індустрією, торгівлею чи рільництвом. Один нарід в історії вибрав Бог, щоб в нім здійснити своє спасення для нас усіх. То нарід, з якого вийшов Ісус Христос, — Ізраїль. Ми знаємо історію цього народу і з неї бачимо цю опіку над народами і Боже благословення для них у різних ситуаціях. Це історичні факти.
І нашим народом опікується Бог. Можемо знайти в нашій історії роки, в яких здавалося, що пропадемо й своїми силами не вийдемо з лихоліття, а щось сталося, що вийшли ми з нещастя, видержали і не загинули, хоч багато наших сусідів таки зникли і нема їх, а грозили вони нам загибіллю. Та й дав нам Бог і різні завдання. Ми боронили християнську Европу перед наїзниками з Азії, був час, коли Европа і Рим просили наших козаків помочі проти турків, бо знали, що єдино козаки вміють з ними воювати. Це історична правда.
Але про цю Божу опіку нам треба просити Бога, молитись про це. Так і вчив Ісус: «Просіть і дасться вам». Таку гарну молитву за нарід лишив нам перший київський митрополит русич Іларіон, а потім у наших часах Митрополит Андрей. Молитва має велику силу, і державні мужі радіють, коли мають манастирі, в яких лине молитва до Бога за нарід і його уряд. Часами такі державні мужі просять народ і церковні власті молитов, зокрема в часах воєн, якоїсь кризи, голоду чи іншого нещастя, як радіяція чи землетрус. Наші князі й гетьмани часто їздили до київського манастиря і просили молитов з тією, власне, думкою, що Господь не може лишити народу без своєї опіки, бо ми вартісніші від горобців, про яких теж піклується Бог, хоч вони виглядають нам безвартісні.
Ми маємо навіть гарну пісню з музикою М. Лисенка, яка і зветься «Молитва за нарід» і починається словами: «Боже великий, єдиний, нам Україну храни»… Співаймо цю пісню часто й роздумуймо над її словами і тим усім, що в ній милосердного Бога просимо. То гарна молитва за наш нарід і нашу Державу. Бог вислухує її, коли з вірою її співаємо і хочемо Бога вважати нашим володарем і опікуном. Цієї молитви потребує наша Україна дуже тепер, коли ми відбудовуємо її на Божих засадах правди, справедливосте й свободи. Запорукою того є Христове слово про гідність людини й народів.
о. І. Музичка
